Версiя для друку Обговорити в форумi

(Про класову приналежність козацтва)

XVI століттю в історії Європи належить місце важливого рубежа на грані двох формацій.
З одної сторони воно належить середньовіччю, а з другої - новому часу. Це повною мірою справедливо і щодо України.
Традиційно прийнято вважати, що Україна ХVІ - ХVІІ ст. була країною феодально-кріпосницькою, яка переживала так зване "друге закріпачення", пов'язане з бурхливим розвитком великого сільськогосподарського виробництва латифундіального кшалту (фільварки). Це виробництво було орієнтоване на ринок і базувалося на нещадній експлуатації примусової праці посполитого селянства.
Таке уявлення може вважатися справедливим лише частково. За підрахунками дослідників, в Україні другої половини XVI - першої половини XVII ст. реально в становищі кріпацтва перебувала заледве чверть населення. При тому кріпаки становили собою найбільш заможну частину села. По суті, то був новонароджуваний клас сільських капіталістів, що експлуатували працю зубожілого селянства, поступово перетворюваного на сільський пролетаріат.
Отже, феодальні відносини становили лише верхній шар соціальної структури, крізь які виразно проступали нові, буржуазні (точніше, дрібнобуржуазні) тенденції, основною постаттю в тогочасній Україні став особисто вільний дрібний виробник селянин, найбільш класичним виразом якого був тип козака.
В XVI ст. стає помітним різке зростання товарно-грошових відносин, пов'язане з кризою феодального господарства в масштабах цілої Європи, невід'ємну частку якої становила Україна. Цей час був позначений поворотом у бік промислового розвитку (так звані - "огороджування" в Англії та аналогічні процеси в інших західноєвропейських країнах, змушених імпортувати великі маси зерна та іншої сільськогоподарської продукції). Основним джерелом постачання для цих країн були Східна Європа і насамперед - Україна.
Важливим явищем в економічному житті України другої половини XVI - першої половини XVII ст. було виникнення мануфактурного виробництва. Воно охопило переважно промислові галузі, що теж працювали на експорт (продукування селітри, поташу, ванчосу), а разом з тим залізорудну, склоробну, паперову, деякі галузі харчової промисловості. Абсолютна більшість тих підприємств експлуатувала вільну працю робітників.
Ломка феодальної системи, зародження і розвиток буржуазних відносин, процес формування українського ринку, як складової частини ринку загальноєвропейського, - все це визначило й процес консолідації української нації. Пробудження національної свідомості знайшло вияв у початку збройної боротьби нашого народу за своє національне та соціальне визволення.
Найбільш активною силою в тій боротьбі було козацтво.
З погляду класової характеристики воно становило собою найбільш чітко визначену частину буржуазних елементів, що виникли в надрах феодальної системи як соціальна антитеза класу шляхти та магнатства.
В літературі козацтво звичайно розглядається як стан, тобто категорія юридична. Досить скоро після свого виходу на історичний кін воно перетворилося на поважну воєнну силу, використати яку прагнула панівна верхівка Речі Посполитої. Отож, ще в XVI ст. виникла ідея реєстру, втілена в життя за Стефана Баторія. Питання класової приналежності однак залишається відкритим.
Уточнення "феодальний стан", часом застосоване в науці, не тільки не розв'язує поставленої проблеми, а радше вносить прикру плутанину. Козацтво сформувалося в умовах феодальної доби, але ніякою мірою не складалося з феодалів, репрезентантів господарської системи, базованої на кріпацтві.
Вірно, що класово чистих станів не буває. Але ж принаймні основна маса повинна являти якусь соціальну визначеність. Найбільш безнадійно бачити в козаках феодалів. Це протирічить самій суті процесу, відбитого в тому явищі. Козацтво сформувалося саме з антифеодальних елементів, переважно - з селян-втікачів, які не мирилися з феодальними порядками. Воно само по собі було виявом, формою класової боротьби - утворенням, протиставленим феодальному способу виробництва.
В цьому полягає чи не головна відмінність процесу, що протікав в Україні, від того, що маємо в Західній Європі. Там буржуазні сили концентрувалися в містах, які й послужили осередками антифеодального руху. У нас же цю функцію виконувало козацтво, яке перебрало на себе вирішальну роль в процесі повалення феодального ладу. Міста мали задовольнитися другим місцем.
Козацтво не було соціально однорідним. Можна виділити щонайменше три основні групи: а) козацька верхівка (старшина, заможні козаки), яка експлуатувала найману працю козацької (та й не тільки козацької) голоти; б) дрібні, особисто вільні продуценти: селяни-власники, що володіли земельними наділами та хуторами (зимівниками), а також особи, зайняті ремеслом та промислами; вони існували за рахунок своєї праці і складали переважну більшість козацького населення; в) біднота, яка не мала власного господарства і змушена була продавати свою працю багатіям.
Єдино, кого не можна було, при всьому бажанні, знайти серед козацтва - це феодалів, які б визискували працю кріпаків, і самих посполитих, які, потрапивши на Запорожжя, автоматично переставали бути кріпаками.
Відомо, що серед козацької верхівки були окремі вихідці з шляхти (як, наприклад, Іван Богун); відомо й те, що деякі магнати (як Дмитро Вишневецький або Остап Дашкович) прагнули поширити свій вплив на козацтво або використати його в своїх інтересах. Але й ці спроби не дали серйозних наслідків.
Інша річ, що козацька верхівка, яка внаслідок національно-визвольної війни 1648 року висунулася як панівний клас в Україні, почала досить швидко й активно феодалізуватися. Вона одержувала від царського уряду грамоти на земельні володіння, прагнула відновити на волості кріпосницькі порядки, утвердити в такий спосіб своє економічне реноме. Але цей процес не поширювався на землі, що перебували під юрисдикцією Запорозької Січі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 09.07.2004 > Тема ""Білі плями" історії"