Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2798)
З потоку життя (5924)
Душі криниця (3319)
Українці мої... (1432)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1631)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕ СТАЛО ╤ВАНА ДРАЧА…
╤ван Драч був поетом, перекладачем, к╕носценаристом, драматургом, державним та громадським д╕ячем.


«РАТАЙ УКРА╥НСЬКОГО ЕФ╤РУ»
У Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ журнал╕ст╕в Укра╖ни в╕дбулась презентац╕я книги спогад╕в про видатного...


УКРА╥НА ПАМ'ЯТА╢ ╤ ВШАНОВУ╢ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО
Третього травня нин╕шнього року виповнилось 145 рок╕в з тих п╕р, як перестало битись серце...


У ГОСТ╤ ДО ХУДОЖНИКА
1 червня святкував св╕й 81-й день народження в╕домий кримський художник, граф╕к, живописець,...


ЛЕОН╤Д КАНТЕР, РЕЖИСЕР Ф╤ЛЬМУ «М╤Ф» ПРО ЗАГИБЛОГО В АТО ОПЕРНОГО СП╤ВАКА ВАСИЛЯ СЛ╤ПАКА, ПОК╤НЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
«Чолов╕к мав смертельне поранення в щелепу. Характер поранення та передсмертна записка...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 10.02.2012
«ЙОГО ШАНУ╢ УКРА╥НСЬКИЙ КРИМ!»

У поета - юв╕лей!

Заслужений журнал╕ст Укра╖ни, кандидат ╕сторичних наук, доцент, лауреат багатьох загальнонац╕ональних та рег╕ональних конкурс╕в журнал╕стсько╖ майстерност╕ ╤ван Левченко ╓ пом╕тною з╕ркою на севастопольському укра╖нському неб╕. З 1 липня 1997 року до 18 жовтня 2004 року в╕н працював генеральним директором Севастопольсько╖ рег╕онально╖ державно╖ телерад╕окомпан╕╖ ╕ впродовж 2000-2004 рок╕в був автором щотижнево╖ культуролог╕чно╖ рад╕опрограми «Струни серця», котра знайомила севастопольського слухача з творч╕стю класик╕в та сучасних представник╕в укра╖нсько╖ л╕тератури.
Телеф╕льм про в╕дзначення 50-р╕чного юв╕лею в Севастопольському художньому музе╖ ╕м. Крошицького, яке в╕дбулося в кол╕ м╕сько╖ ╕нтел╕генц╕╖ ╕ з виконанням п╕сень на його слова та на його музику, ╓ одним ╕з кращих в╕деоматер╕ал╕в культурно╖ тематики.
У 2003 роц╕ св╕т побачила перша книга поез╕й ╤вана Левченка. З того часу нин╕шн╕й юв╕ляр щороку друку╓ по зб╕рц╕ в╕рш╕в, його творч╕сть вивчають учн╕ та студенти у курс╕ «Л╕тература р╕дного краю».
Членом Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни ╤ван Васильович Левченко став у 2005 роц╕. З його багатогранною д╕яльн╕стю читач╕ можуть ознайомитись на сайтах «Св╕тлиця ╤вана Левченка» http://ivanlevchenko.ukrlife.org/  та «Укра╖нське життя в Севастопол╕» http://ukrlife.org/. Там також можна почути в╕рш╕ у виконанн╕ автора.
Вже б╕льше року прихильники його творчост╕ починають ранок з читання нових в╕рш╕в у мереж╕ «Facebook», вдячн╕сть за заряд позитивно╖ енергетики — у численних в╕дгуках. Добре, що в╕н ╓ в Укра╖н╕, а Укра╖на ╓ в ньому!
Найкращ╕ побажання Вам, ╤ване Васильовичу, ╕з сонячного Севастополя! Глибинних прозр╕нь у творчост╕ ╕ житт╕, щастя, кохання, здоров’я ╕ Божо╖ благодат╕!

