Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ Ф╤ЛЬМ «КРИМ, ЯК ЦЕ БУЛО» З’ЯВИВСЯ У В╤ЛЬНОМУ ДОСТУП╤
«Крим, як це було» - це ╕стор╕я оф╕цер╕в, солдат╕в та матрос╕в, як╕ п╕д час...


ПОРТНИКОВ: ЯНУКОВИЧУ ГОТУВАЛИ ВТЕЧУ ТА ПОВЕРНЕННЯ НА ЧОЛ╤ КОЛОНИ ОКУПАНТ╤В
Чотири роки тому В╕ктор Янукович вт╕к до Рос╕╖. Зараз обставини його зникнення з Ки╓ва, а пот╕м ╕...


ВОЛИНЬ В╤ДКРИВА╢ ТА╢МНИЦ╤
Синьоока Волинь осп╕вана у п╕снях ╕ поез╕ях. Ц╕каво, що назва «Волинь» як означення...


«Р╤ДНА ШКОЛА» ТВОРИЛА УКРА╥НСЬКИЙ СВ╤Т В УМОВАХ БЕЗДЕРЖАВНОСТ╤
Важко переоц╕нити внесок подружжя в розбудову укра╖нсько╖ справи. Ут╕м, найб╕льше вража╓ той...


СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: КРИЛО Л╤ТАКА ЗНИЩИВ ВИБУХ ЗСЕРЕДИНИ
Про це йдеться в висновках польсько╖ п╕дком╕с╕╖, що займа╓ться повторним розсл╕дуванням...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 27.01.2012
ШУКА╢МО ЛОГ╤КУ УКРА╥НСЬКОГО БУТТЯ

