"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Урок української"
#30 за 23.07.2004
ЗАВДЯКИ УКРАЇНІ
Костянтин МОЧУЛЬСЬКИЙ, заслужений працівник транспорту України.
Прошу слова!
На початку сімдесятих років минулого століття я приїхав в Керч і проживаю тут 40 років. Невеселий вигляд мало місто в той час. Центральна вулиця ім. Горького була ґрунтова, друга головна вулиця міста, ім. Кірова, асфальтована тільки в центрі, більша частина вулиці забудована одноповерховими будинками, деякі з односхилими глиняними покрівлями. Навіть біля центрального входу в морський торговельний порт знаходилась чебуречна з такою ж покрівлею. Єдиною гідротехнічною спорудою торговельного порту був мілководний мол, побудований в 1907 році. Керч-Єнікальський канал порту в Керченській протоці мав довоєнну прохідну осадку менше 7 метрів. В Керченській протоці під водою лежало біля 60 затонулих пароплавів і тільки місцезнаходження деяких з них позначалося буєм - знаком небезпеки. Ознайомившись з іншими портами, такими як Тамань, Сінна та приписним портом Темрюк, побачив теж картину запустіння. Незважаючи на те, що після 1954 року Таманський півострів з цими портпунктами залишався в підпорядкуванні Росії, турбота про них була начеплена "на шию" Керченського порту, і юридично вони входили до його складу згідно з рішенням Темрюцького райвиконкому. Жителі тих населених пунктів Христом-Богом просили зв'язати їх з Керчю за допомогою пасажирських катерів. Керч - місто рибаків, але рибного порту в ньому не було. В центрі міста, навпроти готелю "Керч", була так-сяк огороджена ґрунтова площа, завалена вугіллям та різним господарчим мотлохом. До площі прилягав дерев'яний пірсик, оце і був рибний порт. Швартувались сюди сейнери, бо розміщалось тут покрите брезентовим шатром кафе, влучно прозване жителями "Рвані вітрила". Жителі міста нездужали шлунками, бо водою забезпечувались зі скважин, і була вона не то прісною, не то солоною. Коло єдиної в Камиш-Буруні криниці стояла довжелезна черга за прісною водою. Не кожен з нинішніх жителів Керчі повірить, що осінню та зимою на центральній вулиці ім. Горького буксували і застрявали автомобілі, їх витягали тракторами. На цій вулиці був гуртожиток порту, тому я попрохав своє начальство виділити гроші на асфальтування вулиці до гуртожитку. Якою радістю засвітились очі керівників міста від мого повідомлення! - А може, асфальтувати вулицю лише в половину ширини, так на більшу відстань вистачить того ж самого асфальту? - радилися чиновники. Потім порт виділив місту гроші на будівництво по цій вулиці віадука - це довгий міст над станційними залізничними коліями. То була перша ластівка. Вузька асфальтова крива дорога поміж горами з'єднувала Керч із Сімферополем, сім годин доводилось долати "Волгою" цю відстань. Нині - 3,5 години. Цим закінчу розповідь про стан, в якому передала місто Росія Україні в 1954 році. На диво, той застій декого влаштовував: так, порт був плановозбитковим, але при виконанні плану премії одержували. А ще я почув від деяких керівників слова, що вони - істинні керчани, і поцікавився, чим же вони тут на свої посадах займалися. Бо це ж ми, "не істинні", побудували те, що ви сьогодні бачите, адже більшість російського за 50 років вже віджило своє. Не погано було б в світлі 50-літнього ювілею приєднання Кримської області до України розповісти бажаючим в газеті про свій внесок в загальну справу. За ці 50 років Керченський морський торговельний порт став могутнім гідротехнічним комплексом, найвизначнішим вантажним в Криму, з новим пірсом-молом та іншими глибоководними причалами, складами, лісом портальних кранів. Це український Керченський морський торговельний порт підняв з дна Керченської протоки загиблі судна, провів реконструкцію Керч-Єнікальського каналу, продовжив, розширив та зробив його глибшим. Тут установлені буї, побудована берегова радіолокаційна станція. Це Україна оголосила про збільшення глибини каналу до прохідної осадки 8 метрів. Поблизу острова Тузла (люди називають острів Середня коса) стараннями працівників порту вирито такої ж глибини зовнішній рейд, на якому стають на якір морські торгові судна. Понад 20 років порт підтримує оголошені глибини, веде цілодобові проводки. Такі великі кошти стали вкладати в цю справу тільки завдяки передачі Кримської області Україні, бо Росія на Азовському морі, річках Дону і Волзі з притоками має тільки мілководні порти і не зацікавлена в великих витратах на канал. На острові Тузла портом побудовано ціле містечко - зона відпочинку. В Керчі споруджено лікарню для тих, чия праця пов'язана з морем, готель "Моряк", з'явилися привокзальна площа з морським вокзалом, пірсом та гранітною набережною. Для забезпечення моряків, портовиків, рибаків організовано торговельну базу "Тормортранс": з холодильними камерами плавлавки, склади, кафе тощо. Асфальтовано вулицю Макарова, побудовані віадук, дитячий комбінат та понад 50 житлових будинків. Такий розвиток забезпечила Україна тільки торговельному порту. Інші підприємства теж підвелися з колін. Були споруджені рибний порт, скляний комбінат, цех емальованого посуду на заводі ім. Войкова, суднобудівний завод "Затока" з сухим доком, на якому будувалися супертанкери. В Керч прийшли дніпровська вода, природний газ. Все це факти, і це дала Криму Україна.
м. Керч.
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2236
|