Версiя для друку Обговорити в форумi

Болісно, ой як болісно писати ці нотатки, присвячені трагічному ювілеєві семидесятилітньої давнини. Свідомо спрямований і бездоганно виконаний кремлівськими сатанистами голодомор 1932 - 1933 років унеможливив утвердитись Україні міцною і потужною державою на європейському континенті. Власне, на це і була розрахована іноетнічниками-українофобами підступна акція.
Мав таки рацію В. Винниченко, коли писав: "Читати українську історію треба з бромом, - до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила, як весь час свого державного (чи правильніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Ця історія - безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування".
Затятий соціаліст, який відіграв не найкращу роль в УНР, випадково чи за своїми переконаннями відніс до агресорів шведів; як відомо, Карл XII прийшов на терени України не як агресор, а як союзник Мазепи, щоби протистояти навалі, котру очолив Петро І. До речі, ми не маємо права вважати завойовниками і литовців, які хоч і намагалися оволодіти обезкровленими після татаро-монгольського смерчу нашими теренами, швидко розчинилися, прийнявши вищу, аніж у них, культуру, навіть перебравши основні параграфи законодавчих зводів "Руської правди", начинивши ними Литовський статут; але хитро-підступна політика Польщі завадила цьому, - попервах вони полонізували литовців, а згодом і нас.
До реєстру "шляхетних завойовників" на Закарпатті варто віднести і чехів, які хоч і проводили свою політику, але не заважали розвитку української культури, чого не скажеш про мадяр, румунів та німців. На жаль, не назвав пан Винниченко одного з найжорстокіших завойовників - турків, які разом з кримськими татарами упродовж кількох століть мечем і вогнем руйнували наші землі, полонячи тисячі і тисячі бранців, випродуючи їх на ринках як рабів.
Але це між іншим. Цілком правдиво: кожна порядна людина, якщо вона не позбавлена національного чуття, не може спокійно (без брому, валідолу чи валеріани) сприймати історично-трагічні реалії нашої історії. Небагатьом народам випала така лиха і жахлива доля винести на собі упродовж тисячоліть усі форми найжорстокіших екзекуцій - суцільні війни, пограбунки, пожарища, уярмлення, масові переселення й репресії, голодомори. Практично всі сусіди, окрім хіба що сябрів, доля яких ідентична нашій, скидали очима на благодатну Україну. Мала рацію Леся Українка, коли писала:

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя!
Сам Бог поставив
Супроти тебе силу невблаганну
Сліпої долі. Оточив тебе
Народами, що мов леви в пустині,
Рикали, прагнучи твоєї крові...

Але найбільшого лиха принесли нашому народові три найстрахітливіші, яких тільки знає історія, голодомори, що відбулися за совєцької імперії.

Учитель підлоти

Той же В. Винниченко писав свого часу: "Газети повні звісток про смерть Леніна... Нема в мене доброго почуття, яким міг би згадати Леніна. "Вчитель підлоти", - так його називали. Брутальність, лицемірство, єзуєтизм, нечесність із собою - покриває ті якості розуму й волі, якими він безперечно володів". Сказано сильно і правдиво. Хитрий, підступний і... розумний. Поєднання таких різноманітних рис у людині, яка узурпувала владу, - явище особливо небезпечне. Щоб утриматися на престолі, тиран (і це засвідчують історичні реалії) використовує найжорстокіші важелі, обмащуючи їх солодкуватою патокою своїх розумових даних. На жаль, люди повірили його брехливим баєчкам.
Згадаймо хоч би про таке. Прийшовши до влади, гаркавий Ульянов майже повністю сформував уряд з іноетнічних безбатченків, для яких корінне населення було податливим матеріалом, з якого можна ліпити будь-які експериментальні манекени. Кинуте єзуїтське гасло "фабрики і заводи робітникам, землю - селянам" виявилося на практиці фікцією: якщо робітники ще мали певні пільги, то селяни залишилися голодранцями. Усуспільнивши землю, більшовики у такий спосіб створили у 1921 р. перший "соціалістичний голодомор" в Україні, Кубані та Поволжі - на найродючіших землях.
Ініціатором цього мору був Ленін зі своїми іноетнічними прихвостнями, що складали 97% радяновладців. Запланований експеримент став хрестоматійним початком наступних живокостів. Щоб не бути голослівним, наведу кілька цитат класика марксизму. Ось що він писав своєму однородцеві: "Тов. Троцькому. Чи не можна мобілізувати тисяч 20 пітерських робітників і декілька сотень буржуїв, поставити за ними кулемети, розстріляти сотню-другу і тим самим мобілізувати війська на перемогу".
І куди б ви думали мала з голодного Пітера прямувати ця жорстока армада? Звісно ж, в Україну, бо, як пише далі кат, "жоден демократ, не кажучи вже про соціаліста, не буде заперечувати цілковиту законність українських вимагань". Троцький тут же споряджає величезну армію "добровольців" і напучує їх десятьма відомими заповітами, як поводитись і як обдурювати всіма засобами непокірливих українців. У свою чергу він звітує гаркавому: "Ніде репресії, чистки, придушення і всі інші види бюрократичного хуліганства в цілому не досягли таких страшних розмірів, як в Україні, в боротьбі з могутніми прихованими силами в українських масах, що прагнули більшої свободи й незалежності".
Ленін був правий, коли кидав гасло: "Для Росії втратити Україну - рівнозначно, що згубити голову". Про це засвідчував і Соломон Моншович (Свердлов): "Порятунок усієї революції, не лише російської, але й міжнародної, знаходиться в руках України". Саме це дало підставу (на жаль, запізнілу) В. Винниченкові стверджувати: вся російська демократія відразу закінчується тоді, коли мова заходить про "українське питання". І хоч Ленін щедро надсилав Центральній Раді декрети про державну незалежність України, він мав на увазі висловлене ним таємне гасло, котре нині вже досить відоме: "Декрети - лайно", а відтак: "Розстрілювати... тих, хто вагається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської волокити".
(Продовження в наступному номері).

(Друкується за виданням "Голодомор 1932 - 1933 років як величезна трагедія українського народу". Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. К.: МАУП, 2003).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2004 > Тема ""Білі плями" історії"