Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤РП╤НЬ ДВА РОКИ ТОМУ: «НАВКОЛО БУЛИ РУ╥НИ, ТЕМНИЙ ДИМ ТА БАГАТО РОЗСТР╤ЛЯНИХ АВТОМОБ╤Л╤В»
Розпов╕дь кримського татарина, який брав участь у визволенн╕ Ки╖вщини…


РОС╤Я НАМАГА╢ТЬСЯ ПОШИРИТИ СВОЮ ЗЛОЧИННУ СУТЬ НА ╤НШ╤ КРА╥НИ
Рос╕я – це велика тюрма. Нин╕ рос╕яни намагаються загнати в цю тюрму ╕ укра╖нц╕в…


НЕМА╢ СИЛ ТЕРП╤ТИ: НОБЕЛ╤ВСЬК╤ ЛАУРЕАТИ ВЛАШТУВАЛИ МАН╤ФЕСТ ПУТ╤НУ
П╕д зверненням п╕дписалося 39 ос╕б, всесв╕тньо в╕домих св╕тил науки…


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 24.02.2012
КОГО ДРАТУ╢ УКРА╥НСЬКА?

1942-го мен╕ виповнилося 6 рок╕в. Але той кривавий «ляпас-удар» мен╕ запам’ятався назавжди. Я ще не ходив до школи. ╤ наступний р╕к мен╕ осв╕тою також не св╕тив. Укра╖на була повн╕стю окупована г╕тлер╕вцями. У наш╕й хат╕ н╕мецький ╕нтендант розквартирував двох оф╕цер╕в-есес╕вц╕в. Пригадую, форма була чорна, як ╕ ╖хн╕ душ╕. Мо╓му старшому брату Григор╕ю було тод╕ 14 рок╕в ╕ мав за плечима знання н╕мецько╖ мови. В╕н достатньо непогано розмовляв н╕мецькою, ╕ один ╕з г╕тлер╕вц╕в приносив йому за це з польово╖ кухн╕ (вона стояла за дв╕ хати в╕д нашо╖) гороховий суп. Брат дякував (зв╕сно, н╕мецькою, аби укра╖нською мовою не дратувати фашиста-окупанта) ╕ приступав до об╕ду, чекаючи, аби есес╕вець в╕двернувся, щоб щось залишити ╕ мен╕, молодшому. Тому Григор╕й ╖в довго й нудно. Це дратувало фашиста, але Григор╕й його запевняв, що н╕мецький суп — особливий ╕ йому в ньому подобаються довг╕ м’ясн╕ волокна, схож╕ на домашню локшину, т╕льки рожевого кольору ╕ в╕н ним просто насолоджу╓ться. Це г╕тлер╕вцю лоскотало душу, н╕би брат мастив ╖╖ укра╖нським медом.
Есес╕вець дружньо поплескував брата по щоц╕ ╕ примовляв: «Гут, гут, шпрехен». Ти добре розмовля╓ш н╕мецькою. Ми вас, унтерменш╕в, незабаром ус╕х навчимо розмовляти мовою Г╕тлера без акценту.
Одного разу брата не було вдома. А в наш╕й к╕мнат╕, де ми спали, на ст╕н╕ у дерев’ян╕й рамочц╕ вис╕ла фотограф╕я двох мо╖х старших брат╕в. Один, Фед╕р, зак╕нчив, зда╓ться, Армав╕рське в╕йськове училище, а другий брат, Володимир, просто одягнув таку саму форму ╕ сфотографувався на згадку з молодим випускником-оф╕цером. У т╕ окупац╕йн╕ дн╕ обидва брати десь мерзли в окопах. Один, як ми вже п╕сля в╕йни д╕зналися, обороняв Москву, а другий — Стал╕нград. Дово╓нна стал╕нська форма мо╖х брат╕в чимось скидалася на есес╕вську: така ж чорна, таке ж гал╕фе, оф╕церська сорочка без погон╕в. Т╕льки п╕лотки з п’ятикутними з╕рочками. Мама цю фотограф╕ю не зн╕мала з╕ ст╕ни. Чи то забула, чи була впевнена — у нас г╕тлер╕вц╕ не поселяться. А може, ми просто звикли до т╕╓╖ фотограф╕╖ ╕ не пом╕тили того, що пом╕тив есес╕вець.
