Версiя для друку Обговорити в форумi

Побіжне обстеження в лікарні закінчилося висновком: мені треба видалити апендикс.
- Так у мене апендицит? - з жахом запитав я, видно, ще молодого, але геть зарослого рудою бородою лікаря.
- Розріжемо живіт - побачимо, - виніс він остаточний вирок. - Апендикс від нас не втече, знайдемо. Ви швидше шукайте гроші за операцію. Не знайдете вчасно - каюк! - зморозив він щось на кшталт жарту.
Цей можливий "каюк" підняв на ноги всю мою родину. І грошей назбирали. З умовою, що після операції і виздоровлення я з усіма кредиторами поступово розрахуюсь.
В лікарню мене поклали. До операції підготували. Лише операційна сестра застерегла:
- Кирюші, анестезіологу, крім грошей, дають ще й презент. Краще коньяком. Але не до операції. Бо він одразу випиває і може наробити лиха.
За пораду я подякував шоколадкою. Пляшку коньяку "Десна" поки надійно сховав. А Кирюші, коли той перед операцією прийшов мене морально підтримати, натякнув, що подарунком його не обділю.
"Моральної підготовки" мені вистачило лише до операційного столу. До того моменту, коли Кирюша вколов мене і ніби з єхидцею мовив: "Зараз ви заснете!"
І я заснув. Та якось не певно. Бо ніби й байдужість у мені розлилась по всьому тілу, і ніби й чую все, що робиться в операційній.
Як різонули не почув. Аж потім таки чую, ніби крізь стіну, всі команди хірурга, що йому подати, що зробити. Та раптом серед тих лікарських команд почув таке, що мене всього морозом продерло. Хірург розпачливо каже:
- Ви знаєте, я не ті окуляри з дому взяв. Переплутав з поспіху. І от апендикса не бачу. Сестро, подивіться ви. Який він?
А сестра:
- Розбухлий і синій.
- Ви мені допоможіть намацати, - знову хірург до сестри. -
І як я так необачно з окулярами. Добре, що з цими апендиксами набив руку так, що й навпомацки відріжу.
"Що це воно робиться? - крізь оте напівсонне запаморочення я жахаюсь. Крикнути б, так сил нема. Язик задубів. Губи задубіли. А як схибить, не дай, Боже?"
Але терплю. Уже ніби й заспокоївся. Аж тут в операційну ніби хтось зайшов. І повідомив: "Зарплату дають за березень. Тільки мало грошей, може не всім вистачити. Поспішайте!"
- Лікарю, я потримаю апендикс, а ви йдіть по гроші. У вас сім'я, - чую сестра до хірурга.
- А як хворий проснеться? - завагався хірург. - Хоча, Кирюшо, вколіть йому ще. Я таки піду по зарплату, бо там вимагають особистого підпису. Сестро, Кирюшо! Робіть все, що я наказав. А я пішов. Чорт їх приніс серед операції!
Що було потім, я вже не чув. Очуняв у палаті. Але настрахався, що ледь до тями прийшов. Таке пережив!
З Кирюшею розрахувався чесно, бо це він мене порятував і хірургові посприяв отримати зарплату.
Що й не кажіть, а я врятований. Слава Богу, що медицина наша на своєму місці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2003 > Тема "Смішного!"