Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 03.02.2012
«МЕН╤ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...»

УВАГА: КОНКУРС!
«МЕН╤ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...»
До 13-р╕ччя кримсько╖ дитячо╖ газети «Джерельце» п╕д Шевченковим гаслом «Мен╕ тринадцятий минало...» оголошу╓ться творчий конкурс серед юних читач╕в — школяр╕в Криму ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни. Надсилайте на адресу редакц╕╖ (звичайною або електронною поштою) ваш╕ л╕тературн╕, поетичн╕, публ╕цистичн╕ твори — на будь-як╕ теми, як╕ могли б бути надрукованими в дитяч╕й газет╕. Компетентне жур╕, яке очолю╓ незм╕нний шеф-редактор «Джерельця» Данило Андр╕йович Кононенко, оц╕нить ╕ в╕дбере кращ╕ творч╕ доробки, автори яких отримають шанс вибороти суперприз та ╕нш╕ нагороди!
Кр╕м творчих завдань, будуть й ц╕лком конкретн╕, за як╕ нараховуватимуться додатков╕ бали. Ось одне з них:
— КОЛИ ВИЙШОВ ПЕРШИЙ НОМЕР «ДЖЕРЕЛЬЦЯ»?
— ХТО, НА ВАШУ ДУМКУ, НАДАВ ДЛЯ ПЕРЕМОЖЦЯ КОНКУРСУ У «ДЖЕРЕЛЬЦ╤» ЦЕЙ ГОЛОВНИЙ ПРИЗ — ВЕЛОСИПЕД?
Чека╓мо на ваш╕ в╕дпов╕д╕, в╕рш╕, опов╕дання, репортаж╕, новели, статт╕. Твор╕ть! Дерзайте! Перемагайте!

***

Мене звуть Маселко Наталя, я навчаюся у 9 клас╕ Боложин╕всько╖ ЗОШ ╤-╤╤ ступен╕в на Льв╕вщин╕. Захоплююсь написанням прози. Пишу у жанрах детективу, опов╕дання, казки. Сво╖ творч╕ доробки почала писати ще у 7 клас╕, зокрема, детективи. У мо╖й творч╕й скарбниц╕ ╓ так╕ твори: «Лотос», «Та╓мниця книги», «Неслухнян╕ зайченята», «Мати й мачуха», «Р╕дна мова» та багато ╕нших. Також я брала участь у багатьох конкурсах, зокрема, у «Податки очима д╕тей» (╤ м╕сце в районному етап╕, напрям «Л╕тературн╕ твори» 2010 р. та 2011 р.), в обласному фестивал╕-конкурс╕ «╤ слово, ╕ п╕сня, матусю, тоб╕» (лауреат III ступеня в ном╕нац╕╖ «Авторська проза»), в обласному конкурс╕ «Буду я природ╕ другом», «Слово р╕дне! Мово р╕дна!» та ╕н. У майбутньому мр╕ю стати журнал╕стом. Надсилаю на ваш конкурс одне з мо╖х опов╕дань.

У ПОШУКАХ СЛАВИ
ОПОВ╤ДАННЯ

Зак╕нчився травень. Пролунав останн╕й дзвоник. Мушу визнати, що я неабияк рад╕в з цього приводу: жодних урок╕в, жодних домашн╕х завдань, веселись та байдикуй, ск╕льки душа бажа╓.
Ц╕ л╕тн╕ кан╕кули я вир╕шив провести у бабус╕ з д╕дусем у мальовничому сел╕ Боложин╕в. А там у мене ст╕льки друз╕в, що й не перераху╓ш. Та найб╕льше я товаришую ╕з Серг╕╓м. Ми дружимо давно, ще змалечку. Зв╕сно, як ╕ в кожн╕й дружб╕, м╕ж нами часто виникали суперечки, однак ми завжди знаходили сп╕льну мову. Адже справжньо╖ дружби н╕що не може зруйнувати.
Серг╕й — дуже хороший хлопець. В╕н завжди веселий ╕ житт╓рад╕сний, однак дуже любить пригоди ╕ пост╕йно вляпу╓ться у як╕сь халепи, втягуючи у них ╕ мене. Через це нам частенько д╕ста╓ться на гор╕хи. Та, мушу з╕знатись, що мен╕ це нав╕ть подоба╓ться, адже це так ц╕каво! Ось одного разу м╕й непосидючий товариш й каже:
— Андр╕ю, а давай станемо археологами?                             
— Ти що, з глузду з’╖хав?
— Н╕! Ти т╕льки уяви соб╕, що ми археологи ╕ знаходимо все б╕льше ╕ б╕льше скарб╕в. А згодом в╕дкри╓мо св╕й власний музей у сел╕. Дуже скоро станемо в╕домими на весь св╕т. Про нас писатимуть у газетах й журналах, показуватимуть по телебаченню. Ми здобудемо славу. Зна╓ш, як нам заздритиме Оксана?
Запита╓те, хто така Оксана? Оксана — д╕вчина, яка живе по сус╕дству. Вона пост╕йно обзива╓ мене дурником. Не знаю, чи це я так ╖╖ дратую, чи, може, ╖й подобаюся. Важко зрозум╕ти лог╕ку д╕вчат. Та мушу визнати, що вона мен╕ не байдужа. Тому я й погодився на пропозиц╕ю Серг╕я. Кому ж заважа╓ слава?
З реал╕зац╕╓ю ╕де╖ ми довго не барилися. Тож уже наступного ранку планували розпочати археолог╕чн╕ розкопки.
Св╕танок... Сонце ледь-ледь визира╓ з-за л╕су. У пов╕тр╕ линуть аромати соснового г╕лля. ╤, лише добре прислухавшись, можна почути тихеньке дзюрчання води у р╕чц╕.
Ми весело кроку╓мо з лопатами за плечима ╕ в╕римо, що сьогодн╕шн╕й день для нас буде особливим. Боячись перебити тих╕ мр╕╖ Серг╕я, я все ж запитав:
— А де ми будемо починати археолог╕чн╕ розкопки?
— Давай, он там, поблизу л╕су.
До об╕ду ми, не переводячи духу, розкопували землю. Чесно кажучи, ця робота не з легких. Ми с╕ли, пооб╕дали, перепочили ╕ знову до роботи. Однак н╕чого, окр╕м якихось кореневищ, цього дня ми не знайшли. Але не засмучувалися, адже ╕ в археолог╕в бувають невдал╕ розкопки. Тому вир╕шили працювати ще й наступного дня. Соромно з╕знаватись, але знову нас чекала поразка, хоч копали вже поблизу р╕чки. Проте бажання бути прославленим на весь св╕т все б╕льше ╕ б╕льше спонукало нас до ц╕╓╖ складно╖ роботи. Правду кажучи, мене заохочувала не ст╕льки слава, ск╕льки бажання переконати Оксану, що я — не дурник. Третього дня я й кажу Серг╕╓в╕:
— Давай будемо робити розкопки б╕ля дом╕вок. Там ми вже точно знайдемо щось ц╕каве.
— Чому ти такий впевнений?
— А тому, що в ц╕й м╕сцевост╕ живуть люди. ╤ можливо, сотн╕ рок╕в тому там також жили люди.
Тож ми ╕ почали сво╖ «археолог╕чн╕ пригоди» поблизу будинку мо╓╖ бабус╕ Катерини. ╤, звичайно, як ╕ будь-яку роботу, ми з Серг╕╓м розпочали весело, з п╕снею. Впевнен╕, що хороший настр╕й нам допоможе. Кожен з нас був переконаний, що сьогодн╕ нам обов’язково пощастить. Ми з товаришем старанно та спритно копали землю. Яма ставала все глибшою ╕ глибшою. Раптом я лопатою натрапив на щось дуже тверде. Не знаючи, що це, я все ж з т╕╓╖ радост╕ вигукнув:
— Ура! Ура!
— Андр╕ю, що з тобою? — н╕чого не второпав Серг╕й.
— Я щось знайшов!
На радощах ми швиденько розкопали землю ╕ витягли наш скарб. Це була зал╕зна скринька, густо вкрита ╕ржею. Нам легко вдалося ╖╖ в╕дкрити, адже замка не було. Ми акуратно вийняли дерев’яну ляльку ╕ жовтий, як ос╕нн╕й листочок, згорнутий клаптик паперу. Коли Серг╕й його розгорнув, то ми побачили портрет яко╖сь ж╕нки. Було легко зрозум╕ти, що це дитяча робота. А ще, сл╕д визнати, що лялька була хоч ╕ дерев’яною, та все ж дуже гарною. Ми вир╕шили показати нашу знах╕дку бабус╕. Тож швидко поб╕гли до не╖.
— Бабусю, бабусю!
— Що сталося? Куди ви так посп╕ша╓те?
— Бабусю, див╕ться, що ми знайшли!
— Ой!
Чому це бабуся така схвильована? Чому по ╖╖ смаглявому обличч╕, сповненому доброти, покотилася сльоза?
— Бабусю, бабусю! Що з вами?
— Де ви знайшли цю скриньку?
— Ми з Серг╕╓м робили археолог╕чн╕ розкопки поблизу нашо╖ хати. Ось там ми ╖╖ ╕ знайшли.
— Ця р╕ч — св╕тлий пром╕нчик мого дитинства.
— То це ваша скринька?
— Так, моя.
— Бабусю, а чому вона була закопана в землю?                      
— Це було давно. Ще за час╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Батько п╕шов служити в Укра╖нську повстанську арм╕ю. Ми з мамою залишились сам╕. А коли через наше село проходили н╕мц╕, то вбили мою маму. Я думала, що мене чека╓ така ж доля, тому взяла найц╕нн╕ш╕ реч╕, як╕ нагадували мен╕ мо╖х батьк╕в, а ╖х я дуже любила, ╕ закопала в землю. Я не знала, чи побачу ╖х знову, чи н╕, але дуже на це спод╕валася. ╤ моя мр╕я зд╕йснилася.
— А чому ж ви ран╕ше не викопали скриньки?
— Я забула, де ╖╖ закопала.
— Бабусю, а що за ж╕нка зображена на цьому малюнку?
— Це портрет мами, який я намалювала. А це лялька, яку для мене зробив тато.
Бабуся плакала в╕д радост╕. Разом з нею рад╕ли ╕ ми. Ми подарували бабус╕ нашу першу археолог╕чну знах╕дку. Вона була дуже щаслива. ╤ тут ми зрозум╕ли, що найголовн╕ше — не слава, а рад╕сть ╕ щастя близьких людей. А прославитися ми ще встигнемо, адже попереду — ц╕ле життя!

Наталя МАСЕЛКО
Льв╕вська обл.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9911

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков