Версiя для друку Обговорити в форумi

Хто не знає минулого...

КІНОСЦЕНАРІЙ ЗА ТРИЛОГІЄЮ «КАРА ІСТОРІЇ»

(Продовження. Поч. у № 38-40)

«Так ви ж чули, Сталін каже, що класова боротьба з кожним роком загострюється. От вони й продовжують свою революцію, своє насилля».
Розговорились, і Юхим розказав, що весь 1937 рік стежив за газетами. Його дивували статті радянської преси. Друкують начебто листи трудящих. Самі заголовки про що говорять: «Знищити троцькістську гадину!» або «Розстріляти підлих ворогів народу!», або «Колгоспники завжди стоятимуть на захисті свого заможного життя» і такі інші.
— Отак і на зборах наказували окремим підленьким лизоблюдам з ядовитими язиками і ті виступали, — продовжував шепотіти йому й сусідові на цих же нарах Никифор. — Кляли придуманих «ворогів народу». А наступного дня і тих крикунів саджали. Потім і третіх, тих, що залишались на волі. А преса сприяє тому, щоб продовжувалось таке самознищення нашого народу, допомагає нескінченним репресіям. І триває чорний терор.
— Бач, більшовики дорвались до влади і що творять, — додав Никифор.
— Тут можна ще сказать, що при диктатурі однієї партії, де відсутня найменша критика владних структур, так буде завжди. Незалежно, чи це диктат більшовицької партії чи якоїсь іншої. При диктаті завжди буде застосовуватися насилля, репресії, а значить, будуть тиснути на людей страхом.
— Та куди ж вони ведуть? Хіба ж отак весь час вони і керуватимуть народом з допомогою терору? А нас тут б’ють палицями, як собак. Та ж влада. Народна називається.
— Не дивуйтесь, Ленін і після взяття влади наказував розширити застосування розстрілів усім ворожим елементам. А разом з Калініним ще в 1919 році давав письмове «Указаніє» своєму найлютішому собаці Дзержинському «всіх священиків арештовувати як контрреволюціонерів і розстрілювати безпощадно й повсюди». Така політика нищення людей і склала основи Кримінального кодексу ще з 1922 року. Сам Бухарін за це колись ратував, та, бач, тепер його самого знищили.
Слідчий обласного Управління НКВС Сталінської області Гумовкін Григорій Іванович за ці декілька днів уже встиг ще кількох затриманих зеків викликати і допитати. Він розглядав справу Старобешівської контрреволюційної диверсійної організації. Для того, щоб хоч приблизно «клеївся» злочин учасників цієї повстанської організації проти радянської влади, йому потрібні були свідки тих злочинів. А всі допитані, як один, не підтверджують своєї участі в тій диверсійній банді. Тепер навіть жалів, що знищив Булатова ще в 1937 році. Поспішив. Так вимагали. Треба було для виконання заданої планової кількості арештованих. А тепер ось про всіх старобешівців слідчі Старобешівської райопергрупи Солдатов, Секретов, Калугін пишуть, що всіх тих затриманих завербував Булатов.
Щоб схилити до визнання ними своїх злочинів і записати їхні зізнавальні покази такі, які потрібні органам НКВС, Гумовкін змушував їх стояти по півдня в стійці «струнко», бив гумовою палицею. Але попались вперті греки, довго не здавались. А потім, мабуть, домовились між собою, на всі запитання почали відповідати одне — «Так». А без розгорнутих пояснень це не відповідь. Але він чіплявся хоч за це, і розгорнуті обставини придумував сам.
Так були підготовлені одразу кілька протоколів допиту. І через кілька днів він врешті викликав на допит удруге і Добродуха. Олексій за ці шість днів навчений «знавцями» таких сучасних надуманих «кримінальних справ», сміливіше переступив поріг кабінету слідчого. Той показав на стілець, прикутий до підлоги, витяг із шухляди складені аркуші й запитав:
— Добре подумав? Я дав тобі часу вдосталь. Не забув, як я радив тобі ще тоді відповідати? Отож відповідай чітко. — А далі пом’якшеним тоном, заграючи з Олексієм, продовжив: — Які саме обов’язки ви виконували в банді Булатова?
— Я нічого не виконував. Я взагалі не знаю такої банди.
— Про те, що ви були членом контрреволюційної націоналістичної диверсійної повстанської організації Булатова ви показали ще на першому допиті. Зараз уточніть, що саме ви в ній робили?
— Я нічого там не робив, — повторив Олексій і відчув, що до нього знову повертається відчуття страху. Та на що ж схожий отакий допит. Він і тоді не стверджував цього, а відмовлявся, а слідчий знову те ж саме... Він аж здригнувся, над ним знову гримів грізний голос слідчого:
— Тобі що, позакладало? Повторюю питання. Скільки членів банди було у розпорядженні твого стрілецького відділення Булатовського повстанського загону?
— Не був я ніяким... не керував я відділенням.
— Ага! — аж зрадів Гумовкін. — Значить, був, брав участь, лише не керував відділенням. Гаразд, я уточнюю запис. — І він схопився за ручку, почав щось виправляти в записаному раніше. Олексій, скоріше, відчув, ніж зрозумів, що там у слідчого все вже записано наперед. Наляканий такою надуманою і записаною проти нього фальсифікацією, бо радили ж йому співкамерники і скільки разів сам себе запевнював, що не дасть згоди на таку підлу намову в протоколах, він не втримався, схопився на ноги й рвонувся до слідчого. Хотілось вихопити з-під Гумовкіна той весь фальсифікований ним протокол і кинути в його нахабні брехливі очі.
Гумовкін теж в ту мить підхопився на ноги, схопив той свій надуманий протокол, відхилився назад. А з Олексієм сталось щось неймовірне. Він ніколи таким не був. З людиною таке трапитись може тільки раз у житті. Бо таке почуття людини і саме життя не можуть існувати разом. Він втратив владу розуму над вибухом емоцій.
Мабуть, в ту мить все разом, — і образа, і гнів, і ненависть у серці, — все обернулось, перетворилось тільки в одне почуття люті. Вона рвонулася з його душі, скипіла гарячим окропом у серці і кинулась через стіл на підлого фальсифікатора.
На цей кидок Гумовкін, мабуть, навчений подібним випадам інших зеків, теж відхилився, натис на рятівну кнопку і вискочив зі свого крісла. І коли розлючений Олексій не стримався, скочив побіч столу і вчепився обома руками за горло брехуна, той встиг вихопити револьвер і згарячу випустив у свого підслідного одразу дві кулі. Руки Олексія ослабли, обезсилене тіло, яке щойно було все напружене, обм’якло. Він схопився за живіт і присів прямо біля порожнього крісла Гумовкіна. На постріли в кабінет прибігли двоє наглядачів. Один зопалу ударив Олексія палицею по спині, а потім схопив під пахви й потягнув до дверей. Піджак в’язня вже був у крові. Другий наглядач на руки Олексія взявся чіплять кайдани. Олексій одірвав обидві руки од свого живота і, показуючи йому їх закривавлені, пересилюючи біль, люто крикнув:
— Куди чіпляєш?! Ти ж бачиш!.. — і звалився на підлогу.
Наглядач почепив-таки наручники і обидва наглядачі, лаючись, почали піднімати Олексія. В цей час вскочив ще один працівник прокуратури. Побачив, що слідчий стоїть осторонь, запитав:
— В тебе все гаразд? — І коли той кивнув, він повернувся до цих двох з пораненим і підсумував: — Це вже другий сьогодні. Тягніть і його в санчастину.
Олексій, перемагаючи біль, вже піднявся, притулив закайданені обидві руки до живота. Так і вийшов з дверей із закривавленими руками на животі в оточенні наглядачів.

СЦЕНА ВОСЬМА.
«ХТО НЕ З НАМИ — ТОЙ НАШ ВОРОГ»

В кадрі — будівлі владного Кремля. Спершу загальний вигляд, далі просторий кабінет Генерального Секретаря ЦК ВКП(б). За столом сидить Сталін. Далі біля цього ж столу стоять члени Політбюро ЦК партії більшовиків Молотов, Ворошилов і Калінін. Входить в кабінет Нарком внутрішніх справ Радянського Союзу Єжов і, виструнчившись перед Сталіним, доповідає:
ЄЖОВ: — Товаришу Генеральний Секретар ЦК ВКП(б)! Ваше завдання виконано! — Виймає з теки аркуш паперу, тремтячою рукою кладе його на столі перед Сталіним. — Тут список сімдесяти двох співробітників наркоматів і членів ЦК партії.
СТАЛІН: — Всі заарештовані?
ЄЖОВ: — Так точно! Чекаємо ваших наступних вказівок.
СТАЛІН (Суворо дивлячись на Єжова): — Вказівки ті ж самі — бути безпощадними до ворогів народу!
ЄЖОВ: — Слухаюсь, товаришу Сталін!
СТАЛІН (Розгорнув складений удвоє аркуш, проглянув написане): — Не бачу прізвища Галченка. Чого тягнете з ним?
ЄЖОВ: — Він зараз у закордонному відрядженні. Ми його з наступним списком.
СТАЛІН (На списку щось пише, потім вголос читає): — Ворогам народу і комуністичної партії — смерть! (Далі передає аркуш зі списком Молотову). Давайте підписуйте. І ти, В’ячеславе Михайловичу, і ти, Климе.
МОЛОТОВ (Надписує і читає написане): — Всім зрадникам — наша більшовицька кара! (Далі аркуш підсовує Ворошилову).
ВОРОШИЛОВ (Підписує, читає): — За падлюками гільйотина плаче! (Передає аркуш зі списком приречених Сталіну).
СТАЛІН (Подає аркуш Єжову): — Оце тобі наше рішення ЦК! Та гляди ж, дій рішуче!
ЄЖОВ (Укладаючи список до теки): — Завжди готовий служити нашому ЦК! (робить крок до дверей).
СТАЛІН: — Зачекай. А ті вчорашні списки? Вони з тобою?
ЄЖОВ: — Так, товаришу Сталін.
СТАЛІН: — Давай і ті списки. — Єжов подає ще два списки. Сталін бере ті аркуші і каже: — Тут зрадники з України і Білорусії. — Вождь радянського народу суворо подивився на присутніх. Ті мовчки опустили голови. Улюблений вождь народу теж помовчав, а тоді: — Будемо читати?
КАЛІНІН (Підступив до столу ближче, ще нижче зігнувся): — Кхе-кхе... Гадаю, нашим товаришам у Києві і Мінську ми віримо. Пропоную погодитись з їхніми списками. МОЛОТОВ і ВОРОШИЛОВ (Разом): — Так, так. Ми згодні.
СТАЛІН (Передає Єжову і ці два аркуші з прізвищами заарештованих і каже): — Пускайте і цих в розхід.
ЄЖОВ (Узяв списки і ці. Цокнув каблуками, виструнчився): — Єсть, товаришу Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), пускати в розхід! Дозвольте йти?
СТАЛІН (Мовчки показує Єжову на двері і ствердно киває. Єжов виходить, а Сталін звертається до Молотова): — Місця у в’язницях наших ще є?
МОЛОТОВ: — Не стане тут, товаришу Сталін, то в Сибіру завжди вистачить.
В цей час у дверях, за якими зник Єжов, з’являється секретар і звертається до генсека:
— Товаришу Сталін! Терміново зателефонував посол Німеччини. Просить дати згоду на його візит до вас.
СТАЛІН (Помовчавши): — Скажіть, що прийняти його не можу. (Секретар виходить). Надумали кордони узгоджувати. Те встигнемо пізніше. Зараз немає часу. Та й... Своїх тут ось притиснемо, тоді вже візьмемось за поляків. (Помовчав. Подивився суворо на всіх присутніх почергово, а тоді продовжив). Ще раз наголошую. Хто не з нами — той наш ворог. Чули? Отож.

(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"