Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли народ переживає лихоліття, коли, здавалося б, він безнадійно борсається у ворожих тенетах, коли не стає снаги до подальшої боротьби, тоді він звертає зір на могили своїх великих людей. Тоді він поспішає до тих могил і, замислюючись над славними ділами предків, черпає снагу для боротьби з життєвими перешкодами. Там народ черпає сили, щоб витримати на тих недогідних позиціях, що на них поставила його історична доля.
Так робили й роблять усі культурні нації, що почувають зі своїм минулим нерозривний зв’язок. І бережуть ті нації могили своїх славних предків, і підносять ці могили до висот національних святинь. І чим більше тих святинь, чим краще вони збережені, тим живіший зв’язок нації з отим минулим.

Наша незавидна історична доля не пощадила нічого. Вона змусила нас пережити дві великі руйнації в минулому, а саме: занепад княжої і козацької держав.
Воєнні лихоліття, страшні «времена люті», що їх переживав наш народ, часом не залишали каменя на камені з того, що будували цілі покоління. Дуже часто лютий ворог руйнував наші святині і в них наші святощі й пам’ятки. Той ворог розкопував могили наших великих людей і їхні кості розкидав у чистому полі.
Оце на заранні нашої історії гине в бою з печенігами на далеких Дніпрових порогах найвизначніший наш лицар, князь Святослав Завойовник. З черепа його кровожерний переможець наказав зробити чашу для вина, а кості його спочили в якійсь невідомій могилі разом з тими, хто поліг з ним на полі бою.
А кості великого будівничого Української держави Володимира Великого, що спочили в підземеллях Десятинної церкви, викинені звідтіль під час руйнування Києва монголо-татарами, порозкидувані тепер по різних церквах, а голова, як реліквія, спочила в Києво-Печерській лаврі.
Ярослав Мудрий похований у Софійському соборі. Проте немає цілковитої певності щодо могил майже всіх наших київських князів, як і князів інших земель старої Української держави. 
Родоначальник галицького княжого роду Ростислав загинув на далекій чужині, отруєний на бенкеті візантійського посадника в Херсонесі. Не знаємо, де похоронені сини Ростислава, Володар Перемиський і Василько Теребовлянський. Володимир Галицький, що переніс столицю Галицької держави до Галича, помер у Галичі, і там десь спочивають його кості. Там же спочив у підземеллях Успенської кафедри — як це виявили розкопки професора Я. Пастернака — один з найвизначніших галицьких князів, Ярослав Осмомисл.
Роман Великий, що злучив Волинь з Галичиною, згинув у бою з поляками під Завихвостом над Віслою, і там десь знаходиться його невідома могила. Данило, перший український король, спочив у Холмі. Син Данила Лев, що його іменем названо місто Львів, помер як чернець у Львові і похоронений десь на Святоюрській горі або у Спаському монастирі за Старим Самбором. Син Лева, король Юрій, похований у Володимирі-Волинському.
Подібна доля спіткала представників і діячів нашої козацької доби. Один із перших козацьких гетьманів Байда-Вишневецький згинув на турецькім гаку в Царгороді і кості його спочили, мабуть, на дні морського проливу біля Царгорода — Босфору. Криштоф Косинський, визначний організатор Запорозької Січі, згинув у бою з поляками під Черкасами, і там десь спочиває в незнаній могилі. Козацькому гетьманові Івану Підкові зрубали поляки голову на львівському ринку; тіло його спочило в підземеллях Успенської (Волоської) церкви. Наливайко, теж козацький гетьман з доби, що передувала часам великого Богдана, згинув у страшних муках, спалений живцем у Варшаві.
Петро Конашевич Сагайдачний щасливіший від своїх попередників, бо помер на вершині слави в Києві. Похоронений у Братській церкві в Києві на Подолі. Над його могилою гриміли почесні салюти козацьких гармат і самопалів та лунали похвальні оди на честь героя Хотина і Москви.
Михайло Дорошенко, дід славного Петра Дорошенка, згинув у бою з татарами в Криму під мурами татарської столиці — Бахчисарая, і там спочиває в якійсь братській могилі.
Найвидатніший наш національний герой, великий гетьман Богдан Хмельницький, не зазнав від ворогів спокою, і по смерті його кості, що спочили у церкві в Суботові, наказав викинути з гробу польський полководець Стефан Чернецький, так що не маємо тепер тої найдорожчої для нас могили.
Розстріляний поляками гетьман Іван Виговський спочив у Скиті Манявськім біля Богородчан у Галичині. Могилою його ніхто ніколи не опікувався.
Петро Дорошенко, званий «сонцем Руїни», зрікшись гетьманства, помер далеко на Московщині — аж у В’ятській губернії, і там похований у монастирі в селі Ярополчі.
Гетьман Дем’ян Многогрішний, недооцінюваний нами гарячий оборонець прав України, засланий москалями у Сибір, там помер і там похоронений. Така ж доля спіткала й гетьмана Івана Самойловича.
Тлінні останки Івана Мазепи спочили у монастирі св. Юрія в Галаці в сьогоднішній Румунії. Але під час російсько-турецької війни матроси з російського пароплава викопали те, що покоїлося під мармуровою плитою.
Павло Полуботок згинув у тюрмі в далекому Петербурзі, де й похований. Останній кошовий Запорозької Січі, Петро Калнишевський, запроторений москвинами на Соловки, «започаткував», мабуть, перші українські жертви сьогоднішнього соловецького пекла.
А з новіших могил згадати хоча б могилу трагічно загиблого у повітряній катастрофі одного з вождів Української Галицької армії Дмитра Вітовського, що чорніє в далекому Берліні, і могилу підступно замордованого більшовицьким агентом Шварцбартом Головного отамана Придніпрянської армії Симона Петлюри в не менш далекому Парижі та могилу полковника Євгена Коновальця в Роттердамі.
І скільки їх ще, отих незнаних і забутих, порозкиданих по широких просторах рідного краю і на чужині могил наших дорогих небіжчиків! Усіх їх і не перерахувати! Віримо, що недалекий той час, коли український народ позбирає розкинуті по широких просторах нашої землі кості своїх великих людей і збудує для них велику святиню.
А поки що мусимо в наших серцях збудувати нерукотворний пам’ятник для наших незабутніх постійними споминами про них та їхні справи та наслідуванням тих великих діянь.

С. ВОЛИНЕЦЬ

Шановні читачі! Письменник Віктор Жадько працює над створенням першої в державі «Української енциклопедії некрополезнавства», де будуть зібрані матеріали про поховання відомих українців (особистість має бути знакова, із здобутками та працями, відомими в державі), історію кладовищ тощо. Автор звертається із проханням до краєзнавців, учителів, істориків України, всіх, кому не байдужа ця тема (як вітчизняних, так і зарубіжних), — надіслати свої побажання, а також — фото могил та коротку інформацію про небіжчика і його прижиттєве фото, матеріали про історію цвинтарів, терміни на електронну адресу: jadko-viktor@ukr.net або домашню: Жадько Віктор Олексійович, вул. Л. Первомайського, 5-а, кв. 44, м. Київ, 01133.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"