Версiя для друку Обговорити в форумi

Де зараз ви, кати мого народу?

ЧЕРЕЗ 36 РОКІВ ПІСЛЯ ТРАГІЧНОЇ ЗАГИБЕЛІ ЗНАКОВОГО КОМПОЗИТОРА ОТРИМАНІ ДОКАЗИ, ЩО ЦЕ БУЛА СПЛАНОВАНА ОПЕРАЦІЯ СПІВРОБІТНИКІВ ДЕРЖБЕЗПЕКИ
 
Рано чи пізно все таємне стає явним. Стара, як світ, істина знайшла підтвердження в гучній справі про трагічну загибель навесні 1979 року у Львові відомого композитора Володимира Івасюка.
В офіційну версію самогубства не вірили ні рідні Володі, ні близькі друзі, колеги, музиканти. На їхню думку, у 30-річного, повного сил і енергії, перспективного артиста, чиїми культовими піснями заслуховувався весь Радянський Союз, не було причин накладати на себе руки. Та й те, з якою поспішністю, про людське око, проводилося тоді слідство, скільки залишило білих плям і явних провалів, лише підігрівало ситуацію, посилюючи наполегливі чутки про інсценоване під суїцид умисне вбивство і причетність до нього співробітників всемогутнього на той час КДБ – Комітету державної безпеки.
Щоб якось знизити градус підозрілості і недовіри суспільства, запускалися найнеймовірніші пояснення того, що трапилося, – природно, з прив’язкою тільки до самогубства. Від нібито депресивного, пригніченого стану Івасюка, перепадів настрою, особливостей легко вразливого характеру, творчих і душевних переживань, нещасної любові до красивої російської дівчини Тетяни Жукової, проти якої виступали батьки Володі, і аж до фінансових проблем, пов’язаних з великими гонорарами...
До теми загадкової смерті не раз зверталися журналісти, громадські діячі, політики, чекісти. Були опубліковані сотні статей, записані десятки радіо- і телепрограм, зняті документально-публіцистичні фільми про Івасюка.
На прохання рідних композитора, Генпрокуратура поверталася до кримінальної справи, призначаючи додаткові розслідування, але з незрозумілих мотивів припиняла його.
Це аж ніяк не сприяло пошуку і встановленню обставин трагедії.
Але все стає на свої місця. Відновлене минулого року слідство прийшло до того, про що правоохоронні органи раніше і чути не хотіли, – композитора вбили, а злочин лежить на совісті співробітників держбезпеки. Про це «Сегодня» ексклюзивно розповіли екс-перший заступник генерального прокурора Микола Голомша і нині чинний прокурор Львівської області Роман Федик.

КРАПКИ НАД «I»: ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

— На жаль, багато резонансних справ минулих років, пов’язаних з іменами видатних політиків, народних депутатів, громадських активістів, журналістів, розслідувалися дуже мляво, і це можна сказати про загибель не тільки Володимира Івасюка, а й лідера Руху В’ячеслава Чорновола, нардепа Анатолія Єрмака, інших відомих людей, – говорить М. Голомша. – Ставлення до розслідування з боку правоохоронних органів деколи було совковим, якщо не сказати недбалим, і це призводило до повторення загадкових смертей у подальшому. Кинеш камінь у минуле – майбутнє відгукнеться каменепадом.
Саме Голомші було доручено очолити відновлене слідство у справі Івасюка. І він задумався, чи могли композитора вбити, а якщо так, то за що. Зустрівся з колишнім співробітником КДБ, адресувавши йому ці запитання. Сильно змінившись в обличчі, той поділився тим, що і його не залишало байдужим усі ці роки.
— Колишній опер відповів так: «Івасюк був харизматичним, його пісні знали і любили не тільки в Україні, а й в усьому Союзі, і присвячувалися вони не Леніну, а у нас тоді було 5-те ідеологічне управління КДБ, там і треба шукати», – переповідає зміст відвертої розмови з досвідченим чекістом Микола Ярославович. – Звичайно, це була лише зачіпка – одна з багатьох. Але ми почали її розплутувати. І чим більше розплутували, тим більше знаходили суперечностей і нестиковок у матеріалах справи...
Це стосувалося, наприклад, неадекватності прижиттєвого стану здоров’я Івасюка (якому приписували, зокрема, розлади психіки, неврівноваженість), а також посмертного обстеження – медикаментозних призначень і рецептури лікування.
— Тобто йому виписували препарати, що не відповідають тому, про що йшлося в діагнозі, – продовжує Голомша. – Ця розбіжність уже сама собою насторожувала. Далі. При вивченні протоколу місця події і відтворенні обставин виявилося, що на взутті та одязі Івасюка не було слідів кори дерева, на якому його знайшли повішеним. Сам він без чиєїсь допомоги ніяк не міг піднятися, затягнути петлю і повіситися. Ще один важливий момент – странгуляційна борозна, іншими словами – слід від мотузки, на якій тіло знайшли повішеним. Борозна ця була не такої форми, як у самовбивць, з чого випливав висновок про те, що Івасюка могли повісити вже мертвим. Між 24 квітня, коли він пропав, і 18 травня, коли його виявили в лісі, пройшло більше трьох тижнів. За цей час в силу низки об’єктивних факторів і впливу природного середовища повинно було статися відчленування голови покійного, але його не сталося, що також викликало підозру. Експерти констатували у Івасюка зламані пальці на руках – це свідчило про тортури, яким його піддавали перед смертю. Ну і ще одна обставина, про яку зараз вже можна сказати: ми отримали документальне підтвердження того, що Івасюк перебував під контролем і КДБ, і тодішніх компартійних органів. З розсекречених архівів СБУ було витягнуто листування першого секретаря обкому КПУ в ЦК Компартії України, що Івасюк – буржуазний націоналіст, що ним системно опікується КДБ. Це — ексклюзивна інформація, про яку ми ще нікому з журналістів не повідомляли...
З цього листування також випливало, що вже після смерті Володимира його родичам забороняли ходити на цвинтар, приносити на могилу квіти, про що, до речі, не раз говорили близькі композитора...
— Сестри Івасюка зізнавалися, що за ними демонстративно стежили, слухали телефонні розмови, і метою цих дій було залякати, посіяти страх, спеціально дати зрозуміти, що їхнє життя також перебуває під загрозою, якщо спробують вийти з-під контролю і порушити продиктовану співробітниками держбезпеки лінію поведінки, – зазначає Микола Ярославович.
Але варто було йому про все це доповісти тодішньому генпрокурору Олександру Медведьку, як той розпорядився передати кураторство над слідством щодо Івасюка іншому заступнику генерального. Голомша не стверджує, що це було зроблено свідомо, щоб згорнути хід розслідування, поховавши заодно знову напрацьовані матеріали. Але й певний скептицизм щодо справи з боку керівництва ГПУ не заперечує.
— У результаті справу поклали під сукно, і вона там надовго зависла, – продовжує Голомша. – Намагався якось змінити ситуацію, приходив то до одного колеги, то до іншого. І відчував роздратування від своєї ініціативи. Не раз чув: «Вас ця справа цікавить? А нас – ні». І все.
Як, незважаючи на протидію, вдалося зберегти матеріали кримінальної справи, не дати їм після стількох років канути в небуття? Голомша відповідає просто: знайшлися патріотично налаштовані, чесні люди, які зуміли, ризикуючи власним життям і кар’єрою, зберегти те, що було можна і не можна.
— Вони вірили, що колись настане інший час, і не дали пропасти важливим матеріалам, що спростовують офіційну версію самогубства, – продовжує співрозмовник. – Вони розуміли, що яскрава, неординарна особистість Івасюка, його талант, бунтарський характер здатні завоювати симпатії в серцях дуже багатьох українців. І що саме за це спецслужби вирішили його прибрати, інсценувавши смерть як самогубство. Але народ не обдуриш. Він завжди відчуває, де намагаються оббрехати, заховати правду, видати бажане за дійсне. Сьогодні можна чітко стверджувати: Івасюка вбили за його творчість. Це була ретельно спланована спецоперація КДБ.
І ще один важливий висновок: через багато років сценарій, «відкатаний» на Івасюкові (і тривалий час спростовуваний офіційно), повторився у справі журналіста Георгія Гонгадзе.
— Обох викрадали, потім насильно утримували, піддавали тортурам, потім з’являлися нібито свідки, які бачили зниклих то в одному, то в іншому місці, досить точно описували їх, не виключено, в обох випадках мав місце ексцес виконавців, – ділиться Голомша. – Ці паралелі наштовхують на думку, що справу Георгія, образно кажучи, списали зі справи Івасюка і так само намагалися замести сліди. З тією лише різницею, що з Гонгадзе не робили самогубця...

ПРОКУРОР: НЕПРАВДУ ВИЯВИВ ДЕТЕКТОР БРЕХНІ

Після того, як справа Івасюка пішла на чергове коло, вона потрапила до Військової прокуратури Західного регіону. «Сегодня» хотіла дізнатися подробиці і направила туди запит. Однак отримала відписку. А нещодавно нам стало відомо, що матеріали знову повернулися в прокуратуру Львівської області. Невже знову чинять перешкоди?
— Я б не був таким категоричним – воно, дійсно, перебуває в нашому провадженні, однак зараз у ньому призначена повторна комплексна експертиза, яка містить судово-медичну, криміналістичну та низку інших, необхідних для встановлення істини, – відповів «Сегодня» прокурор Львівщини Роман Федик. – Зазвичай такого роду експертизи тривають від місяця і більше. Враховуючи резонансність справи Івасюка, будемо наполягати, щоб ця пройшла в більш стислі терміни. Тут чимало залежить від експертів.
— Не так давно ви публічно заявили про причетність до загибелі Івасюка співробітників КДБ. Про те саме коротко повідомив ваш підлеглий – старший прокурор Роман Балян. Після цього виникла довга пауза, і більше заяв не звучало. Давайте з’ясуємо для розуміння деякі моменти. Чи встановлені особи цих співробітників, чи живі вони, скільки їх, чи зізналися в скоєному злочині?
— Особистості встановлені, співробітники живі, їх поки двоє, в ході слідства обидва були допитані.
— І дали свідчення?
— Вони – ні. Але перевірка на поліграфі (детекторі брехні) показала, що їм відомо, що і як сталося з Івасюком. І при цьому говорять неправду. Винні чи ні, сподіваюся, встановить суд.
— Це колишні офіцери КДБ?
— Так.
— Вони служили потім в СБУ?
— Не можу точно сказати. Вже давно на пенсії.
— Тобто версія про насильницьку загибель Івасюка...
— ...Підтверджується.
— Що ще можете повідомити принципово нового?
— Що це була чисто політична розправа радянської влади та її карального органу – КДБ над одним з найбільш гідних представників українських патріотичних сил. Це була спецоперація. Її проведенням займався підрозділ, аналогічний тому, який у сучасній СБУ відповідає за боротьбу з сепаратизмом. Співробітники КДБ зробили Івасюка підконтрольним – через близьких йому людей (не родичів, а саме з його оточення), через лікарські препарати. Композитора хотіли представити в очах громадськості психічно хворим, схильним до суїцидальних проявів. Він таким не був. Але таким його намагалися зробити, щоб прибрати. Для того й організували операцію, щоб інші повірили. З матеріалів справи вбачається, що Івасюку навмисно вводили препарати, які мають депресивний вплив. Ймовірно, це робили через підконтрольних КДБ людей. Є запитання до Тетяни Жукової. Комітет держбезпеки прагнув тримати під ковпаком всіх і вся. І творчу інтелігенцію теж..
— Після загибелі пройшло 36 років. Ексгумація може щось дати?
— Поки експерти питання про неї не ставлять.
— Справу не відправлять в архів або на нове розслідування?
— Не думаю, що таке можливо. Часи нині не ті, що раніше. Справу давно потрібно було закінчити, встановити істину, прийняти законне рішення. Сподіваюся, так і буде.
Тієї ж думки і Микола Голомша:
— Не може пам’ять про таку видатну людину стільки років бути підвішеною, і суспільство, яке називає себе демократичним, має знати всю правду, якою б гіркою вона не була, – каже він.

З ДОСЬЄ

Івасюк Володимир Михайлович. Видатний український поет, музикант, композитор. Народився 4 березня 1949 року в Чернівецькій області. Автор понад 100 пісень (у тому числі знаменитих «Червоної рути», «Водограю»), 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Виступав в ансамблі «Смерічка» з Назарієм Яремчуком, Василем Зінкевичем, іншими виконавцями. Пісні Івасюка входили до репертуару Софії Ротару. Лауреат багатьох конкурсів і премій.
Зник 24 квітня 1979 року – після телефонного дзвінка вийшов з дому і не повернувся. Тіло знайшли тільки 18 травня, повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія – самогубство. Кримінальну справу було проведено швидко і закрито у зв’язку зі смертю потерпілого. У 2009 році Генеральна прокуратура України відновила слідство. У 2012-му воно було припинено, а ще через два роки знову відкрито і триває досі. Івасюк посмертно удостоєний звання Героя України.

СМЕРТЬ: ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СУМНІВІВ

Олександр Нездоля, генерал-майор держбезпеки, в кінці 1970-х років – співробітник Львівського обласного управління КДБ УРСР:
— Ім’я Володимира Івасюка і після смерті декому не давало спокою. Вже після похорону його могилу на Личаківському цвинтарі кілька разів руйнували невідомі, розкидали квіти, підпалювали вінки, загострюючи і без того непросту суспільно-політичну ситуацію у Львові.
Через кілька днів після мого призначення керівником підрозділу з боротьби із ідеологічними диверсіями начальник управління генерал Чепак доручив створити групу оперативників, щоб викрити і затримати вандалів. Ми з колегами провели в засідках п’ять ночей, намагаючись вистежити їх. Керівництво дозволило при необхідності застосовувати навіть табельну зброю – у кожного був пістолет Макарова. Мабуть, хтось із охорони кладовища попередив негідників, і більше ті не з’являлися. Цей епізод я навів в одній зі своїх книг. І тоді, і зараз сумніваюся, що в смерті Івасюка винні співробітники Комітету. Хоча могло бути всяке. Якщо ж версія про вбивство підтвердиться, має відбутися суд, який покарає винних. У таких злочинів немає терміну давності. Івасюк був далекий від політики і національно-демократичного руху. Він не проходив ні за якими літерними справами, ні за якими оперативними розробками. Його прізвище не значилося в агентурних матеріалах. Він не був завербований КДБ – я б про це точно знав. Він був людиною мистецтва. Ми дуже любили і продовжуємо любити його пісні.
Юрій Богуцький, віце-президент Національної академії мистецтв України, в 1970-1980-х роках – відповідальний працівник ЦК комсомолу України:
— З Володимиром Івасюком я познайомився в Хмельницькому, де проходив конкурс комсомольської пісні, – він входив до складу журі. Знайомство було швидкоплинним – там усі багато спілкувалися один з одним. На мене він справив враження яскравої творчої особистості. Як у будь-кого, у нього були успіхи й розчарування. Були й заздрісники. Ви, мабуть, пам’ятаєте, наскільки стрімко зійшла його зірка – без пісень Івасюка не обходився жоден великий концерт, вони постійно звучали в ефірі радіо і телебачення. У нього були пристойні на ті часи гонорари. Можливо, хтось заздрив цьому, можливо, нашептали, що Івасюк наслідує західний спосіб життя, мало не антирадянський, буржуазний націоналіст. Хоча це зовсім не про нього. Не виключаю, що захотіли просто прибрати конкурента. Близькі друзі не вірили, що він наклав на себе руки.
Ігор Фомін, адвокат, один з авторів і творців документального фільму про Івасюка:
— У процесі спілкування з багатьма учасниками тих подій, у тому числі і тими, хто більше 30 з гаком років тому розслідував загибель Івасюка, у мене не виникло відчуття, що матеріали сфальсифіковані або хтось отримував вказівки приховати сліди злочину, якщо таке мало місце. На мій погляд, вони поставилися до розслідування сумлінно. Там працювали професійні люди. Але якщо це — вбивство, треба шукати, кому воно було вигідним. Представляв Івасюк загрозу тодішній владі? Не думаю. Він був абсолютно аполітичний. І жодної політики в його діяльності не було. Звучали думки про негативну роль і вплив на Івасюка його дівчини Тетяни Жукової. У їхніх стосунках не все було просто. Але після нашого з нею спілкування в мене склалося враження, що вона і понині зберегла до Володимира світлі почуття. Може бути, Жукова блискуча актриса. Але вона викликала симпатію, повагу і довіру. Мені невідомо, чи був Івасюк завербований (про це нещодавно заявив колишній співробітник КДБ-СБУ Михайло Крижанівський), навіщо і кому це було потрібно. Адже він не був функціонером. Він писав пісні. Жодних підтверджень тому, що це було навмисне вбивство, я не знайшов. Деякі питання залишилися. Але доказів у моєму розпорядженні немає.

ІСТОРІЯ: БУВ СХОЖИЙ ПОЧЕРК

За аналогічним сценарієм розвивалася й інша, вже напівзабута кримінальна історія.
У березні 1997 року був знайдений повішеним талановитий луганський поет і власкор «Київських Відомостей» Петро Шевченко. Він приїхав до столиці вранці і повинен був з’явитися в редакції. Однак співробітнику, який зустрічав його на вокзалі, сказав, що під’їде пізніше, і зник на весь день. А пізно ввечері бездиханне тіло журналіста без видимих ознак насильницької смерті виявили в покинутій будівлі котельні неподалік від «Турецького містечка» й аеропорту «Жуляни».
Напередодні трагедії Шевченко опублікував серію викривальних матеріалів. В офіційну версію самогубства сім’я, друзі, колеги не вірять і сьогодні. Слідство не відпрацьовує версію про доведення до суїциду і вбивства.
На місці події виявили особисті речі загиблого, в тому числі аркуш паперу, на якому слабо закарбувалися ледь помітні рядки, швидше за все, з передсмертної записки. Її зміст залишився засекреченим. За чутками, журналіст звинувачував спецслужби в переслідуванні. СБУ причетність до пригоди спростувала...
ukr.segodnya.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2015 > Тема ""Білі плями" історії"