Микола ВЛАДЗ╤М╤РСЬКИЙ

*   *   *
З творч╕стю укра╖нського поета ╤вана Левченка знайомий ще зв╕дтод╕, як в╕н к╕лька рок╕в тому при╖хав до м╕ста-героя працювати в Севастопольськ╕й рег╕ональн╕й державн╕й телерад╕окомпан╕╖ генеральним директором.
Його укра╖нськ╕ рад╕о- ╕ телепередач╕ на культурно-мистецьк╕ теми полонили слухач╕в ╕ глядач╕в. Його чар╕вний, артистичний голос доносив ╕ до укра╖нц╕в, ╕ до рос╕ян, ╕ до кримських татар безсмертн╕ твори Лес╕ Укра╖нки ╕ Тараса Шевченка, ╤вана Франка, в╕рш╕ сучасних укра╖нських поет╕в Криму та Укра╖ни в ц╕лому.
2004 року ╤ван Левченко за телев╕з╕йн╕ програми «В╕дзвук Кобзарево╖ струни», «Дв╕ дороги» та поетичний рад╕орепортаж «В гостях у сина» пос╕в перше м╕сце на Всеукра╖нському конкурс╕ «Укра╖нська мова – мова ╓днання» в ном╕нац╕╖ «На виднот╕ усього св╕ту». До реч╕, того пам’ятного для нас обох року ми з ╤ваном Левченком та великою групою журнал╕ст╕в П╕вдня Укра╖ни про╖хали шляхами-дорогами мо╓╖ мало╖ батьк╕вщини – Черкащини, побували в м╕сцях, якими колись ходив Тарас Шевченко, поклали кв╕ти до його пам’ятника на Кан╕вськ╕й гор╕. Протягом дн╕в нашо╖ по╖здки я бачив ╤вана Левченка ╕ з рад╕сною осяйною усм╕шкою на його красивому обличч╕, ╕ в глибок╕й задум╕, коли ми разом п╕д╕ймалися крутими сходинками до Тараса, чув його упевнений бархатний голос, коли в╕н читав сво╖ в╕рш╕ високого громадянського звучання в аудитор╕ях, де нам доводилося зустр╕чатися з читачами.
Тод╕, 2004 року, в ╤вана Левченка побачила св╕т його перша зб╕рка в╕рш╕в «Мигдаль на ру╖н╕», до яко╖ ув╕йшли його кращ╕ поез╕╖, написан╕ переважно в Севастопол╕. Нин╕ в нього уже к╕лька власних поетичних книг, а саме: «Все поверта╓ться в житт╕», «╢днаймося, браття!», «Я в╕рю: Вкра╖ною Крим проросте!», «Н╕, не все ще втрачено!», «Не губ╕мо в соб╕ Укра╖ну», «Недруги не зраджують н╕коли», багато публ╕кац╕й у журналах та газетах.
В╕рш╕ ╤вана Левченка – з ч╕ткою громадянською позиц╕╓ю, глибоко патр╕отичн╕ ╕ л╕ричн╕. В╕н — один з тих, хто в╕дроджував ╕ утверджував словом ╕ д╕лом на кримських теренах ╕, зокрема в Севастопол╕, р╕дне укра╖нське слово, нашу нац╕ональну духовн╕сть. Його в╕рш╕ «Д╕йшов Шевченко в Севастополь», «Укра╖нцям», «Мигдаль на ру╖н╕», «Земля Севастополя» та багато ╕нших – зразки справжньо╖ громадянсько╖ л╕рики, мужньо╖ ╕ н╕жно╖ Поез╕╖.
Нещодавно ╤вана Левченка прийнято до лав Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. В╕н – кандидат ╕сторичних наук, доцент. Нин╕ живе й працю╓ в Ки╓в╕, але тема Криму, як ╕ ран╕ше, пос╕да╓ в його творчост╕ одне з ч╕льних м╕сць. Севастополь, в якому в╕н працював, Крим в ц╕лому – його ╕ любов, ╕ б╕ль, ╕ глибока в╕ра в те, що ця земля — нев╕д’╓мна складова Укра╖нсько╖ держави. З ц╕╓ю в╕рою в╕н ╕ зустр╕ча╓ сво╓ перше ш╕стдесятир╕ччя.

*   *   *

О, н╕, ╤ван тут був не п╕л╕грим,
Який на п╕вдн╕ затишку шука╓.
Про нього Севастополь пам’ята╓,
Його шану╓ укра╖нський Крим!
В╕н укра╖нц╕в приспаних будив:
«╢днаймось, браття!» — кликав мужн╕м словом.
Мигдаль св╕й на ру╖н╕ посадив,
Щоб Севастополь кв╕тнув веселково.
В╕н в╕рить: Крим ще буйно проросте
Вкра╖ною. Прихилиться до не╖,
Немов дитя, до матер╕ сво╓╖…
╤ в цьому ╓ одв╕чне ╕ святе.
Адже Вкра╖на на земл╕ – одна!
╤ перешийку обома руками
За не╖ Крим трима╓ться в╕ками,
Й Дн╕про сюди каналом долина.
Все поверта╓ться в житт╕ на обр╕й св╕й,
В соб╕ ми Укра╖ну не загубим,
╥╖ в б╕д╕ не кинем, не розлюбим –
Не все ще втрачено, ╤ване, друже м╕й!
Ти у Криму – не г╕сть, не п╕л╕грим,
Ти тут – р╕дня, тебе тут кожен зна╓,
На тебе Севастополь наш чека╓,
Тебе чека╓ укра╖нський Крим!
Тво╖ п╕сн╕ ╕ в╕рш╕ тут бринять,
В Криму ти нам ╕ще потр╕бен дуже…
Дозволь тебе, як брата, об╕йнять,
╤ з юв╕ле╓м прив╕тати, друже!

