Версiя для друку Обговорити в форумi

22 січня 1919 року – день Злуки, за рік до того тут же було проголошено незалежність УНР. А на фото – будинок, з балкону якого Грушевський її проголосив…
Власне, текст написаний заради цих промовистих фотографій. Вони зроблені в Києві на історичному розі Софійської та Володимирської вулиць. Тобто це Софійський майдан – без художніх образів та перебільшень – серце столиці та української історії. З балкону будинку, який вже не один рік прикрито рекламним банером, 22 січня 1918 року Михайло Грушевський зачитав IV Універсал Центральної Ради – проголосив нову державу – Українську Народну Республіку. У грудні 1918-го повз цей будинок з нинішнього Майдану Незалежності – на Софійський піднімалося українське військо – на парад: Директорія УНР повернула собі столицю.
А ще за місяць, 22 січня, тут було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР: після чотирьох століть роз’єднання та життя під різними імперіями український народ де-юре став одним цілим. Звісно, це не дві тисячі років, протягом яких євреї не полишали віри в повернення в Землю Обітовану, але 400 років – це теж дивовижний результат – друге місце у світі…
А тепер порівняйте те, про що прочитали в попередньому абзаці, з тим, що ви бачите на знімках. Тут будь-яке слово буде недоречне. Тож постоїмо мовчки…
Звісно, час невблаганний, не жаліє нікого і нічого: будівлю, якій не менше півтораста років, треба підновлювати, укріплювати, реставрувати. А це все грошей вартує…Але ж цей будинок уже давно, не один рік стоїть пусткою в такому стані, сором’язливо прикритий, в першу чергу, від очей туристів. Перед іноземцями ми ще соромимося, перед собою – давно вже ні. Ви думаєте про цей будинок, від якого йде відлік незалежності України, не писали, не говорили, не нагадували різним владам? Та безліч разів! Відомо, що рішенням (100% небезкорисливим!) уже й не згадати якої чиновницької тварюки, після того як було зібрано з десяток «платних погоджень», цей будинок був переданий у приватну власність. Потім він, мабуть, неодноразово переходив з рук в руки. Не знаю, кому конкретно він належить зараз. Але схема, схоже, планувалася перевірена: будівля без опалення, залита до фундаменту водою приходить до стану, коли ремонт і відновлення уже неможливі. Тоді реліквію за одну ніч зносять – і от вам будмайданчик в такому(!) місці. Тут, якщо сучасний готель побудувати, то місця для «зірочок» на фронтоні не вистачить, а вже грошей від його експлуатації…
Власникам не зрозуміти, що якщо Київ не буде столицею незалежної України, якщо іржею забуття піде його історія, якщо зраджені будуть кров і подвиг, то уже ні до чого буде туристам «прекрасний вид» на Святу Софію, за півкілометра від «того самого Майдану». Але ці люди, схоже, не здатні й думати. А ми, ті хто ще здатний, що залишається робити нам? Єдине, що я знаю точно, це те, що не можна опускати руки. Доб’ємося. А добиватися багато чого треба, по всій Україні. Радянська імперія 70 років воювала з самою пам’яттю про УНР і вона багато в чому досягла своєї мети – викреслювалися імена, дати, замовчувалися події, знищувалися архіви. Це вже не кажучи про людей, що пам’ятали і які були викошені мільйонами в 20-30 роки і пізніше – теж. А потім – нічого, на жаль, дивного – покоління киян виросли, які не знають, що було тут, а хто проходив тут. 30 років уже минуло, як імперія здохла, а ми цього й досі не знаємо. Скільки в Києві змінилося мерів, серед яких, здається, жодного не було корінного киянина, але послідовної програми вивчення і збереження пам’яток історії в столиці так і не було розроблено.
Ви знаєте, наприклад, що було в будинку, де нині розміщений Національний музей літератури України на вул. Богдана Хмельницького? На фасаді є кілька меморіальних дошок, але про те, що в 1918 році тут працювало Міністерство оборони УНР (Народне секретарство називалося воно тоді), яким керував Симон Петлюра, – нічого нема. Колишній особняк Терещенка (навпроти Шевченківського парку), в якому нині – Національний музей «Київська картинна галерея». Багато киян пам’ятають, що в недавньому минулому це був Музей російського мистецтва, а от про те, що у 1918-му тут працювало МЗС УНР – багато хто знає? Пам’ятної дошки – так, немає.
Нижче по бульвару Шевченка на розі з вул. Михайла Коцюбинського розвалюється покинутий будинок з мавританськими мотивами в архітектурі. Цей особняк теж належав сім’ї Терещенків – знаменитих підприємців та меценатів – і тут століття тому працювало міністерство шляхів сполучення – інфраструктури, по-нашому. Саме тут 13 листопада 1918 року було створено Директорію УНР на чолі з Петлюрою і тут було прийнято рішення про силове усунення гетьмана Скоропадського. Тобто реальна громадянська війна, якої не пережила тодішня незалежна Україна, починалася саме тут, 101 рік тому. Чому ж цей будинок розвалюється, чому тут не створено Музей тих трагічних але таких повчальних часів?
…Досить, однак, ставити риторичні запитання. Все ясно, про все це сказано давно. Дуже багато в Україні втрачено, але залишається ще те, що конче необхідно зберегти.
Сергій Тихий, Київ

На фото, розміщеному нижче, – американський «відповідник» будинку, з якого починалася наша розмова. Це Independence Hall у Філадельфії. Тут у 1776 році було підписано Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки. Порівняйте…
(Укрінформ)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2020 > Тема ""Білі плями" історії"