Версiя для друку Обговорити в форумi

Рука Москви...
 
ГАМЛЕТІВСЬКА колізія «Бути чи не бути?» напередодні виборів до Верхової Ради актуальна в Україні, як ніколи. В кінцевому вимірі - бути чи не бути Україні незалежною державою взагалі, а українському народові - бути чи не бути нацією?
 У частини громадян України НАТО асоціюється з агресивним військовим угрупованням, хижаком, який спить і бачить себе тільки у війнах. Насправді ж за майже 50 років своєї діяльності цей блок здійснив лише агресію проти Сербії. У війні в Іраку беруть учать самостійно деякі учасники Північно-Атлантичного пакту без згоди на це керівництва НАТО. В наш час, коли поставлено крапку в «холодній війні», з блоком НАТО активно співпрацює й Росія. Як бажану поважну гостю приймає президент Путін канцлера Німеччини (члена НАТО) Ангелу Меркель. На честь її наступного візиту стахановськими методами будують в м. Томську (там компактно проживає німецька діаспора) лютеранський храм-кірху.
 Але що можна Росії, того зась Україні, бо трактується це - як зрада, вороже ставлення до північно-східної сусідки. Проти чого рішуче бореться в Україні вся «п’ята колона», особливо блоки «Народна опозиція» з «найпрогресивнішою соціалісткою» Наталією Вітренко, «Не так» на чолі з перевертнем української державної незалежності Леонідом Кравчуком, «Регіонами» під керівництвом «проффесора» та іже з ними.
 В національних інтересах Росії дійсно-таки, щоб Україна була позаблоковою державою. Багато хто наводить аналогію зі Швейцарією, забуваючи, чи то не бажаючи відкрито заявити про те, що в Західній Європі зовсім інше історичне минуле та інші сучасні міжнародні умови. Росія завжди по відношенню до України вела себе з позиції так званого «старшого брата», а нині відверто демонструє позицію «сили» без всякого прикриття сентиментами. Це і диктат ринкових цін на газ, і ембарго на українські м’ясо-молочні продукти. І все це напередодні виборів, щоб поставити українців на коліна, аби проголосували так, як хочеться Росії, адже бігборд-вказівка, хто має правити в Україні, висів у Москві ще на президентських виборах-2004.
 Поки Росія не підпорядкує під себе Україну - чи то шляхом створення ЄЕП з єдиним кордоном митного союзу, що закінчується Тихим океаном, єдиною армією для його захисту - з «дідівщиною» та війною в Чечні, єдиними грішми та наддержавним органом керівництва, чи відкритим шантажем, таким, як перекриття газу або надмірно високими цінами на нього, вона не заспокоїться. Яблуком розбрату може стати Крим, Севастополь. Із заяв і дій росіян видно, що вони не збираються в 2017 році виводити свій флот з українських територіальних вод, як і не думають платити за світовими цінами за його перебування в Криму. Навпаки, Росія укріплює свою присутність на півострові, прикупає власність, постійно будує житло для моряків. В Севастополі московський мер Лужков навідкривав філіали вищих навчальних закладів Москви, за допомогою яких талановиті кримські школярі орієнтуються на Росію - відбувається свого роду витік умів. Ситуація подібна до того, як албанці свого часу заселяли сербський край Косово, а німці заполонили чеські Судети. Нині албанці вимагають для себе автономії в Косово, а через «Мюнхенську згоду» 1938 р. Гітлер розчленував Чехію, приєднавши Судети до Німеччини.
 Військового спрямування блоку НАТО українцям не слід боятися, бо більше війн, ніж їх провела Росія, не мала, напевне, жодна держава світу! В усіх цих війнах Україна була чи то плацдармом для військових дій, чи гарматним м’ясом задля великодержавних російських інтересів, чи то постачальником продовольства, фуражу, пороху для фронту. А то і просто виконувала роль транзитної території для російської експансії з утриманням на постоях в селянських хатах військових регулярної армії.
 Наддержава, що мала територію 1/6 земної кулі, завжди демонструвала свій «миролюбний» характер. І ми, її громадяни, щиро вірили в це. Щорічно здавали одноденний заробіток для того, щоб не було війни. В ім’я миру. А тим часом вище керівництво СРСР затіяло війну в Афганістані, і українці донині розплачуються за неї здоров’ям своїх синів та матеріальними статками. А скільки привезли в Україну «чорних тюльпанів»?
 
Екскурс в історію для роздумів:
 Епоха Петра І. Походи на Каспій, Азов, Прут. 21-річна війна зі Швецію. Будівництво Петербурга на кістках народу, спалення разом з людьми м. Батурина, столиці Гетьманщини.
 Епоха Катерини II. Російсько-турецькі війни 1768 - 1774 рр., 1787 - 1791 рр. Поділ Польщі. Ліквідація Гетьманщини. Руйнування та розгін Запорозької Січі. Введення кріпосного права в Україні 1783 р., італійський похід О. Суворова.
 ХІХ ст. Аустерліц, війна 1812 р. Придушення повстань 1830, 1863 рр. в Польщі, революції 1849 р. в Угорщині, за що одержано звання жан-дарма Європи.
 Кримська війна 1853 - 1856 рр., в якій масово брали участь українці, сподіваючись, що в нагороду будуть звільнені
з-під кріпосного ярма.

 Як реванш за поразку:
 Завоювання Кавказу, придушення горців на чолі з Шамілем, приєднання казахських земель, завоювання Середньої Азії.
 Російсько-турецька війна 1877 - 1878 рр.
 ХХ ст. Російсько-японська війна 1904 - 1905 рр.

 Дві світових війни 1914 - 1918 та 1941 - 1945 рр. прокотилися територією України. Жорстока громадянська війна, що точилася до 1922 р.

 Наслідки Великої Вітчизняної війни знає кожен українець. А що вже тієї зброї наштампували у повоєнні роки і яка відлунням війни нагадує про себе сьогодні вибухами на військових складах, то ні в одній державі НАТО немає такого жаху. Лише вступ України до гурту європейських народів ліквідує її минулий статус буферної держави. Якщо ж Україна залишиться позаблоковою країною, їй ніколи самій не добитися паритетних відносин зі своєю сусідкою. І далі Москва буде з повагою ставитися до держав, може, менших, але європейської союзної спільноти (згадайте візит президента Росії В. Путіна до Угорщини і Чехії), і водночас виявляти свою відверту зневагу до України, порушуючи елементарні норми міжнародних відносин, в тому числі і в плані видачі тих, хто обікрав український народ: Бакая, Засухи, Боделана, Білоконя та інших - вони під парасолькою вищого керівництва Росії.
 У тому, що Росія так себе поводить стосовно України, винуваті, зокрема, й нинішні кандидати в депутати до Верховної Ради України, що звикли до державного корита і, боячись від нього відірватися, тримаються за Росію, як потопаючий за соломинку. Перший серед них претендент на політичний реванш Янукович везе гетьманську булаву аж до Сибіру (куди московський уряд відправляв у заслання козацьких гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, полковника Семена Палія), щоб вручити її президенту Росії Путіну. А булава - це державний символ України, історичний сьогодні. Більшого глуму над гідністю української незалежної держави придумати важко. Залишається єдине: Януковичу - синові матері етнічної росіянки та батька-білоруса, після виборів до Верховної Ради передати нас, українців, 78% громадян держави Україна, знову під протекторат Російської імперії. Де таке може бути, щоб на чолі держави, де є переважна більшість корінного народу, були зайди? Для українців це - норма. Бо навіть в паспорті немає національної приналежності. Уявіть собі хоча б на мить, щоб Німеччиною, Францією, Англією керували б поляки, румуни або такі Януковичі!
 Своє вірнопідданство Росії їздив до Москви засвідчувати президенту Путіну і Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Після перегляду телевізійних передвиборних програм мені стало зрозуміло, чому, ступивши на кримську землю, він спілкувався з усіма виключно російською мовою.
 Непоодинокі вояжі до білокам’яної здійснює Н. Віт-ренко. Мабуть, саме звідти стирчать «вуха» її масштабних витрат на передвиборну кампанію та піднятий галас на захист чужої держави. Протягом семи місяців керівництва Кабінетом Міністрів України не змогла поїхати до Москви Юлія Тимошенко, де заодно б домовилася з «Газпромом» стосовно ціни на газ для українців, як і за ціну транзиту туркменського газу через територію Росії, адже досвід неабиякий залишився від «Єдиних енергетичних систем», співробітництва з «Ітерою». Будучи відправлена у відставку, раптово виїздить до Москви, приймається працівниками російської Генеральної прокуратури у вихідний (!) день, де під дією магічних сил закривається кримінальна справа за дачу хабара та завдання збитків на суму 300 млн. доларів військовому відомству Росії.
 А блок «Не так» пішов ще далі. Уже зараз, під час виборів, зібравши 4 млн. підписів, вимагає проведення референдуму - «Бути чи не бути Україні в НАТО». Яким цинізмом віддають заяви екс-президента Кравчука про те, що «Україна має жити не так». Ніби не за його керівництва розпочався відвертий грабунок українців (згадайте «кравчучки»), здача в Дагомисі позицій по Чорноморському флоту, підписання догідливого договору про без’ядерний статус нашої держави, вихолощення обігових коштів з підприємств, що відправляли свої товари в Росію, а тамтешні нувориші не платили за одержаний з України імпорт. Росія відмовилася визнати його державним боргом. Ви ж наказали надати обігові кошти українським підприємствам за рахунок держави, запустивши станок з друкування грошей, чим «ощасливили» всіх нас, зробивши паперовими «мільйонерами». Інфляцію підняли до страшних розмірів, були заведені трасти і страхові компанії, які грабували довірливих людей при мовчазній згоді прем’єр-міністра Кучми і президента Кравчука.
 А тепер без всякого сорому, що властивий кожній порядній людині, ви заявляєте, що знаєте, як треба керувати країною. Замість допомоги новій владі (а значить, і народу), в якої немає досвіду державного керівництва, ви зайняли позицію непримиренно жорсткої, відкрито ворожої опозиції. Так цивілізовані екс-президенти не поступають, Леоніде Макаровичу!
 При таких керманичах українцям для самозбереження нації лишається єдине: вступати в НАТО і для керівництва країною запрошувати... варягів. Якби 80-річна англійська баронеса Маргарет Тетчер погодилася правити нами, я звернулася б з проханням до 35 млн. українських виборців здавати щомісяця по гривні для її заробітної плати, аби вона навела лад в нашій державі.
 А поки залишаюсь без надій на те, що вибори 26 березня змінять в країні щось на краще. Пора уже нам сказати своє «досить!» Висловити недовіру такій Верховній Раді. Хоча б тому, що нам нав’язали систему виборів пропорційно-партійну, голосування за списками, в яких ми знаємо лише першу п’ятірку, а далі кримінал, родичі, друзі - тобто голосуватимемо за
кота в мішку. То ж може, скориставшись конституційним правом - «Народ - джерело влади», необхідно скликати Всеукраїнські установчі збори, рішенням яких змінити систему влади, прий-няти зміни до Конституції, безпосередні закони про компетенцію трьох гілок влади, Президента України, в тому числі і Закон про статус народного депутата. Щоб не безсовісні люди, сидячи під куполом будівлі Верховної Ради, приймали «під себе» всі закони, а народ, що обрав їх своїми слугами, виступав як роботодавець, саме щоб народ визначив їм заробітну плату, пенсію, обов’язки й привілеї, а не вони самі для себе.
 За такої влади - без усякого сумніву! - ніколи б не постало перед народом і країною винесене в заголовок гамлетівське запитання...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 10.03.2006 > Тема "Урок української"