Написати статтю п╕д таким заголовком п╕дштовхнула розпов╕дь дитини в╕йни, ветерана прац╕, непрацюючо╖ пенс╕онерки, члена СПВУ (Сп╕лка пол╕тв’язн╕в Укра╖ни), чесно╖, працьовито╖, сумл╕нно╖ (можливо, через м╕ру у наш час), ╕нтел╕гентно╖, в╕дпов╕дально╖ перед Богом, шановано╖, добродушно╖, богобоязливо╖, дуже в╕руючо╖ у Всевишнього, християнки-укра╖нки пан╕ Верон╕ки (це ╕м’я означа╓ – ╕стинна християнка).
Б╕ограф╕я ╖╖ дуже под╕бна до б╕ограф╕╖ м╕льйон╕в укра╖нц╕в ХХ жорстокого стол╕ття. 1940 р╕к… Зах╕дна Укра╖на… Терористично-садистська депортац╕я стал╕нцями-енкаведистами: без суду ╕ сл╕дства, без сумл╕ння ╕ в╕дпов╕дальност╕, без причин ╕ звинувачень ╖хня с╕м’я була «заштовхана» до Сиб╕ру колишнього СРСР.
Батько, мати, старш╕ в╕д не╖ брат ╕ сестра та вона без всяких речей на дорогу були завантажен╕ у вагони для перевезення худоби. Дорогою вмирали д╕ти р╕зного в╕ку; ╖х просто викидали через в╕кна вагону на сн╕г у лютий мороз. А там, не важко здогадатися, вони ставали поживою для вовк╕в, що снували по зал╕зничних кол╕ях та полювали на людськ╕ жертви. Т╕ла в момент замерзали при 30-градусному мороз╕. Ск╕льки тисяч таких жертв було тод╕, — н╕хто не обл╕ковував, не в╕в ре╓стру; все кануло у небуття. Та х╕ба це були люди?! Це були «вороги народу», «куркул╕», «сволоч╕», «бандити» ╕ т. ╕н. Енкаведистам не бракувало сатанинських вислов╕в, щоб паплюжити укра╖нц╕в. А хто ц╕ енкаведисти? Та це ж рецидив╕сти, злочинц╕, бандити, злод╕╖, як╕ сид╕ли по тюрмах за крад╕жки, бандитизм, убивства невинних працьовитих селян, за напади ╕ п╕дпалювання господарств, будинк╕в, за з╜валтування д╕вчат, д╕тей та ж╕нок, за ╕нш╕ зв╕ряч╕ д╕╖. Вони не боялися н╕кого, бо влада дала ╖м волю на вс╕ 100 в╕дсотк╕в.
Перед революц╕╓ю 1917 року вони були зв╕льнен╕ з тюрем для того, щоб допомагати кер╕вникам жовтневого перевороту. Вс╕ вони пройшли «тюремн╕ ун╕верситети» ╕ стали неперевершеними терористами всього живого, людського, християнського, Божого, сумл╕нного. В так╕й обстановц╕ населення прожило в СРСР майже сто рок╕в. Описувати ц╕ жахи неможливо без заспок╕йливих л╕к╕в, бо серце вирива╓ться з грудей в╕д почутого. А в╕д побаченого – що робити?
Пан╕ Верон╕ка розпов╕да╓ дал╕. Сиб╕р за Уралом, Пермська область, колючий др╕т, в╕дчай, сльози, ридання, голос╕ння…
Тато з мамою на л╕созагот╕вл╕, а ми, мал╕ д╕ти, у бараках, а це – як кор╕вники з перегородками. В цих перегородках родини з д╕тьми, старш╕ люди з хворобами; крики, ридання, плач д╕тей…
Ми, д╕ти, мр╕яли про тепло ╕ шматок хл╕ба… хоч хл╕бом його не можна було назвати. Це сурогат всяких дом╕шок, вис╕вок ╕ жменька житньо╖ муки, щоб тримався цей хл╕б купи. В╕н був чорний, глевкий, як глина. Для д╕тей ╕ це було «родзинкою». Так╕ мордування тривали б╕льше семи рок╕в. Повернулися тод╕, коли у 1947 роц╕ тривало друге вивезення до Сиб╕ру, в ╤ркутську область та ╕нш╕ м╕сця «н╓поб╓д╕мого ╕ л╓г╓ндарного СРСР».
Тим часом у нас, на Зах╕дн╕й Укра╖н╕, було знищено все дощенту. Зупинилися у т╕тоньки (мамино╖ сестри), де теж була чорна б╕да. Все зб╕жжя, городину, худобу, птицю, свиней (хто що мав) здавали на контингент. Але ми рад╕ли, що живемо на сво╖й р╕дн╕й земл╕. Правда, наша земля стала колгоспною, а це означало — державною, тобто не тво╓ю — лише працюй на н╕й, а живи нап╕вголодний, нап╕водягнений, нап╕вузутий. А податки, насильно видан╕ обл╕гац╕╖ (для розбудови СРСР п╕сляво╓нного пер╕оду)! Коли ╓ корова – здавай молоко, коли ╓ птиця – здавай яйця, п╕р’я, коли ╓ сад – здавай фрукти, коли ╓ город (а це 15 сотих в╕д гектара) – здавай ╕ картоплю, ╕ буряки, капусту, куркурудзу тощо. Залишок для господаря з д╕тьми – був нульовий.
Батьки працювали в колгосп╕ за «дурнодн╕», тобто працювали ц╕лий р╕к, а зароб╕ток приносили восени на плечах, а це – 30-35 кг неочищеного зерна або соломи для кор╕вки, що рятувала нас в╕д голодно╖ смерт╕.
