Версiя для друку Обговорити в форумi

Школа і гроші

2 лютого в Севастопольському медіа-центрі «IPC Севастополь» пройшла прес-конференція з приводу так званих «поборів» у школах та дитячих закладах міста. Дві громадські організації «Севастопольські мами» та «Громадянська позиція» намагалися привернути увагу ЗМІ до проблеми, про яку всі давно знають, але замовчують.
Голова ГО «Громадянська позиція» Микола Рибаков відзначив, що ця прес-конференція започатковує реалізацію міського громадського проекту «Платно-безплатна освіта», метою якого є боротьба з безконтрольним збором грошей у школах та дитсадках.
Голова ГО «Севастопольські мами» Олена Прокіна виступила із заявою про численні скарги батьків, які звертаються до ГО, але бояться виступити публічно.
Небайдужим до проблем своїх виборців виявився депутат міськради Роман Кияшко. Скривджених батьків на прес-конференції представляла Діана Данилова. Її діти навчаються у севастопольській загальноосвітній школі № 60, й вона бореться за їхнє право на гарантовану Конституцією України безкоштовну освіту.
На адресу управління освіти і науки міста прозвучало звинувачення у небажанні слухати й чути батьківські вимоги. Олена Прокіна повідомила, що ГО «Севастопольські мами» звернулася до міської прокуратури з відповідним запитом та має намір провести загальноміське анкетування: скільки реально коштує сьогодні перебування дітей у школах чи дошкільних закладах. В анкетуванні візьмуть участь 3000 городян.
Депутат міськради Роман Кияшко, спираючись на свій батьківський досвід, визнав аморальним тиск на батьків з боку адміністрації шкіл міста, але був єдиним з усього депутатського корпусу, хто підтримав акцію вищеназваних громадських організацій та погодився взяти участь у прес-конференції. На його думку, корупційна вертикаль не обмежується стінами навчальних закладів, а веде до кабінетів вищого ешелону міської влади. Він також відзначив байдужість депутатського корпусу міста до цієї проблеми.
Діана Данилова, яка представляла батьківську громадськість, повідомила, що подала заяву від себе та ще декількох батьків до відділу з боротьби із економічною злочинністю Управління МВС України у м. Севастополі й закликала інших батьків перестати боятися й допомогти органам правосуддя прибрати всі корупційні схеми з освітніх закладів міста.
Олена Прокіна та Микола Рибаков запевнили, що громадські організації «Севастопольські мами» та «Громадянська позиція» займуться створенням у школах опікунських рад, які контролюватимуть надходження та видатки позабюджетних коштів, що на добровільних засадах надходитимуть до шкіл.
Прокоментувати звинувачення у свій бік в управлінні освіти і науки міста відмовилися. Посадова особа сказала просто: «Не хочу об этом говорить». Згодом, правда, пояснила, що начальник управління готує офіційну відповідь й має намір оприлюднити її у ЗМІ.
Проте, що б там не містила офіційна відповідь, але у школах Севастополя, справді, з батьків щомісяця збирають гроші. Я знаю про це достеменно, бо у родині моїх близьких є школяр. У школі, де він навчається, збирають 80 гривень щомісяця протягом навчального року, й по 50 — за кожен місяць влітку. Є школи, де збирають більше, є, де менше, але збирають в усіх без винятку. Я не кажу – вимагають, як про це мовилося на прес-конференції, бо є родини, які не можуть повністю або частково оплатити суму, визначену батьківським комітетом, й ніхто їх до цього не примушує, принаймні у вищезгаданій школі.
Ситуація в дитсадках – ще складніша, бо, крім щомісячного збирання коштів, керівникам закидають хабарництво за надання місця у дитсадку. Черга в дошкільні дитячі заклади Севастополя – понад 5000 осіб.
Якщо збирати гроші можна, а казати про це – ні, тоді починають множитися домисли, які нівелюють користь такої батьківської допомоги. Думається, саме це й сталося у Севастополі: непрозорість вихлюпнулася батьківським гнівом й докотилася аж до оприлюднення у ЗМІ та подання заяв до правоохоронних органів.
Відвідавши прес-конференцію, можна було б засудити дії освітян й поставити крапку. Але навіть осуджені мають право на виправдання, до того ж, вина наших освітян ще не доведена у суді.
Отже, презумпція невинуватості має поширюватися на всіх, міркую я, крокуючи до дитсадка № 12, яким 23 роки поспіль керує заслужений працівник освіти України Докія Дягілєва.
Вона народилася у селі Рожнів, що на Косівщині – мальовничому куточку Гуцульщини, краю працьовитих, завзятих, гостинних та добрих людей. Там ще й сьогодні збереглися народні ремесла, звичаї та невичерпні багатства фольклору. Вона – українка.
Я давно не була у цьому дитсадку, але попри економічну кризу жодних погіршень в інтер’єрі не бачу: чисто, затишно, на належному місці державна символіка, інформаційний куточок для батьків тощо. Ще по телефону дізнаюся, що у дитсадку пройшов ремонт музичної кімнати, тому одразу заглядаю туди. Ця інформація якраз відповідає тематиці майбутньої розмови: хто ремонтував, за які гроші та чи брали участь у цьому батьки.
