"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Джерельце""
#5 за 03.02.2012
«МЕН╤ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...»
УВАГА: КОНКУРС! «МЕН╤ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...» До 13-р╕ччя кримсько╖ дитячо╖ газети «Джерельце» п╕д Шевченковим гаслом «Мен╕ тринадцятий минало...» оголошу╓ться творчий конкурс серед юних читач╕в — школяр╕в Криму ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни. Надсилайте на адресу редакц╕╖ (звичайною або електронною поштою) ваш╕ л╕тературн╕, поетичн╕, публ╕цистичн╕ твори — на будь-як╕ теми, як╕ могли б бути надрукованими в дитяч╕й газет╕. Компетентне жур╕, яке очолю╓ незм╕нний шеф-редактор «Джерельця» Данило Андр╕йович Кононенко, оц╕нить ╕ в╕дбере кращ╕ творч╕ доробки, автори яких отримають шанс вибороти суперприз та ╕нш╕ нагороди! Кр╕м творчих завдань, будуть й ц╕лком конкретн╕, за як╕ нараховуватимуться додатков╕ бали. Ось одне з них: — КОЛИ ВИЙШОВ ПЕРШИЙ НОМЕР «ДЖЕРЕЛЬЦЯ»? — ХТО, НА ВАШУ ДУМКУ, НАДАВ ДЛЯ ПЕРЕМОЖЦЯ КОНКУРСУ У «ДЖЕРЕЛЬЦ╤» ЦЕЙ ГОЛОВНИЙ ПРИЗ — ВЕЛОСИПЕД? Чека╓мо на ваш╕ в╕дпов╕д╕, в╕рш╕, опов╕дання, репортаж╕, новели, статт╕. Твор╕ть! Дерзайте! Перемагайте!
***
Мене звуть Маселко Наталя, я навчаюся у 9 клас╕ Боложин╕всько╖ ЗОШ ╤-╤╤ ступен╕в на Льв╕вщин╕. Захоплююсь написанням прози. Пишу у жанрах детективу, опов╕дання, казки. Сво╖ творч╕ доробки почала писати ще у 7 клас╕, зокрема, детективи. У мо╖й творч╕й скарбниц╕ ╓ так╕ твори: «Лотос», «Та╓мниця книги», «Неслухнян╕ зайченята», «Мати й мачуха», «Р╕дна мова» та багато ╕нших. Також я брала участь у багатьох конкурсах, зокрема, у «Податки очима д╕тей» (╤ м╕сце в районному етап╕, напрям «Л╕тературн╕ твори» 2010 р. та 2011 р.), в обласному фестивал╕-конкурс╕ «╤ слово, ╕ п╕сня, матусю, тоб╕» (лауреат III ступеня в ном╕нац╕╖ «Авторська проза»), в обласному конкурс╕ «Буду я природ╕ другом», «Слово р╕дне! Мово р╕дна!» та ╕н. У майбутньому мр╕ю стати журнал╕стом. Надсилаю на ваш конкурс одне з мо╖х опов╕дань.
У ПОШУКАХ СЛАВИ ОПОВ╤ДАННЯ
Зак╕нчився травень. Пролунав останн╕й дзвоник. Мушу визнати, що я неабияк рад╕в з цього приводу: жодних урок╕в, жодних домашн╕х завдань, веселись та байдикуй, ск╕льки душа бажа╓. Ц╕ л╕тн╕ кан╕кули я вир╕шив провести у бабус╕ з д╕дусем у мальовничому сел╕ Боложин╕в. А там у мене ст╕льки друз╕в, що й не перераху╓ш. Та найб╕льше я товаришую ╕з Серг╕╓м. Ми дружимо давно, ще змалечку. Зв╕сно, як ╕ в кожн╕й дружб╕, м╕ж нами часто виникали суперечки, однак ми завжди знаходили сп╕льну мову. Адже справжньо╖ дружби н╕що не може зруйнувати. Серг╕й — дуже хороший хлопець. В╕н завжди веселий ╕ житт╓рад╕сний, однак дуже любить пригоди ╕ пост╕йно вляпу╓ться у як╕сь халепи, втягуючи у них ╕ мене. Через це нам частенько д╕ста╓ться на гор╕хи. Та, мушу з╕знатись, що мен╕ це нав╕ть подоба╓ться, адже це так ц╕каво! Ось одного разу м╕й непосидючий товариш й каже: — Андр╕ю, а давай станемо археологами? — Ти що, з глузду з’╖хав? — Н╕! Ти т╕льки уяви соб╕, що ми археологи ╕ знаходимо все б╕льше ╕ б╕льше скарб╕в. А згодом в╕дкри╓мо св╕й власний музей у сел╕. Дуже скоро станемо в╕домими на весь св╕т. Про нас писатимуть у газетах й журналах, показуватимуть по телебаченню. Ми здобудемо славу. Зна╓ш, як нам заздритиме Оксана? Запита╓те, хто така Оксана? Оксана — д╕вчина, яка живе по сус╕дству. Вона пост╕йно обзива╓ мене дурником. Не знаю, чи це я так ╖╖ дратую, чи, може, ╖й подобаюся. Важко зрозум╕ти лог╕ку д╕вчат. Та мушу визнати, що вона мен╕ не байдужа. Тому я й погодився на пропозиц╕ю Серг╕я. Кому ж заважа╓ слава? З реал╕зац╕╓ю ╕де╖ ми довго не барилися. Тож уже наступного ранку планували розпочати археолог╕чн╕ розкопки. Св╕танок... Сонце ледь-ледь визира╓ з-за л╕су. У пов╕тр╕ линуть аромати соснового г╕лля. ╤, лише добре прислухавшись, можна почути тихеньке дзюрчання води у р╕чц╕. Ми весело кроку╓мо з лопатами за плечима ╕ в╕римо, що сьогодн╕шн╕й день для нас буде особливим. Боячись перебити тих╕ мр╕╖ Серг╕я, я все ж запитав: — А де ми будемо починати археолог╕чн╕ розкопки? — Давай, он там, поблизу л╕су. До об╕ду ми, не переводячи духу, розкопували землю. Чесно кажучи, ця робота не з легких. Ми с╕ли, пооб╕дали, перепочили ╕ знову до роботи. Однак н╕чого, окр╕м якихось кореневищ, цього дня ми не знайшли. Але не засмучувалися, адже ╕ в археолог╕в бувають невдал╕ розкопки. Тому вир╕шили працювати ще й наступного дня. Соромно з╕знаватись, але знову нас чекала поразка, хоч копали вже поблизу р╕чки. Проте бажання бути прославленим на весь св╕т все б╕льше ╕ б╕льше спонукало нас до ц╕╓╖ складно╖ роботи. Правду кажучи, мене заохочувала не ст╕льки слава, ск╕льки бажання переконати Оксану, що я — не дурник. Третього дня я й кажу Серг╕╓в╕: — Давай будемо робити розкопки б╕ля дом╕вок. Там ми вже точно знайдемо щось ц╕каве. — Чому ти такий впевнений? — А тому, що в ц╕й м╕сцевост╕ живуть люди. ╤ можливо, сотн╕ рок╕в тому там також жили люди. Тож ми ╕ почали сво╖ «археолог╕чн╕ пригоди» поблизу будинку мо╓╖ бабус╕ Катерини. ╤, звичайно, як ╕ будь-яку роботу, ми з Серг╕╓м розпочали весело, з п╕снею. Впевнен╕, що хороший настр╕й нам допоможе. Кожен з нас був переконаний, що сьогодн╕ нам обов’язково пощастить. Ми з товаришем старанно та спритно копали землю. Яма ставала все глибшою ╕ глибшою. Раптом я лопатою натрапив на щось дуже тверде. Не знаючи, що це, я все ж з т╕╓╖ радост╕ вигукнув: — Ура! Ура! — Андр╕ю, що з тобою? — н╕чого не второпав Серг╕й. — Я щось знайшов! На радощах ми швиденько розкопали землю ╕ витягли наш скарб. Це була зал╕зна скринька, густо вкрита ╕ржею. Нам легко вдалося ╖╖ в╕дкрити, адже замка не було. Ми акуратно вийняли дерев’яну ляльку ╕ жовтий, як ос╕нн╕й листочок, згорнутий клаптик паперу. Коли Серг╕й його розгорнув, то ми побачили портрет яко╖сь ж╕нки. Було легко зрозум╕ти, що це дитяча робота. А ще, сл╕д визнати, що лялька була хоч ╕ дерев’яною, та все ж дуже гарною. Ми вир╕шили показати нашу знах╕дку бабус╕. Тож швидко поб╕гли до не╖. — Бабусю, бабусю! — Що сталося? Куди ви так посп╕ша╓те? — Бабусю, див╕ться, що ми знайшли! — Ой! Чому це бабуся така схвильована? Чому по ╖╖ смаглявому обличч╕, сповненому доброти, покотилася сльоза? — Бабусю, бабусю! Що з вами? — Де ви знайшли цю скриньку? — Ми з Серг╕╓м робили археолог╕чн╕ розкопки поблизу нашо╖ хати. Ось там ми ╖╖ ╕ знайшли. — Ця р╕ч — св╕тлий пром╕нчик мого дитинства. — То це ваша скринька? — Так, моя. — Бабусю, а чому вона була закопана в землю? — Це було давно. Ще за час╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Батько п╕шов служити в Укра╖нську повстанську арм╕ю. Ми з мамою залишились сам╕. А коли через наше село проходили н╕мц╕, то вбили мою маму. Я думала, що мене чека╓ така ж доля, тому взяла найц╕нн╕ш╕ реч╕, як╕ нагадували мен╕ мо╖х батьк╕в, а ╖х я дуже любила, ╕ закопала в землю. Я не знала, чи побачу ╖х знову, чи н╕, але дуже на це спод╕валася. ╤ моя мр╕я зд╕йснилася. — А чому ж ви ран╕ше не викопали скриньки? — Я забула, де ╖╖ закопала. — Бабусю, а що за ж╕нка зображена на цьому малюнку? — Це портрет мами, який я намалювала. А це лялька, яку для мене зробив тато. Бабуся плакала в╕д радост╕. Разом з нею рад╕ли ╕ ми. Ми подарували бабус╕ нашу першу археолог╕чну знах╕дку. Вона була дуже щаслива. ╤ тут ми зрозум╕ли, що найголовн╕ше — не слава, а рад╕сть ╕ щастя близьких людей. А прославитися ми ще встигнемо, адже попереду — ц╕ле життя!
Наталя МАСЕЛКО Льв╕вська обл.
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 03.02.2012 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9911
|