Данило КОНОНЕНКО

╤ван ЛЕВЧЕНКО
«НЕХАЙ Ш╤СТДЕСЯТИЙ НАБЛИЗИВСЯ ЛЮТИЙ...»

НЕЗМ╤ННИМ РЕЙСОМ
  Соб╕ п╕д юв╕лей

 Оглянусь – зда╓ться:
 ╤ жив, ╕ не жив...
 А вже ш╕стдесят буде –
 В╕ха.
 Я – рейс╕в сво╖х
 Пасажир,
 Якими мав ╖хать.
 Тих рейс╕в було
 Не один ╕ не два.
 Рушав – не питався,
 Що матиму з того?
 Я той, хто лел╕╓
 У серц╕ слова.
 Я той, кому
 Доля судила
 Дорогу.
 Вже зимно...
 З гори – он яко╖ –
 Йду вниз.
 Та ╓ ще у паспорт╕
 М╕сце для в╕зи.
 ╤ от що:
 Н╕хто
 Зам╕сть мене
 Н╕коли
 Не н╕с
 Мо╓╖ вал╕зи.
 У перш╕
 Не пнувся
 ╤ задн╕х не пас.
 Що вже випадало –
 Й на тому
 Спасиб╕.
 Д╕ставсь
 Не з сумирних
 Трудяга Пегас.
 ╤ Муза –
 Як Муза:
 Не з г╕рших же
 Н╕би...
 Щоб зв╕вся до неба
 В степу колосок,
 Потр╕бно укинути
 В землю зернину.
 ╤ хтозна,
 Що встиглось?
 Дай, Боже,
 Рядок,
 Аби не в╕дмовчавсь
 Лихо╖ години.
 Казав ╕ кажу,
 Що на св╕т╕
 Ми ╓,
 Казав ╕ кажу,
 Що нав╕ки
 Ми будем,
 Якщо честь ╕ г╕дн╕сть,
 Кор╕ння сво╓
 ╤ дух укра╖нський
 В соб╕ не огудим.
 А ╖х же довол╕ –
 Нещадних в╕тр╕в.
 А ╖х предостатньо,
 Хто хоче ярма нам.
 Минають в╕ки,
 Та незламний наш р╕д,
 Бо дух наш
 ╤ воля народу
 Незламн╕.
 Дай, Боже,
 Й мен╕
 Бути в слов╕,
 Як в╕н.
 Таким непохитним
 ╤ спраглим
 Свободи.
 Щоб чули ус╕:
 Укра╖ни я — син.
 Нащадок
 Козацького роду.
 В душ╕
 Не змовка╓
 Пох╕дна сурма.
 Нехай ш╕стдесятий
 Наблизився лютий,
 А серце хоругви
 В пох╕д п╕д╕йма.
 ╤ рейс м╕й незм╕нний,
 Як дос╕,
 М╕ж люди.

НЕ ГУБ╤МО В СОБ╤ УКРА╥НУ!

 Цей контраст дошкуля╓ щодня:
 На тл╕ вбогост╕ – шик можновладц╕в...
 Загнуздала тривога коня.
 ╤ проснулась одвага козацька.
 Гики вершник╕в. Збита трава.
 ╤ малиновий стяг пломен╕╓.
 Стрепенулась важка булава
 У гетьмана на древн╕й Соф╕╖:
 «П╕д хоругви ход╕ть бойов╕,
 Як запрагнете кращо╖ дол╕.
 Чи в Америц╕ десь, чи в Москв╕,
 Хоч п╕д ким, а неволя – не воля!
 Станьте миром за землю свою,
 ╤ не ганьте нев’янучу славу,
 Що добута в тяжкому бою
 Проти недруг╕в наших  лукавих.
 М’яко стелять. Та боки болять
 П╕сля ноч╕ – п╕д ранок прозр╕ння.
 Доки ╓ незалежна земля,
 Доти ╓ незалежна кра╖на».
 ╤ завмерло усе. В╕дгуло.
 Як зап╕зн╓ прозр╕ння гетьмана.
 Це наснилось чи справд╕ було,
 Укра╖но моя безталанна?
 Бачу: кошел╕ тягнуть ж╕нки –
 Скарб нехитрий, аби щось продати.
 Б╕ля входу в метро – пияки.
 ╤ з дитиною жебра╓ мати.
 А в т╕╓╖ он напис в руках:
 «Помож╕ть – умира╓ дитина!»
 Кошти треба. Хвороба тяжка:
 Лейкем╕я – рак кров╕ – у сина.
 То Чорнобиль да╓ться взнаки:
 Що п╕д Ки╓вом, ╕ пол╕тичний.
 З жиру б╕сяться владц╕в синки,
 В б╕дняк╕в – злидарюють дов╕чно.
 
 Укра╖но, проснися! Д╕тьми
 Заклинаю тебе – нашим цв╕том.
 Бо допоки ти ╓, доти ми,
 Як народ, чогось варт╕ на св╕т╕.
 П╕дсолодженим знадам не в╕р,
 А навчися себе шанувати.
 Доки ти ╓ у нас – ми жив╕.
 ╤ це нас укра╖нцями звати.
 Укра╖нц╕ ми ╓. Не хохли.
 ╤ це нам запов╕дано здавна,
 Щоб В╕тчизну свою берегли,
 Р╕дну мову, ╕ волю, ╕ славу.
 Ми розправимо плеч╕. Й висот
 Ще сягнем у житт╕  неодм╕нно.
 Т╕льки в╕рити треба в народ
 ╤ в соб╕ не губить Укра╖ну.

 ЛЯЛЬКОВОД

 Сус╕д за ниточку с╕п-с╕п:
 – А хто ти ╓ такий, народе,
 Що хочеш бути сам — господар
 ╤ незалежний ╖сти хл╕б?
 – Та ми… Та я…
 Ми – укра╖нц╕.
 – Ну, що ж ви хочете, скаж╕ть?
 – Так незалежно хочем жить!
 – Але ж ╕ ми вам не чужинц╕.
 – Воно то так… Але ж земля,
 Де ми живем, земля це наша.
 ╤ ми свою ╖мо тут кашу.
 ╤ зас╕ва╓мо поля.
 – Одначе й нам потр╕бен хл╕б.
 – Так ╕ купляйте на здоров’я!
 Ми продамо його з любов’ю.
 А в╕н за ниточку с╕п-с╕п:
 – Так те╓… Наш тут флот, у вас.
 – То й що? Як╕ проблеми в тому:
 Нехай пливе соб╕ додому!
 – Так ми ж його, наш флот, за газ…
 – А ми ╕ купим газ за хл╕б.
 В нас пшениц╕ так╕ тут родять,
 Аби лиш в╕льним був господар!
 А в╕н за ниточку с╕п-с╕п:
  – Ач осм╕л╕ли як хахли!
 – Та не хахли ми – укра╖нц╕!
 – Ну, це сво╖й розкажеш ж╕нц╕!
 Хахли ви ╓, як ╕ були:
 Бо в вас тепер знов наша влада.
 ╤ зачиняй св╕й балаган!
 …Десь голос ж╕нки: – Спиш, ╤ван?
 – Та н╕… Встаю! Й зав╕са пада.
 А в╕н за ниточку с╕п-с╕п…
 ╤ доти ця вистава буде,
 Допоки не ц╕нують люди
 ╤ р╕д св╕й, землю власну й хл╕б.
 А в╕н за ниточку с╕п-с╕п…

ВЧИТЕЛЬКА
 Пам’ят╕ Любов╕ Синаг╕но╖ – вчительки укра╖номовно╖ школи № 111, л╕кв╕довано╖ в Донецьку, попри протести батьк╕в

  ╤ св╕т не пом╕тив,
 Як н╕би н╕чого не сталось:
 А вчительку вчора
 Добив серед ноч╕ ╕нфаркт.
 П╕вроку вона
 ╤з протестним плакатом
стояла.
 Й на нього м╕ськрада
 Зважала не б╕льш,
 Як на жарт.
 Ну, що за на╖вн╕сть:
 Яка укра╖нська?
 Панове, Донецьк –
 Це ж не Ки╖в чи Льв╕в...
 Стояла з плакатом
 У гурт╕ батьк╕вськ╕м.
 ╤ учн╕ ╕з нею
 У гурт╕ батьк╕в.
 Ну, що вони хочуть:
 Учитися мови?
 Але ж ╕нш╕ проти.
 Чого сто╖мо?
 ╢ р╕шення ради:
 Закрити, панове,
 Ту школу вкра╖нську.
 ╤ досить розмов!
 Не винесло серце
 Зневаги й наруги.
 Коли вс╕ поснули
 В╕д звичних труд╕в,
 У вчительки серце
 Спинилось в╕д туги.
 ╤ ранок без не╖
 Донецьк розбудив.
 Заплакало небо
 Дощем на прощання.
 ╤ учн╕ з батьками
 Стояли уряд.
 Лишився самотньо
 Як доказ останн╕й
 У вчительки вдома
 Протестний плакат.
 ╤ св╕т не вжахнувся.
 Мовчали «Новини»...
 А як заспоко╖ти душу мою?
 Невже треба вмерти
 У р╕дн╕й кра╖н╕,
 Щоб д╕тям дозволили
 Мову свою?!