Пані Докія, ще не знаючи, з якої причини я завітала до її кабінету, квапиться повідомити:
— Ви знаєте, нам повернули українство…
— Хто повернув і хто й коли відібрав?
— Ну як же, хіба ви про це не знаєте, нам у минулому році надіслали штатний розпис, де були відсутні посади фахівців української мови. Я не звільняла людей, але не знала, яким чином їм платити заробітну плату. Зрештою, питання вирішилося, хоч і не зовсім коректно: вони стали називатися керівниками гуртка. Так тривало цілий рік, педагоги ображалися, казали: «Чому у власній державі ми не можемо називатися фахівцями державної мови?» А зараз, коли управління освіти і науки очолила Ірина Заєць, а місто – українець Володимир Яцуба, все стало на свої місця.
Слухаючи про «повернуте дитсадку українство», я розмірковую, як підступитися до не зовсім приємної розмови про хабарництво та щомісячний збір грошей у батьків. А пані Докія, нічого такого не підозрюючи, дістає з шафи коробочку.
— Хочу вам похвалитися, до 20-річчя незалежності України я отримала медаль за багаторічний внесок у досягнення незалежності, за виховання дітей, ось зараз вручили в День соборності і свободи.
Я переходжу до поздоровлень і знову складна розмова відкладається на певний час. Потім пані Докія веде мене показувати дитсадок.
В одній з груп до мене раптом кидається дівчинка, обіймає, а потім піднімає голівку і пильно дивиться в очі. Вона така крихітна, що згори, здається, вся сховалася за своїм обличчям. За одну мить, поки мій цифровик ловить дитячий погляд, я розумію, що попри всі звинувачення стаю на бік освітян. Бо під таким поглядом дитячих очей треба ще мати сміливість робити якісь брудні справи.
Але журналістська робота не терпить сентиментів і запитання невблаганно наздоганяє респондента:
— Пані Докіє, ви берете хабарі, коли приймаєте дітей, адже загальноміська черга на місця у дитсадках уже сягає 5 тисяч осіб?
— Ні.
— А як з грішми на ремонт чи розвиток закладу?
— Скажу вам правду: тут без батьків нам не обійтися. Є в нас батьківський комітет, вони самі слідкують за тим, де зламалася шафа чи кран, на яких дверях треба замінити ручку. Бувало й таке: труба вночі лопнула, кімнату залило повністю й батьки допомогли все відновити. Часто перебираємо  понад ліміт воду або електроенергію. Це – чималі суми. Недавно довелося заплатити близько 4 тисяч.
Третина наших дітей – з неповних родин. Їхні батьки не можуть допомагати, й у них ніхто цього не вимагає. Батьківський комітет з розумінням ставиться до таких родин. У нашому районі є дитсадки, де завідувачі зробили просто райські куточки за рахунок батьків. У нас, як ви бачите самі, — дуже скромно, але є все необхідне. Я завжди стримую батьківський комітет від невиправданих витрат. Адже батьки наших дітей – це, переважно, зовсім молоді люди. Інколи їм хочеться, скажімо, накрити надзвичайний стіл на випускний чи ще щось. Викреслюю добру половину, пропонуючи суниці й огірочки з моєї власної грядки.
— Що ви можете сказати про заяву громадських організацій про корумпованість мережі навчальних закладів міста?
— Думаю, це – замовлення. Розгортається широкомасштабна кампанія проти новопризначеного начальника управління освіти і науки міста Ірини Заєць. Допомога батьків освітянам для тих людей – лише зачіпка. Скажу вам більше: без цієї допомоги, не знаю, як школи, а дитсадки точно існувати не будуть. А приватні дошкільні заклади зможуть собі дозволити не всі. Ми збираємося зустрітися з керівниками громадських організацій «Севастопольські мами» та «Громадянська позиція», але відсіч їм мають дати самі батьки. Я знаю чимало керівників дошкільних закладів міста – це цілком порядні й відповідальні люди з багаторічним досвідом. Просто зараз настали не найкращі для держави часи. Заклади виховання й освіти забезпечені коштами наполовину. То хіба краще припинити їхню діяльність? Думаю, прозоре господарювання, регулярна звітність та готовність до будь-яких перевірок заспокоїть громадськість й допоможе нам усім пережити кризу.

Записала Лідія СТЕПКО
м. Севастополь
Фото автора

ТИМ ЧАСОМ...

Влада Севастополя в 2012 році розраховує на 90 відсотків скоротити чергу до дитячих дошкільних установ, в якій на сьогодні — 2300 дітей, заявив перший заступник голови міської державної адміністрації Сергій Савенков.
«Як планується, до кінця 2012 року, з введенням до ладу кількох дошкільних установ, кількість місць збільшиться майже на 2 тисячі, що дозволить зняти гостроту проблеми браку місць у дитячих дошкільних установах», — сказав С. Савенков.
Чиновник зазначив, що фінансування регіональної програми розвитку дошкільної освіти в Севастополі на 2011-2015 роки зросло в два рази. За його інформацією, на сьогодні дитячі дошкільні установи Севастополя відвідує майже 13 тисяч дітей.
http://crimea.unian.net

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Резонанс"