Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА!

Як відомо, наявність альтернативи (фр. alternation, латиною — alter — один з двох) в будь-якому суспільстві — ознака демократії. Звичайно ж, рівень демократії визначає і рівень цивілізаційності. Якщо хтось вважає, що альтернатива потрібна тільки в політиці, той глибоко помиляється.
Право на вибір однаково належить до всіх сфер людської діяльності, зокрема й до енергетики, а до неї, можливо, найбільше, тому що цивілізована енергетика передбачає рівність вибору доступу до джерел енергії, власне, альтернативу. Очевидно, що проблеми в цій галузі існують у глобальному масштабі і настирливо б’ють на сполох на планеті Земля.
Адже кількість викопних (невідновлюваних) джерел енергії — нафти, газу, вугілля тощо шаленими темпами видобуваються і вже не за горами (за різними оцінками — декілька десятків років) очевидне їх вичерпання. Тож за логікою людство повинно було б загострити і зосередити свою увагу на використанні в усе більшому масштабі альтернативних джерел енергії — сонця, вітру, води, біоенергії, шахтного метану, біогазу, енергії припливів і відпливів хвиль морів і океанів тощо. Деякі країни, такі, як США, Німеччина, Голландія, Данія, Фінляндія, Швеція, так і роблять, хто меншою, хто більшою мірою, залежно від ступеня розуміння проблеми і, відповідно, коштів. Більше того, розробка та використання альтернативних видів енергії в цих країнах поставлені на системно-державну і програмну основу. Україна, як уже склалося за традицією, на жаль, пасе задніх і в цій сфері людської діяльності. Ні-ні, словесних декларацій переходу на альтернативні види енергетики вистачає й у нас, але, на жаль, все на рівні тільки декларацій. Якщо вже сьогодні в Німеччині та Данії відсоток використання альтернативних (відновлюваних) видів енергії (в основному вітру) в загальному енергетичному балансі становить близько 22 %, то в Україні цей відсоток становить якісь жалюгідні 0,7-1 %. Тобто це все, чим може відповісти сьогодні наша енергетика на виклики часу. Якби ситуація з альтернативними видами енергії в Україні була хоча б такою, як у цих країнах, переконаний, що у нас не було б щорічних переговорів з газових питань з Росією, які з кожним роком набувають все страхітливішого характеру і нагадують, скоріше, психічні і психологічні війни, ніж перемовини двох цивілізованих країн. Чому так? Та тому що в Білокам’яну їздять наші емісари з енергетичних питань завжди як ПРОХАЧІ ПОДАЧОК У ВИГЛЯДІ ЧЕРГОВИХ ЗНИЖОК НА ГАЗ, НЕ МАЮЧИ ЗА СПИНОЮ, В ТИЛУ (УКРАЇНІ) МІЦНОЇ ОСНОВИ У ВИГЛЯДІ ВИКОРИСТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ВИДІВ ЕНЕРГІЇ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ДЖЕРЕЛ ЇХ ПОСТАЧАННЯ (наразі відсоток постачання енергоносіїв в Україну з одного джерела нафти і газу (звичайно ж, з Росії) доходить до 70 % при максимальному безпечному відсотку від одного джерела — 30 %). А раз так, то кожного разу переговори з Росією з цього питання матимуть вигляд НЕ ДІАЛОГУ ДВОХ РІВНОПРАВНИХ СТОРІН, а діалог приниженого прохача і такого собі господаря ситуації — «баріна» — «хочу дам, хочу не дам, а якщо дам, то не вам». Певним чином ці переговори з газового питання як для Росії, так і для України — безальтернативні.
Чому ж для Росії вони такі? Як відомо, Росія постійно веде боротьбу за відновлення новітньої «ліберальної» імперії в масштабах колишнього СРСР і є аксіомою, що без залучення України до кола цієї імперії чи то через «Русский мир», чи то ЄВРазЕС, чи Митний Союз, потуги створення новітньої імперії приречені на провал. Розуміння важливості залучення України до цих утворень створює для Росії безальтернативність у газових переговорах з Україною, практично унеможливлює рівноправний консенсус. Ті поступки, які може демонструвати Росія в них (переговорах), аж ніяк не відповідні до вимог на заміну — зречення курсу на ЄС, приєднання до МС та входження в простір «русского мира». Справа в тім, що в Кремлі прекрасно розуміють: у слабкості України — сила Росії, їй економічно сильна Україна не потрібна (!), бо це веде, врешті-решт, до незалежності і самостійності. Мені можуть закинути, що, мовляв, Україна ж — незалежна, має всі атрибути незалежної держави, але без енергетичної незалежності всі інші незалежності — пусті слова. Адже ж не випадково п. Путін якось в офіційній розмові обмовився (треба зазначити, що ця особа ніколи «випадково» не обмовлюється), що «Україна — навіть не держава». А звідси й висновок — негласна команда для чиновників — про які рівноправні переговори з різних питань може йти мова, якщо за столом переговорів «навіть не держава». Ось цю тезу негласно сповна й використовує Росія щодо України.
Чому безальтернативні з боку України? Тому що їхати до Білокам’яної на переговори з газових питань, не маючи в кишені досягнень у вигляді розробок альтернативних і відновлюваних видів енергії, поставок нафти і газу з диверсифікованих джерел, побудованих причалів для прийому танкерів зі скрапленим газом з Лівії та Азербайджану, активних спроб добування сланцевого газу тощо, це все одно, що з розгону битися головою об гранітну скелю в надії, що вона піддасться і розламається.
Очевидно, якби всі ці роки боротьби з «Газпромом», які веде Україна за знижки на це смердюче блакитне щастя, остання втілювала б у життя постійно, системно, всеохоплююче стратегічну державну програму розвитку альтернативних видів енергії та диверсифіковані поставки енергоносіїв, наші урядовці, маючи на руках такі козирі, дійсно були б у змозі на рівних розмовляти з росіянами, не чекаючи на вже традиційні новорічні подарунки. Не судилося, тому щорічно принижено «с поникшей головой» і протягнутою рукою наші емісари клянчать: «Дайте нам чергову знижку на газ, ми будемо хороші». Їй-богу, ця щорічна газова катавасія мені (переконаний, що не тільки мені) нагадує поведінку закінченого наркомана, який озирається навкруги у своїй спустошеній хаті з єдиною думкою, яка настирно тенькає в голові: «Що б іще продати на чергову наркотичну пайку-дозу?» А ми, пересічні, чекаємо і мовчимо, бо приречені на ґвалтування газовою залежністю від Росії. Безумовно, причин того, чому «Газпром» (наразі це повністю асоціюється з Росією) такий непоступливий у переговорах щодо зниження ціни на газ, дуже багато, але з цієї кількості однозначно можна (і потрібно) виділити головні:
1. У переговорах з Росією остання завжди перемагала і нав’язувала нам СВОЮ ЦІНУ. Як на мене, обурливо, що у цих перемовинах з «Газпромом» (суб’єкт господарювання) чомусь завжди виступає Держава Україна, з-за спини якої стирчать вуха наших олігархів — основних споживачів газу та нафти (теж суб’єкти господарювання). Переконаний, якби вони явно були офіційно присутні на переговорах, то вони мали б зовсім інший характер. Адже ця присутність зобов’язувала і накладала б відповідальність. А так дійсно маємо те, що маємо. От і зараз остаточна ціна на газ на 2012 рік не узгоджена і закладена в бюджет на рівні 500 у. о. (без стодоларової знижки).
2. Постійна неготовність, а точніше, слабка аргументаційна база України щодо ціни на газ. Бажання знижки ціни на газ, як суттєвої складової ціни продукції, завжди в України є. Наші ж опоненти, росіяни, знаючи про практичну нульову аргументацію України (про яку йшлося вище), сповна користуються цим. Як пише Інтернет-видання в красномовній статті «Дожмет «Газпром» Украину?»: «Конечно, никто не помешает «Газпрому» установить цену, например, в 500 долларов. (У вашого покірного слуги у листопаді 2011 р. була навіть стаття з майже пророчою назвою-ціною — «Дайош газ по долару за кубик?» — це вже не «жалюгідні» якісь 500    у. о. за 1000 кубиків, а одразу 1000 за 1000 — М. Ф.). Куда подобное решение отправит весь наш бюджет, а заодно и всю экономику Украины? Правильно, путинскому лабрадору Кони под хвост».
Нинішня практика споживання російського газу в теплоенергетиці України така, що ціну на нього знижують в декілька разів за рахунок величезних дотацій з бюджету. В результаті йде здешевлення його для населення, а енергія, вироблена з альтернативних видів, залишається недотованою і високою, а значить дорогою і невигідною. «Експерт (директор НТЦ «Біомаса» Г. Гелетуха) закликає дотувати не газ, а відновлювані джерела енергії, що дозволило б цій галузі розвиватися» («День», В. Княжанський «Альтернатива російському газу є», № 233 від 21.12.2011 р.).
Звичайно ж, Україна в протистоянні з «Газпромом» може звернутися за допомогою до європейського енергетичного співтовариства, посилаючись на Енергетичну хартію, підписантом якої вона є, але не робить цього, бо боїться. Адже в разі звернення до ЄС за допомогою у відстоюванні знижки на газ Росія обов’язково дорікне їй, що в діалозі (хоч про який діалог тут говорити — це просто знущання) щодо ціни на газ питання необхідно вирішувати САМЕ В ДІАЛОЗІ І ПОЛЮБОВНО, а не жалітися за бугром. От і виходить, що у цьому «діалозі» Україна залишається віч-на-віч з газовим монстром і монополістом постачання газу. Ось де потрібні козирі диверсифікації джерел постачання та наявність у країні потужних альтернативних способів добування енергії. Ні того, ні другого поки що в Україні НЕМАЄ, а раз так, «Газпрому» ніхто не заважає диктувати ціну на газ для України за формулою — ні-ні, не тією, дійсно кабальною, що була узгоджена у договорі 2009 року прем’єрами Тимошенко та Путіним і, безумовно, вигідною Росії, а особливою, російською — 2П + 4С, що означає: 2П (Пол + Потолок) + 4С (Четыре Стены), чим сповна і користується «Газпром», «то-бишь» — Росія. Тобто «как хочу, так и ворочу». І поки Україна не вирішить питання з альтернативними видами енергії та диверсифікацією енергопостачання, не бути нам ні Незалежною, ні Самостійною Державою, бо АЛЬТЕРНАТИВІ ПРОСТО НЕМАЄ АЛЬТЕРНАТИВИ. Даруйте за тавтологію, але краще не скажеш.

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ
м. Ірпінь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема "З потоку життя"