Коли ми, д╕ти, п╕дросли, то п╕шли вчитися у ПТУ (профес╕йно-техн╕чне училище), а пот╕м почали думати, як втекти з колгоспу та витягнути батьк╕в. Оск╕льки батько був добрим буд╕вельником, то з великою б╕дою влаштувався на буд╕вництво чорноробом. Пропрацював к╕лька десятк╕в рок╕в, поки дали йому двок╕мнатне помешкання, а нас було п’ятеро ос╕б. Помешкання на першому поверс╕ у хрущовц╕. Сестра, брат, мама, я, батько працювали на важких роботах буд╕вництва. Згодом сестра ╕ брат одружилися ╕ виписалися з цього помешкання. Залишилися ми: я, мама ╕ тато. Батько помер 42 роки тому; мама померла 16 рок╕в тому. Брата з родиною скосила хвороба (рак).
╤ тут почалася «верем╕я». Юристи пояснювали, що частка мамина механ╕чно переходить на мене. Коли я захот╕ла приватизувати помешкання, то виявилось, що треба, щоб нотар╕альна контора ╕ БТ╤ – бюро техн╕чно╖ ╕нвентаризац╕╖, дали дозв╕л. А це копиця вс╕лякого паперу: св╕доцтво про смерть мами, зав╕рене нотар╕усом, в╕дмова сестри в╕д частки мамино╖ ╕ десятки ╕нших папер╕в, а також купу грошей. Сестра живе у Львов╕ з д╕тьми ╕ внуками. Написала зм╕стовну заяву, що н╕коли не претендувала на цю м╕зерну частку. Та виявилось, що заяву повинен зав╕рити нотар╕ус т╕льки у Львов╕, де вона прожива╓. Пояснення закон╕в, як╕ треба давно викинути на см╕тник, таку закрутили бурю, що на це треба було витратити м╕сяц╕.
Друга проблема: св╕доцтво про смерть матер╕ мусить бути ориг╕налом, а не коп╕╓ю. ╤ знову «ход╕ння ╕ писання» по муках. Н╕хто не зверта╓ уваги, що мен╕ 75 рок╕в, а сестр╕ вже 85. На наш╕ посв╕дчення: ветерана прац╕, непрацюючо╖ пенс╕онерки, члена сп╕лки пол╕тв’язн╕в, н╕хто не зверта╓ жодно╖ уваги, хоч стаж маю 42 роки. А вимога одна — хтось може зголоситися на цю частку. Закликаю — думайте лог╕чно! Якщо за 16 рок╕в н╕хто не зголосився на таке «велике майно», то кому цей клоп╕т потр╕бен? Нав╕що тероризувати людей, яким треба лише спок╕й ╕ б╕льше н╕чого. Сестра так в╕дпов╕да╓ «законодавцям»: «Ми з чужими не судилися, то як судитися з родичами?» З╕ страхом чека╓мо чергових видумок в╕д законник╕в. Верховна Рада ╕з плутаними, непродуманими законами добива╓ населення морально та матер╕ально. Доводиться ходити щодня в якусь установу ╕ доводити вже доведене сусп╕льством.
╤ це ще не все. Треба «в╕дв╕дати» БТ╤, де оц╕нять цю нещасну частку матер╕, а це знову к╕лька тисяч (21 кв. м хрущовки на першому поверс╕, де дуже «весело жити»: спокою н╕якого ц╕лодобово). А пот╕м м╕сяць будуть шукати по Укра╖н╕, чи ма╓мо ми ще якесь майно. Жаль, що нема╓ вже нашого славного гумориста Павла Глазового. Цей прекрасний мудрий чолов╕к, справжн╕й укра╖нець, написав би ╕стинну й дошкульну правду про все, що д╕╓ться.
Сестра у заяв╕-в╕дмов╕ в╕д мамино╖ спадщини ч╕тко, розумно, зрозум╕ло вс╕м написала: «У нас н╕чого не було, нема╓ ╕ вже не буде. Ми жили в зон╕, що мала назву СРСР. Вистачить нас дал╕ мордувати. Ми над╕╓мося т╕льки на Бога!»
…Я уважно слухала пан╕ Верон╕ку. Вона переривала нашу розмову ╕ весь час приймала л╕ки в╕д серця. Дивлюсь на цю ж╕ночку — красуню в молодост╕, дивлюсь на ╖╖ руки з венами (як п’явки) в╕д непосильно╖ прац╕; дивлюсь на оч╕, червон╕ в╕д щоденних сл╕з; пригадую ╖╖ похилу ходу, що несе на сво╖х плечах тягар прожитих рок╕в, ╕ думаю: «Коли ми зв╕льнимося в╕д антилюдських закон╕в, в╕д парт╕йних депутат╕в, як╕ поводять себе нахабно, жорстоко, зверхньо, цин╕чно, лукаво ╕ зухвало. Враження таке, що у них нема╓ елементарно╖ людяност╕».
На зак╕нчення нашого д╕алогу пан╕ Верон╕ка скромно запитала: «Ц╕каво, як╕ папери здавав ╕ чи стояв у чергах з п’ято╖ години ранку той, хто приватизував Межиг╕р’я б╕ля Ки╓ва; ск╕льки мита заплатив за понад 100 гектар╕в земл╕ з палацами? Ця ╕стор╕я шириться Укра╖ною та ц╕лою планетою вже 5-6 рок╕в, але так ╕ не зна╓мо правди. ╤ спростувати ц╕ чутки н╕хто не збира╓ться. Резонансна справа вита╓ у пов╕тр╕, та укра╖нц╕, як ╕ за час╕в СРСР, на цю тему говорять б╕льше у себе на кухн╕, крадькома...»
Ми сидимо з пан╕ Верон╕кою у скромн╕й к╕мнат╕, яку так важко приватизувати, а ще буде важче сплатити так зване «мито». У пан╕ Верон╕ки пенс╕я 850 грн., вона самотня, не працю╓, бо хто ж в╕зьме на роботу у 75 рок╕в, коли нема╓ н╕ сили, н╕ здоров’я.
Дуже просила пан╕ Верон╕ка мене все описати ╕ передати в газету «Кримська св╕тлиця», яку вона чита╓ разом ╕з сус╕дкою. Я не змогла в╕дмовити ц╕й прекрасн╕й ж╕нц╕-укра╖нц╕, велик╕й патр╕отц╕. Вона багато розпов╕дала про сво╓ особисте життя. Дуже любить рукод╕лля: вишивання, в’язання, шиття. А це велика економ╕я, бо зроблене сво╖ми руками — це й  доходи господарськ╕, та й задоволення ╕ в╕дпочинок.
╥╖ помешкання – то суц╕льний музей, ╕ все зроблено власноруч. Закликаю молодих укра╖нц╕в: «Бер╕ть приклад з людей старшого покол╕ння, як╕ прожили у жахливих умовах, каторжн╕й прац╕, при садистських, терористичних, страх╕тливо-моторошних умовах, але не втратили почуття людяност╕, патр╕отизму, мудрост╕.
За стал╕нсько-бер╕╖вських час╕в щохвилини людину могли ф╕зично знищити без суду ╕ сл╕дства. За працьовиту людину н╕хто не заступався, не прагнув допомогти, хоч, може, й мав можлив╕сть».
Це лише один приклад ╕з м╕льйон╕в ╕нших. Я замислилася: чим же зможу допомогти ц╕й змордован╕й життям тенд╕тн╕й ж╕ночц╕? Вир╕шила написати статтю у патр╕отичну, справедливу газету «Кримська св╕тлиця». Може, хтось, прочитавши статтю, хоча б морально п╕дтрима╓ цю чесну, горду, розумну укра╖нку, яка пережила пекло ХХ в╕ку, але н╕чого не бажа╓, т╕льки виправити ц╕ горе-закони, як╕ штампують безв╕дпов╕дальн╕ можновладц╕. Ц╕ закони лише провокують конфл╕кти м╕ж населенням ╕ державними службовцями, хоча останн╕ теж н╕ в чому не винн╕, бо виконують волю влади. А що робиться у державних нотар╕альних конторах? Там виникають не т╕льки сварки, а й б╕йки. Населення в розпач╕, озлоблен╕, агресивн╕, нервов╕ до краю. Скупчення народу виклика╓ нар╕кання на вс╕х ╕ вся. Вони запитують: «Де ж наш╕ грош╕ з книжок, як╕ ми складали все життя на стар╕сть?» ╤ кожен назива╓, ск╕льки вкрала влада: десять, двадцять п’ять, сорок, п’ятдесят тисяч ╕ б╕льше. А де наш╕ майнов╕ сертиф╕кати, де кожен кошту╓ 55 тисяч американських долар╕в? Питань — безл╕ч, а у в╕дпов╕дь – мовчання влади. В таких скупченнях народу можна почути все до др╕бниць про життя-буття кожного присутнього. Нелегке це життя. Тож п╕дходить час вим╕тати м╕тлою як «творц╕в» тих закон╕в, так ╕ заляканих службовц╕в-виконавц╕в, як╕, боячись втратити роботу, п╕дтакують влад╕, хоч сам╕ часто не згодн╕ з таким глумом, наругою, хаосом.
То я запитую у влади: чим в╕др╕зня╓ться переляканий виконавець сьогодн╕шн╕й в╕д затурканого, заляканого виконавця час╕в СРСР? От ╕ живемо п╕д куполом страху, мовчання, незгоди, нервових потряс╕нь, безсонних ночей, думаючи про кр╕посне право п╕д виглядом ╕ назвою «Реформи». В╕д цього слова у населення виника╓ алерг╕я, як в╕д неяк╕сних  продукт╕в, в╕д х╕м╕╖ у ╜рунт╕, вод╕, пов╕тр╕!
Зате ол╕гархи, злод╕╖, шахра╖ обер╕гають себе набагато краще, н╕ж цар╕, корол╕, княз╕. Владоможц╕ сво╖ми прив╕таннями з╕ святами, сво╖ми цин╕чними побажаннями добра, щастя, заможност╕ лише нервують «електорат», люди просто вимикають телев╕зори.
На прощання ми з пан╕ Верон╕кою побажали одна одн╕й Укра╖нсько╖ Укра╖ни — на роки ╕ на в╕ки...

Ольга КЕРДА
19 с╕чня 2012 р.,
свято Богоявлення
м. Микола╖в
Льв╕всько╖ област╕

У редакц╕╖ «КС» залишилося ще дек╕лька прим╕рник╕в книги «Комун╕стичний кап╕тал╕зм», як╕ авторка, Ольга Михайл╕вна Керда, попросила безкоштовно розповсюдити серед читач╕в. У книз╕ описан╕ найважлив╕ш╕ пол╕тичн╕ й сусп╕льн╕ под╕╖ в Укра╖н╕ за останн╕ роки. Подан╕ вони сво╓р╕дно — через участь само╖ авторки в житт╕ громади й кра╖ни, через ╖╖ активне листування з владою, виступи, газетн╕ публ╕кац╕╖. В╕дгукн╕ться, кого зац╕кавила книга!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 27.01.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9878

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков