Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРО МИСТЕЦТВО ШАРОВАРНЕ

Послухайте новину

Не страшну, зате смішну:

Українським шароварам

Оголошено війну.

Геть сорочки-вишиванки!

Геть намисто і вінки!

Геть гуцулки-тропотянки!

Геть червоні чобітки!

Геть бандури і цимбали!

Геть чубатих козаків! -

Бо на сцени натаскали

Електронних сундуків.

Наші танці-увиванці,

Козачки і гопаки

Звуть мистецтвом шароварним,

Примітивним, незугарним

Модернові мастаки.

Вибігають танцівниці -

Намуштровані дівки:

Дві ганчірочки на цицях,

Чорні смужки на сідницях

І оголені пупки.

Підв'язавши довгі коси,

Щоб не сипалась лупа,

Доходяга безголосий

Мікрофоном теліпа,

А за ним, в широкім колі,

За плечима й по боках

Скачуть діви зовсім голі

На високих каблуках...

Модерністи, сором майте,

Не блудіте язиком!

Ви цей рейвах порівняйте

З українським гопакам.

На народне диво гляньте!

То ж мистецтво і краса.

То ж показують таланти,

А не голі тілеса.

Красуватись буйним чубом

І козацькими штаньми -

Це ж не те, що з голим пупом

Гарцювать перед людьми.

Взагалі модерна шавка

Нам не дуже допіка.

Ми ж не можемо у плавках

Танцювати гопака.

Може статись, їй же Богу,

Гірше тисячі смертей:

Десь підвернеш собі ногу,

Ляпнеш задом об підлогу

І не матимеш дітей.

Ні, мистецтво - річ священна.

Голопупий стиль - не наш!

Ми вважаємо, що сцена -

То не баня і не пляж.

ПРО МІТЛУ, ЛОПАТУ Й ПЛЯШКУ ЯЗИКАТУ

Байка

Хтось покинув у сараї

Пляшку горілчану,

Непомиту, недопиту

І, звичайно, п'яну.

- Звідки ти, така хороша? -

Питає лопата. -

Не впізнала тебе зразу,

Знать, будеш багата.

Пляшка булькнула сердито:

- А я й так не бідна.

Не така, як ти, нещасна,

Чорна й жалюгідна.

На бенкетах і фуршетах

Я бувала, всюди,

А з тобою діло мають

Тільки темні люди -

Роботяги та трудяги,

Ганни та Івани,

Що розкопують траншеї,

Риють котловани...

Тут мітла біля порога

Раптом обізвалась:

- Перестань пащекувати,

Бо вимету зараз!

- Не чіпай, - лопата каже, -

І нехай їй трясця.

Через неї, окаянну,

Всі людські нещастя.

Пляшка брязнула бундючно:

- Що ти там молотиш?

Я дарую радість людям,

А ти світ колотиш.

Вже немає ні квартири.

Ні кутка, ні хати,

Де б мені не довелося

Хоч разок бувати.

Скоро, кажуть, президентські

Вибори почнуться.

А ти знаєш, чом за владу

Всюди так гризуться?

Щоб народові служити?

Сили віддавати?

Ні, гризуться, бо бояться.

А чого? Лопати.

В хід пускають всякі брехні,

Різні компромати,

Аби тільки опинитись

Далі від лопати.

Всі трудящих захищають,

Люблять, поважають,

А трудящими, сердешні,

Бути не бажають.

Жити хочуть у достатках,

Сито і багато,

А життя таке ти можеш

Дати їм, лопато? -

Тут мітла сердита знову

У розмову встряла:

- Я газети і листівки

Вчора підмітала.

На портретах - претенденти,

Хлопці інтересні

І написано під ними,

Що порядні й чесні...

Пляшка дзигою крутнулась:

- Перестань патякать!

У газеті що завгодно

Можна накарлякать,

Журналісти хочуть їсти,

Мусять так писати,

Бо віднімуть авторучки

І всучать лопати.

І задумались, замовкли

Мітла і лопата.

Може, справді каже правду

Пляшка язиката?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2002 > Тема "Смішного!"