Мати погано розум╕ла н╕мецьку. Але ╕з жест╕в ╕ вигук╕в на кшталт пух-пух ╕ тикання у сво╖ груди вказ╕вним пальцем нав╕ть я, малий, здогадався, що н╕мець каже, що тво╖ сини стр╕ляють у нас, а я зараз стр╕лятиму у вас, ╕ ткнув спочатку пальцем у груди матер╕, а п╕сля цього в мо╖. Пот╕м вив╕в нас на подв╕р’я. Стояв м╕сяць лютий ╕ в пов╕тр╕ вис╕в справд╕ лютий мороз. Я вийшов на дв╕р босий. ╢дин╕ чоботи на вс╕х взув Григор╕й ╕ кудись п╕шов. Побачивши п╕столет у руках есес╕вця, мати почала кричати на всю вулицю, молячи г╕тлер╕вця не розстр╕лювати дитину. Фашист тим часом милувався сво╖м п╕столетом ╕, зда╓ться, чекав, коли збереться поб╕льше людей, щоб покарати нас привселюдно. У руках, окр╕м п╕столета, в╕н тримав ╕ фотограф╕ю у дерев’ян╕й рамочц╕.
Саме в цей час приб╕г Григор╕й. В╕н см╕ливо п╕дб╕г до есес╕вця ╕ щось забелькот╕в н╕мецькою. Есес╕вець посм╕хнувся, мовив свою «зергуд», але п╕столета не сховав. ╤ тут не стримався я ╕ щось сказав йому укра╖нською. ╤ це знову так його розлютило, що в╕н, не задумуючись, нав╕дл╕г ударив мене рукояткою п╕столета по голов╕. Кров залила усе мо╓ обличчя. Григор╕й мовою есес╕вця щось продовжував говорити, а мене просив замовкнути, аби б╕льше не дратувати фашиста.
Давно вже нема мо╖х брат╕в, як╕ воювали за нашу з вами волю ╕ мир, нема╓ матер╕, от т╕льки автограф в╕д рукоятки г╕тлер╕вського п╕столета у мене й дос╕ збер╕га╓ться на голов╕ як г╕ркий спомин час╕в г╕тлер╕всько╖ окупац╕╖.
Я н╕коли про це не згадував ан╕ в сво╖х споминах, ан╕ в книжках. Не згадав би ╕ в майбутньому, але днями, коли я д╕знався з преси, що сп╕кера парламенту Автономно╖ Республ╕ки Крим, яка входить до складу Укра╖ни, В. Константинова так само, як г╕тлер╕вського есес╕вця, драту╓ укра╖нська мова, мен╕ згадався той страшний еп╕зод. Окупац╕йний еп╕зод з мого раннього дитинства. Як дитя в╕йни, я вже й у незалежн╕й Укра╖н╕ прожив б╕льше 20 рок╕в ╕ н╕коли не думав, що на 21 роц╕ в мо╖й Укра╖н╕, де живе гостинний ╕ терплячий народ, ми станемо знову, як за ╕деолога фашизму Альфреда Розенберга — унтерменшами. Унтерменшами в сво╖й ╕ не сво╖й Укра╖н╕. Я н╕коли не думав, що за вишиту сорочку чи укра╖нську мову той, хто пост╕йно п╕дкреслю╓, що в╕н «брат» укра╖нцю ╕ хоче з ним «в╕чно дружити», може виколювати оч╕ такому, яким я був 1942-го. Виколювати оч╕ чи розстр╕лювати маленького киянина т╕льки за те, що в╕н розмовляв укра╖нською чи носив вишиту сорочку. Адже саме так було за час╕в горезв╕сного московського полковника Муравйова в Ки╓в╕ 1918 року. Адже саме цей рос╕йський шов╕н╕ст, окупант ╕ кат за якийсь м╕сяць-два винищив 20 тисяч укра╖нц╕в за один-╓диний гр╕х мо╖х земляк╕в: його дратувала укра╖нська мова. Винищував повн╕стю укра╖нськ╕ л╕це╖ ╕ г╕мназ╕╖, в яких предмети читали укра╖нською. Його дратувала мова. Так, як нин╕ драту╓ господ╕на Константинова, який поки що живе в Укра╖н╕ ╕ вона н╕бито ще не окупована такими, як в╕н. А може, я, на╖вний, помиляюся. Може, вже п╕сля повалення укра╖нофобами, московськими лакузами ╕ нашими стецькомислителями Укра╖на в окупац╕╖?! Бо зв╕дки така небоязнь у високого укра╖нського (?!) чиновника, який, порушуючи Конституц╕ю держави, займа╓ться антидержавними справами, а Генеральна прокуратура й СБУ мовчать, наче в рот води набрали. Невже нема╓ управи на них?
Так, як нин╕ поводиться Константинов, так в Укра╖н╕ в ус╕ часи поводилися окупанти ╕ загарбники, як╕ приходили на нашу землю. Але найжорсток╕шими серед них були (тепер ми це зна╓мо з ╕стор╖╖) т╕, хто дос╕ назива╓ себе «нашими братами». В╕домо ж, як я╖цьким козакам, котр╕ розмовляли на «малорос╓йськом нар╓ч╕╖», виривали в Москов╕╖ язики. Вирвав свого часу «укра╖нського язика» ╕ московський м╕н╕стр внутр╕шн╕х справ Валу╓в, який заявив, що такого «язика н╓т, н╓ било ╕ н╓ буд╓т». Як бачимо, судячи з вчинк╕в сво╖х попередник╕в, серед московських шов╕н╕ст╕в валу╓ви-муравйови не перевелися. ╥хн╕ «правнуки поган╕», виявля╓ться, й дос╕ живуть серед нас.
Голова Верховно╖ Ради АРК В. Константинов поки що т╕льки голова. Ще не окупант ╕ не загарбник, але вже шов╕н╕ст, на т╕л╕ ╕ душ╕ якого нема╓ де ставити проби. А це ж начебто високопоставлений чиновник в Укра╖нськ╕й держав╕, де за ╖╖ Конституц╕╓ю мав би знати укра╖нську мову, розмовляти нею, а не ненавид╕ти ╖╖ ╕ не дратуватися.
Сьогодн╕ Кремль, осв╕дчуючись ╕ надал╕ у сво╖й велик╕й любов╕ до великого укра╖нського народу, запевня╓ нас у цьому чи не з кожно╖ трибуни ╕ чи не за будь-яко╖ нагоди. Я особисто, трохи знаючи ╕стор╕ю мо╓╖ держави, н╕коли в цю любов не в╕рив ╕ не пов╕рю. Але якщо й справд╕ щось зм╕нилося в ментальност╕ москов╕та — в╕чного завойовника чужих земель, то хай би видали сво╓му Константинову другий паспорт ╕з двоголовим орлом ╕ довели, п╕дтверджуючи свою любов до укра╖нц╕в, що Кремль н╕ в себе, ан╕ за кордоном не потерпить рос╕йських провокатор╕в, як╕ не скр╕плюють дружбу м╕ж двома великими слов’янськими народами, а с╕ють щоденно розбрат ╕ ненависть, насл╕дуючи Муравйова-Розенберга, як╕ спов╕дували ╕деолог╕ю людиноненависництва: шов╕н╕стичну ╕ расову водночас.

Олег ЧОРНОГУЗ
«Слово Просв╕ти»,
№7, 2012 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9985

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков