Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
В 1994 роц╕ головою Феодос╕йсько╖ "Просв╕ти" обрали З. М. Багатову.


БЕЛЬГ╤Я В СТЕПАХ УКРА╥НИ
Перш╕ бельг╕йськ╕ п╕дпри╓мства з’явилися на територ╕╖ Укра╖ни у 1880-т╕ роки.


СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: ПОЛЬСЬКА КОМ╤С╤Я ЗНАЙШЛА СЛ╤ДИ ВИБУХ╤ВКИ
За ╕нформац╕╓ю п╕дком╕с╕╖, завершено вивчення доказ╕в, що стосуються виявлення вибухових...


Оксана К╕сь, ╕сторик, автор досл╕дження про укра╖нок – пол╕тв'язн╕в ГУЛАГу: У ТАБОРАХ РОЛЬ СВЯЩЕНИКА БРАЛИ НА СЕБЕ Ж╤НКИ, НА ЩО В НОРМАЛЬНИХ УМОВАХ У ЖОДН╤Й ЦЕРКВ╤ НЕ МАЛИ Б ШАНСУ
Вистояли ╕ вижили т╕, хто мав незламну волю, хто чинив спротив гнобителям, хоча б др╕бний ╕...


Гульнара Бек╕рова, ╕сторик, кандидат пол╕тичних наук: ДЕПОРТАЦ╤Ю КРИМСЬКИХ ТАТАР У 1944 РОЦ╤ МОЖНА ПОР╤ВНЯТИ З╤ ЗНИЩЕННЯМ РОС╤╢Ю КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
18 травня 1944 року - траг╕чний день в ╕стор╕╖ кримських татар. Пам'ять про нього завжди буде...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 10.02.2012
СЕВАСТОПОЛЬ — М╤СТО УКРА╥НСЬКО╥ СЛАВИ ╤ ТРАГЕД╤╥
Олесь Козуля

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

(Продовження.
Початок у № 1-2, 3, 4, 5)

У 1901 роц╕ Л. Мац╕╓вич, отримавши диплом ╕нженера-технолога, став працювати в Севастопол╕ корабельним ╕нженером. Чи не це знайомство вир╕шило майбутню долю О. Коваленка, коли в╕н у 1903 роц╕ з дипломом ╕нженера-технолога обира╓ долю морського оф╕цера?
Панас Матюшенко очолив суднову ком╕с╕ю для кер╕вництва панцерником. Повстал╕ ухвалили два звернення: «До гнобител╕в народу» ╕ «До вс╕х поневолених народ╕в Рос╕╖», що св╕дчить про нац╕онально-визвольну спрямован╕сть повстання на панцернику. 20 червня (3.07) 1905 року суднова ком╕с╕я передала ╕ноземним консулам в╕дозви: «До всього цив╕л╕зованого св╕ту» та «До вс╕х ╓вропейських держав», в яких роз’яснила мету сво╓╖ боротьби.
Одинадцять дн╕в — з 14 до 25 червня 1905 року броненосець п╕д малиновим козацьким прапором борознив Чорне море, залишаючись непереможним остр╕вцем укра╖нсько╖ революц╕╖. «Кобзар» був наст╕льною книгою повсталих чорноморц╕в, багато твор╕в з нього моряки знали напам’ять, уривки з них використовували у виступах, гаслах, летучках, а Панас Матюшенко нав╕ть сво╓ звернення «До гнобител╕в народу» розпочав дещо перефразованими шевченковими словами: «Схамен╕ться, будьте люде!»
Повстання на «Потьомк╕н╕» викликало великий резонанс на флот╕. До повсталого панцерника при╓днався м╕ноносець № 267.
На придушення повстання командування Чорноморського флоту 16 (29) червня 1905 року послало 2 ескадри (5 панцерник╕в, 1 крейсер, 7 м╕ноносц╕в). Але моряки ескадри в╕дмовилися стр╕ляти по кораблю. Б╕льше того, панцерник «Георг╕й Поб╓доносець» при╓днався до повсталого «Потьомк╕на». До його команди з палкою промовою звернувся Олександр Коваленко: «...Ми тепер брати не т╕льки по кров╕, а й по духу, сто╖мо за одне ╕ вимага╓мо сво╓, ╕ доб’╓мося того, що потр╕бно не т╕льки нам, а й нашим д╕тям та внукам. Хай живе Свобода!»
П╕сля к╕лькох переход╕в в Одесу-Констанцу-Феодос╕ю у пошуках запас╕в пр╕сно╖ води, вуг╕лля та продовольства, ╕ не отримавши бажаного, революц╕йний «Потьомк╕н» вимушений був 25 червня 1905 року здатися румунськ╕й влад╕ у Констанц╕. Повстала команда з╕йшла на берег як пол╕тичн╕ ем╕гранти.
П╕зн╕ше (у червн╕ 1907 року) у Львов╕ Панас Матюшенко з╕зна╓ться Гнату Хоткевичу: «Того й Т. Шевченка люблю б╕льше будь-кого з вашого брата письменника. В╕н навчив мене ненавид╕ти все недобре, нечесне й лукаве. ╤ ти в цьому трохи винен, Гнате. Тод╕ в Деркачах ти пос╕яв у мою душу Шевченка на все життя».
Про под╕╖ на «Потьомк╕н╕» П. Матюшенко напише спогади у книжц╕ «Матроси Чорного моря» п╕д час перебування в Бухарест╕ п╕сля вимушено╖ здач╕ корабля румунськ╕й влад╕. Зв╕дти в╕н ви╖де до Швейцар╕╖, а згодом — до Америки. У «Дов╕днику з ╕стор╕╖ Укра╖ни» зазнача╓ться, що 1907 року П. Матюшенко пере╖хав до Парижа. У червн╕ 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Г. Хоткевича, в╕н нелегально повернувся в Укра╖ну. Царська охранка вистежила його в Микола╓в╕. П╕сля тривалого сл╕дства 20 жовтня (2.11) 1907 року за вироком в╕йськово-морського суду Матюшенко був страчений (пов╕шений) у Севастопол╕.
На ем╕грац╕╖ соратник П. Матюшенка оф╕цер-╕нженер Олександр Коваленко написав спогади про революц╕йн╕ под╕╖ на панцернику «Потьомк╕н», як╕ вийшли у 1906 роц╕ в «Л╕тературно-науковому в╕снику» у Львов╕.
Повернувшись п╕сля революц╕йних под╕й 1917 року до Ки╓ва, О. Коваленко очолив департамент морсько╖ осв╕ти в Морському м╕н╕стерств╕.
З 1919 року О. Коваленко — на служб╕ в Укра╖нськ╕й дипломатичн╕й м╕с╕╖. Спочатку в Женев╕, а пот╕м у Париж╕ об╕ймав посаду 1-го секретаря Укра╖нсько╖ дипломатично╖ м╕с╕╖ (консула УНР). 1920 року брав участь в асамбле╖ Л╕ги нац╕й як секретар укра╖нсько╖ делегац╕╖. 1922 року, коли укра╖нськ╕ ем╕гранти створили в м. Подебрадах (Чех╕я) Укра╖нську господарську академ╕ю (УГА), О. Коваленка запросили викладати теоретичну та прикладну механ╕ку, згадавши його високу квал╕ф╕кац╕ю ╕нженера. Незабаром в╕н керував кафедрою, а пот╕м став деканом ╕нженерного факультету, викладав анал╕тичну геометр╕ю, в останн╕ роки — математику та оп╕р матер╕ал╕в. У 1926 роц╕ в╕н познайомився з видатним укра╖нським церковним та громадсько-пол╕тичним д╕ячем Андре╓м Шептицьким п╕д час в╕дв╕дин тим академ╕╖. Постать великого Митрополита справила на О. Коваленка незабутн╓ враження.
1939 року вийшла його зб╕рка спогад╕в «З минулого», яка для досл╕дник╕в укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ ма╓ неабияку ц╕нн╕сть. Колишн╕й «потьомк╕нець», почесний доктор УТП, професор-╕нженер О. Коваленко прожив довге й ц╕каве життя. 1963 року його не стало, похований у Женев╕.
Панцерник «Потьомк╕н» у 1917 роц╕ в Севастопол╕ п╕дн╕ме жовто-блакитний прапор ╕ ув╕йде в 1918 роц╕ до складу Укра╖нського в╕йськово-морського флоту. Носитиме ╕ншу назву – «Борець за свободу». П╕д╕рваний у кв╕тн╕ 1919 року.
На ш╕стнадцятому роц╕ незалежност╕ Укра╖ни за президентства В. Ющенка в Одес╕ знесли пам’ятник «потьомк╕нцям» задля монумента гнобительц╕ укра╖нського народу, розбещен╕й рос╕йськ╕й цариц╕ Катерин╕ II.
Нав╕ть Пушк╕н писав: «Со временем история оценит влияние ее царствования на нравы, откроет жестокую деятельность ее деспотизма под личиной кротости и терпимости, народ, угнетенный наместниками, казну, расхищенную любовниками, покажет важные ошибки ее политической экономии, ничтожность в законодательстве, отвратительное фиглярство в сношениях с философами ее столетия — и тогда голос обольщенного Вольтера не избавит ее славной памяти от проклятой России».
Характеризуючи «золотой век Екатерины», сучасний рос╕йський ╕сторик ╕ письменник Олександр Бушков зауважу╓: «Блестящая азиатчина, которой обучилась Екатерина, принесла свои плоды. Россию вновь вернули на дорогу кнута, топора, произвола, взяв из реформ Петра только то, что служило укреплению ничем не ограниченной самодержавной власти. По инерции Екатерина созвала депутатов от дворянства, купечества и крестьян, которые должны были выработать новый свод законов (идея Петра III), но сумела превратить это в пустую говорильню. Зато закрепостила украинских землепашцев, до того свободных».
Якщо одеськ╕ можновладц╕ не можуть жити без пам’ятник╕в рос╕йським царям, то можна зробити виняток одн╕й рос╕йськ╕й цариц╕ — ╢лизавет╕ Петр╕вн╕. Ця ╕мператриця прихильно ставилася до укра╖нського питання. Довго ╖здила по Укра╖н╕, вивчала ╕стор╕ю ╕ побут, збудувала знамениту Андр╕╖вську церкву в Ки╓в╕. Довго та╖ла мр╕ю про проголошення Укра╖ни корол╕вством у т╕й же церкв╕ та про коронування свого чолов╕ка Олександра Розумовського (укра╖нського козака Розума) з наданням Царського палацу-резиденц╕╖ для нього в Ки╓в╕. Та вона мала необережн╕сть дов╕ритись к╕льком вельможам у царському двор╕, готуючи указ про незалежн╕сть Укра╖ни. Наступного дня царицю отру╖ли.
З вибухом лютнево╖ революц╕╖ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ в березн╕ 1917 року укра╖нц╕, яких дуже багато служило на Рос╕йському флот╕, почали об’╓днуватися. Найсприятлив╕ш╕ щодо цього умови склалися на Чорноморському в╕йськовому флот╕, який за традиц╕╓ю комплектувався переважно вих╕дцями з Укра╖ни. Це було доц╕льно з економ╕чного боку ╕ з огляду на як╕сне поповнення особовим складом, адже в╕домо, що укра╖нц╕ — велик╕ романтики, в яких глибоко в душ╕ закладена козацька любов до водно╖ стих╕╖ та до морських поход╕в.
Це п╕дтверджував ╕ командувач Чорноморського флоту адм╕рал Олександр Колчак: «...оф╕церство ╕ матроси на Балт╕йському ╕ Чорноморському флот╕ розпод╕лялися головним чином за м╕сцем народження: т╕, що жили на п╕вдн╕, йшли на п╕вдень, т╕ ж, як╕ були з п╕вноч╕, йшли на Балтику».
З 1906 року в Севастопол╕ вже ╕снував укра╖нський гурток «Кобзар». Членами гуртка були викладач╕ г╕мназ╕╖, ╕нженери, оф╕цери в╕йськово-морського флоту та ╕нш╕ цив╕льн╕. Завданням гуртка була чисто культурно-осв╕тня робота.
П╕д кер╕вництвом молодого ентуз╕аста Григор╕я Йосиповича Заголо в Севастопол╕ почав д╕яти укра╖нський аматорський хор «Рада» на Корабельн╕й сторон╕. До його складу входило 60 сп╕вак╕в, переважно матрос╕в Чорноморського флоту та учениць ж╕ночо╖ г╕мназ╕╖. Тод╕ на флот╕ служив режисер укра╖нсько╖ драматично╖ трупи Микола Коновалов, який брав активну участь у громадському житт╕.
На початку кв╕тня 1917 року у прим╕щенн╕ цирку було призначено збори для затвердження статуту новостворено╖ орган╕зац╕╖ «Севастопольська Укра╖нська Чорноморська Громада» ╕ обрання член╕в ╖╖ Ради. Активний учасник укра╖нського нац╕онального руху в Криму Михайло Михайлик згаду╓, що в м╕ст╕ з’явилися оголошення про збори в прим╕щенн╕ цирку Труцц╕, окремо було над╕слано пов╕домлення у в╕йськов╕ частини. У н╕ч на нед╕лю почався дощ, а зранку став ще сильн╕ший. Орган╕затори збор╕в занепали духом, боялися, що багато хто через дощ не прийде, але страх був даремний. У призначений час вулицями, як╕ вели до центру, п╕д дощем, що лив як з в╕дра, йшли, мало не б╕гли юрби матрос╕в, козак╕в, цив╕льних. Скр╕зь лунала укра╖нська мова. Можна було почути вс╕ укра╖нськ╕ д╕алекти: ╕ м’яке мелод╕йне полтавсько-херсонське «я», ╕ тверде зах╕дне «а» (радно) ╕ пол╕ське «╓» (тел╓), ╕ черн╕г╕всько-с╕верськ╕ дифтонги (ву╕л)... З ус╕х к╕нц╕в Укра╖ни вс╕ ц╕ люди, прочитавши в╕дозву до укра╖нц╕в, рушили на збори.

На фото: Панас Матюшенко

(Продовження в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9942

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков