Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

На правому березі річки Тясмин, на високому пагорбі, в тінистому парку знаходиться одна з найдавніших пам’яток Кам’янки — Зелений будиночок. Побудований він на початку XIX століття власниками містечка – родиною Давидових. Влітку віконниці, колони і дах будівлі зливаються з густою зеленню парку, і тоді, серед дерев, будинок майже не помітний.
У пушкінські часи, в першій половині XIX століття, цей флігель служив для відпочинку. В ньому знаходилась давидовська бібліотека, столики для ігор, більярд. Зелений будиночок зберігає пам’ять про ті незабутні дні, коли в ньому збирались на наради декабристи, звучав голос Пушкіна. Тут поетом були написані вірші: «Нереида», «Редеет облаков летучая гряда», «Я пережил свои желанья» і останній розділ поеми «Кавказский пленник».
Тишу, спокій Зеленого будиночка дуже любив П. І. Чайковський, який протягом 28 років приїздив у Кам’янку до своєї сестри Олександри Іллівни Давидової. У цій будівлі композитор навіть жив і творив деякий час, коли в давидовському домі робили ремонт.
До 100-річчя смерті О. С. Пушкіна, в лютому 1937 року, виходить постанова про заснування в Зеленому будиночку музею поета. Згодом було зроблено капітальний ремонт і відкрито першу експозицію. В 1940 році, коли святкували 100-літній ювілей П. І. Чайковського, заклад поповнився відділом композитора і дістав назву  О. С. Пушкіна — П. І. Чайковського.
Аналогів Кам’янському музею, що об’єднав двох світових геніїв, немає. У цьому його унікальність і неповторність.
У 1975 році під керівництвом директора М. А. Шкаліберди було зроблено реекспозицію музею. Безцінний матеріал, зібраний і залишений нам у спадок Марією Антонівною, до наших днів приваблює відвідувачів з різних куточків світу в Кам’янку.
На базі літературно-меморіального музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського, влітку 1995 року, у Кам’янці було створено історико-культурний заповідник, до якого увійшов іще один музей – історичний, а також картинна галерея та комплекс пам’яток архітектури, історії і природи міста.
У наші дні Зелений будиночок зберігає свою особливу дивовижну ауру. Переступивши поріг музею, його гості поринають у неповторну атмосферу XIX століття, вдивляються у пейзажі, портрети, з цікавістю розглядають книги, меблі та інші експонати. Особлива увага – до шпаги В. Л. Давидова, французьких пістолетів (з такого зразка стрілявся на дуелі Пушкін з Дантесом), особистого піаніно П. І. Чайковського і, звичайно ж, — давидовського рояля, жовтуватих клавиш якого торкалися пальці композитора. Інструмент продовжує звучати на літературно-музичних вечорах, творчих зустрічах, презентаціях, конкурсах, захоплюючи своїм бархатисто-проникливим тембром кам’янчан і гостей міста. В 2007 році рояль було відреставровано завдяки В. С. Чорномирдіну. Світла пам’ять про цю людину живе в наших серцях, а сторінки музейної книги відгуків зберігають запис, зроблений його рукою: «Глибоко схвильований відвідинами музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського у Кам’янці. Найщиріша вдячність за Вашу працю, дорогі співробітники музею, низький уклін від усіх відвідувачів цього історичного місця. Успіхів Вам! В. С. Чорномирдін».
Віримо, що літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського Кам’янського історико-культурного заповідника завжди залишатиметься носієм духовності і просвітництва, та ще багато десятиліть вражатиме, захоплюватиме своєю поетично-музичною аурою, даруватиме відвідувачам насолоду і натхнення.

Таміла ЧУПАК,
завідувач літературно-меморіального музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського

РІДНОМУ КАМ’ЯНСЬКОМУ МУЗЕЮ

Куди б мене не вели життєві шляхи-дороги, де б мені не довелося жити – навічно в серці я збережу пам’ять про своє рідне місто Кам’янку на Черкащині, нашу тихоплинну річку Тясмин, тінистий парк імені Декабристів і Зелений будиночок – літературно-меморіальний музей геніїв світової культури Пушкіна і Чайковського.
Скільки себе пам’ятаю – я завжди приходив сюди, до музею. Приходив школярем молодших класів, старшокласником, приходив, працюючи журналістом у Кам’янській районній газеті, а згодом і в кримській обласній «Кримська правда»… Інколи сам, а як випадала нагода (бо уже був далеко від рідних місць), приїжджаючи до батьків у гості, приводив і своїх дітей – Ірочку й Олеся. Я виростав і мужнів разом з музеєм, адже він лиш на п’ять років старший від мене!
Кам’янський музей – то мої найперші класи і найвищі університети. Саме тут, оглядаючи його експозиції, я вивищувався душею, набирався мудрості і духовної краси, ставав серйознішим і дорослішим. А в скрутні години свого життя я тут черпав духовні сили, аби знову йти у нелегкі життєві дороги. Усе, чого я досяг у своїй творчій праці, у становленні себе, як творчої особистості, як людини, причетної до культури художнього слова, до культури свого народу – я завдячую Музею!
У будь-яку пору року, за будь-якого стану своєї душі – тихі музейні кімнати, де, за словами Максима Рильського, «розцвіли чудово і геній Пушкіна ясний, і спів Чайковського живий», переповнювали моє серце сонячною Поезією:
Два почуття дають нам сил, —
До них постійно серце лине:
Любов до рідної хатини,
Любов до батьківських могил.
На них заснована одвіку,
З початку всесвіту всього,
Самоповага чоловіка.
Ознака величі його, звуками музики сімейного рояля Давидових, за яким часто працював Петро Ілліч, збуджували уяву, надихали на високе, неповторне й прекрасне!
Я упевнений, що не одне покоління моїх земляків, вихованих на високих культурних надбаннях рідного музею, стануть мудрішими, духовно збагаченими.
Нині, коли музею виповнюється 75 років від дня його створення (10 лютого 1937 року), хочеться згадати добрим словом одного з організаторів музею, першого його директора Марію Антонівну Шкаліберду, сказати сердечні слова подяки людям, які й сьогодні свято бережуть і поповнюють фонди музею – невичерпну скарбницю вічного і прекрасного – криницю духовності  нашого краю! Многая літа тобі, рідний музею!
*   *   *
Духовності пречисте джерело,
Водою всіх нас освяти своєю,
Все збережи, що є і що було,
Меморіальний Кам’янський музею!
За все тобі завдячуємо ми –
За музику й Поезію глибинну.
За те, що почуваємось людьми
І палко любим рідну Україну.
Ввійшовши в серце – в нім довічно будь
Любов’ю і наснагою моєю.
Без тебе я не зміг би осягнуть
Земних доріг, мій Кам’янський музею!
Люблю тебе, як батька любить син,
Люблю тебе сердечно, Україно.
В урочий час, в це торжество хвилин
Прийми із Криму мій привіт уклінний!
Допоки світу – є у мене ти!
І доки буду я ходить землею, —
Вклонятимуся рідному Музею –
Вершині Красоти і Доброти!

Данило КОНОНЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема "Душі криниця"