НЯНЯ ДЛЯ ДЖЕК╤

 Нас м╕ня╓ час –
 цей гример жорстокий:
 Так вже замаску╓ –
 не вп╕знать н╕як.
 Стр╕в я однокурсницю
 через тридцять рок╕в:
— Галю, ти?
— ╤ване?! Ну, як бачиш, я...
╤ розговорились:
— Як ти?
— Та н╕чого.
— Ну, не приб╕дняйся!
 Чула: ти – поет.
— А ти й дос╕ в школ╕?
— Н╕, вже, слава Богу!
Я в собаки... няня.
 ╢ такий проект...
М╕й хазя╖н любить
 Джек╕ до нестями.
Зараз я на море
 маю ╖хать з ним.
- Себто ти ╕ Джек╕?
- Так. ╤ пом╕ж нами,
У Криму на двох нас
 жде розк╕шний д╕м.
Ну, бувай! Сп╕шу я.
 Ще на ринок треба:
Щось купити з ╖ж╕.
 ╤ купальник теж.
Дай мен╕ моб╕льний –
 подзвоню до тебе.
А то, як донин╕,
 знов десь пропадеш.
Записала номер.
 ╤ поб╕гла дал╕.
А ╕з мене рими
 забрин╕ли враз.
Краща однокурсниця
 ╕ красуня Галя –
Няня для собаки.
 Як там: Джек╕, фас!..
Увижалось море
 у Криму далек╕м.
╤ ча╖н╕ крики.
╤ розк╕шний д╕м.
Де на сонц╕ гр╕вся
 ╕ купався Джек╕.
Поруч нев╕дступно
няня Галя з ним.

МАСКО, Я ТЕБЕ НЕ ЗНАЮ!

 Маски. Маски.
Всюди маски.
 Маскарад життя без краю.
 ╤ кажу, хоч бачу наскр╕зь:
 «Маско, я тебе не знаю!»
 Нав╕ть друз╕ маски носять.
 ╥м при зустр╕ч╕ киваю,
 А про себе мовлю просто:
 «Маско, я тебе не знаю!»
 В╕н прямий був
 ╕ незламний,
 А тепер хто уп╕зна╓:
 За бариш продасть ╕ маму:
 «Маско, я тебе не знаю!»
 Так п╕тн╕╓, мнучи пальц╕,
 Лиш би втовпитись,
 хоч скраю,
 Та поближче до начальства:
 «Маско, я тебе не знаю!»
 В╕н, ф╕лософ, розум╕╓:
 В╕тер трави не лама╓,
 Бо трава хилитись вм╕╓!
 «Маско, я тебе не знаю!»
 Онде пан╕ пишногруда.
 Б╕льш пл╕ткарки не бува╓:
 Аж ╕скриться, як огудить!
 «Маско, я тебе не знаю!»
 Раз сказав соб╕: а дай-но
 Я п╕д маскою сховаюсь.
 ╤ почув чи╓сь негайно:
 «Маско, я тебе не знаю!»
 Хитрувати, в масц╕ бути
 Мастак╕в скр╕зь вистача╓.
 Як би жити, щоб не чути:
 «Маско, я тебе не знаю!»

ГОРНУСЬ ДО УКРА╥НИ

 Коли г╕рко душ╕ мо╖й стане:
 Не заладиться н╕ч, а чи день,
 Пригорнусь до Дн╕прового стану
 ╤ наслухаюсь р╕дних п╕сень.
 Коли в╕тер холодний остудить
 Мо╓ серце палке, як вогонь,
 До людей прихилятися буду –
 ╥х теплом об╕гр╕ю його.
 Коли серце зайдеться в╕д болю,
 Як «курли» прокричать журавл╕,
 Пригорнуся до р╕дного поля,
 До сво╓╖ свято╖ земл╕.
 А як сили останн╕ покинуть
 ╤ прощально сурма просурмить,
 Припаду до мо╓╖ Вкра╖ни,
 Щоб останн╕м теплом об╕гр╕ть.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9920

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков