Версiя для друку Обговорити в форумi

СПОМИН ПРО ВІЙНУ

  Років зо три тому місцева газета назвала окопною правдою те, що я розповідаю школярам про Велику Вітчизняну війну в клубі Морського торгового порту. Не залишилось серед наших ветеранів тих, хто ходив в атаки. А я був командиром танка. Розповідаю завжди українською мовою, материнською.
9 травня назвали Днем Перемоги. Чи правильно, чи ні - пропоную дітям самим вирішити на прикладі випускників мого 10-го класу і моєї сім’ї.
  Плакали люди в 1941 році, ще більше плакали в 1945-у. Було в моєму десятому класі одинадцять хлопців, загинуло шестеро. Оскільки батьки їхні пішли з життя, поминаю їх я. Першим загинув Юзик Білецький, курсант Одеського училища важкої артилерії, загинув через сім днів після випускного вечора, потім загинули Іван Задерей, Семен Гребенюк, Яковлєв, Петро Гальченко, Фотка-пілот, який останнього свого листа кинув матері, пролітаючи над рідним подвір’ям. Петро Гальченко не призивався, він був кульгавим, одного разу повіз в ліс хліб партизанам і попав в засідку. Прив’язали його німці за хрому ногу і тягли машиною.
  У сім’ї моїй з шести чоловіків загинули чотири: батько Антон Сівек, рідні брати Григорій та Іван, двоюрідний брат Кирило Васильович Бочкович - сім’я прийняла його, рятуючи від голоду. К. В. Бочкович - Герой Радянського Союзу, був учасником загону К. Ф. Ольшанського, який захопив Миколаївський порт, а згодом командував загоном після загибелі Ольшанського. Сам поліг на Дунаї.
   Я був евакуйований в Сталінградську область, призвали 1942 року в Астрахань, звідтіля, у складі близько півтори сотні новобранців з середньою освітою, направили в училище у Перм.
Сотні кілометрів йшли пішки, з чотиридобовим сухим пайком. В Перм ми прибули пізньої осені, йшов сніг з дощем, а ми босі, з поприв’язуваними до ніг дощечками, пройшли містом, а в голові звучало: «Дзинь, звяк, слышен звон кандальный».
  Вже офіцером захищав Київ від другого німецького наступу. Закопавши самоходки під м. Малин, ми, ще не обстріляні, розтрощили танки німців, перша потрапила «пантера» і під мою гармату. Потім був рейд в тил противника цілого танкового корпусу. Ця лавина в 350 танків знищила в районі села Висока Піч скупчені тили, і німецький наступ на Київ провалився. А на Різдво Христове в 1944 році мою самоходку розбили, поранений у голову, груди, руку повз я засніженим полем і молився Богу, щоб зберіг життя.
  Підібрала піхота, опинився я в госпіталі аж в Іркутську, а мати отримала похоронку. Бережу її, прокляту. Через чотири місяці з осколками в голові, в грудях, з відбитим пальцем правої руки я - «годен к строевой».
  У Білорусі на мосту через річку Березина німці затято боронилися, а танк Павла Рака, який проскочив, підбили, екіпаж згорів. Нині цей танк стоїть як монумент біля того моста. Наш полк потім переправився через річку залізничним мостом - невесела переправа танків на такій висоті, та переправились і в лісі зіткнулись з німцями.
  Самоходка мого побратима, українця з Таращі Яцевського Захара Карповича, згоріла, несуть його, бідного, руки скорчились, обгоріли, лице обгоріло, а він: «Очі мої, очі...».
  З очима обійшлось, та як тільки наші танки вийшли з лісу і пішли далі, німці увійшли в село, постріляли наших кухарів, а Яцевського в лікарні селянка сховала під ліжко. Не побачили. Як же воювати без кухні?
  Чотири танки, з моїм включно, отримали наказ: будь-що розжитися кухнею у німців. Пощастило мені, видно, прийняли танк за свій, коли в’їхав я в їхнє розташування прямо під час обіду - чкурнули до лісу, а похідну кухню зі стравою я причепив до танка - і полк знову боєздатний.
  Танкова атака: нерви у напрузі, тіло заціпеніло. Якщо згоріла третина танків і рубіж взяли, то атака вважається задовільною. Цього разу невдача, згоріла половина і рубіж не взятий. На вихідній позиції чомусь залишилася самоходка мого суперника по піснях Женьки Шорохова. Потім дізналися - він стояв у відкритому люку і був убитий снайпером, а його мертве тіло, обіперте на лікті, продовжувало стояти. Інші машини, які пішли на вкопані в землю німецькі танки, потрапили під шалений обстріл. Горить наш важкий танк ІС, бачу, екіпаж не вилазить, треба рятувати, витягати його. Під’їжджаю, зіскакую, а в кріслі лежить тіло, яке лопнуло від жару, видно рожеве серце, велике таке. Моторошно...
  Несуть молодшого лейтенанта Міловідова, а він, тяжко поранений, лається. Згорів третій ІС. Атака захлинулася, тридцятичетвірки виходять з бою на вихідну позицію. Сидимо. Весь екіпаж, і я теж, цокаємо зубами, тіло тремтить. Такий стан вважається нормальним після атаки. Це вже не страх, тіло виходить із заціпеніння, бойові 100 грамів завжди дають після атаки, вони трохи заспокоюють.
  Та і після війни, коли згадував про бої, тіло починало дрижати...
  Костянтин МОЧУЛЬСЬКИЙ.
м. Керч.

СВЯТО ЗІ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ
  10 братських захоронень учасників Керченсько-Феодосійського десанту і потужний артилерійський склад заіржавілих боєзапасів виявлено на одному з дворищ села Кам'янського Керченського півострова.
  Напередодні свята 9 Травня останки 64 воїнів з усіма належними почестями перепоховають на воїнському меморіальному кладовищі села Семисотка, якраз через 64 роки після їх загибелі задля Перемоги, за яку вони віддали свої життя.
  Останки воїнів знайшли випадково під час будівельних робіт в одному з приватних дворів по вулиці Овражній. Кістяки в касках при повній амуніції знаходилися на глибині менше метра: від семи до двадцяти бійців у кожному розкопі. Голова добродійного фонду «Південь» Василь Рибка разом з пошуковцями розповідають: убитих закопували наспіх тому, що навесні 1942 року тут - на Акманайському перешийку, проходила гаряча передова Кримського фронту. За даними істориків, якраз тоді тут розгорнулися масштабні й найважчі бої. Вперту оборону тримали три армії: 44, 47 і 51. Учасники Керченсько-Феодосійського десанту три місяці мужньо стримували натиск фашистів. Але на початку травня фронт було розірвано, наші армії, ціною значних втрат вирвавшись із оточення, були вимушені спішно залишити Керченський півострів. Саме тут німці прорвали оборону і наші солдати в цій балці вирили й до кінця тримали плацдарм, який і став їхньою братською могилою.
  За даними Генштабу, у ході цих кривавих боїв наші війська втратили понад 33 тисячі бійців. Третина з них досі числиться пропалими безвісти. Та й нині цей список скоротився лише на сім душ, завдяки знайденим напівзотлілим запискам у солдатських капсулах. Останні капсули порожні, бо під час війни більшість воїнів не носили їх на собі, вважали це поганою прикметою. Пошуковці свідчать: бійців спішно засипали землею після бою фронтові побратими разом з місцевими жителями. Зовсім поруч пошуковий загін «Південь» розкопав великий склад боєзапасів: патронів, гранат, мін і снарядів. Кожен метр землі просякнутий тут кров'ю й іржавою смертю. У порослих травою ярках — колишніх траншеях і окопах —пошуковці постійно знаходять останки солдатів. Торік ще одну братську могилу виявили у сусідньому дворі, де викопали близько сотні загиблих. Пошуковці загону «Південь» продовжують операцію «Акманай-2006», і впевнені: таких захоронень тут ще багато — регіон колишніх звитяжних битв малодосліджений і досі.
  Віктор ХОМЕНКО.
  На фото: один зі знайдених у братській могилі солдатських медальйонів...
 
НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ ПЕРЕМОГИ

  Президент України Віктор Ющенко підписав указ про нагородження голови Кримської республіканської організації партизанів і підпільників Олександри Андрєєвої орденом «За заслуги» І ступеня, передає Кримське агентство новин з посиланням на прес-службу Президента.
  Як повідомили в прес-службі, орден вручається «за особисту мужність і відвагу, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни 1941 -1945 років, активну діяльність у ветеранських організаціях».
  Також указом Президента до нагороди орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня представлений перший заступник голови Балаклавської районної ради ветеранів Валерій Козлов.
  ***
  Рада міністрів АРК ухвалила Постанову «Про святкування в Автономній Республіці Крим 61-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років».
  5 травня, об 11.00, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Анатолій Бурдюгов проведе прийом Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, ветеранів, нагороджених чотирма медалями «За відвагу», активу ветеранського руху півострова.
  6 травня, об 11.00, у Кримському українському музичному театрі відбудеться урочисте зібрання та святковий концерт, присвячений 61-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років.
  9 травня, о 9.30, відбудеться покладання квітів до пам’ятника «Танк Т-34» у сквері Перемоги м. Сімферополя, а потім урочиста хода ветеранів до могили Невідомого солдата в парку ім. Ю. Гагаріна. Об 11.00 відбудеться покладання вінків і квітів до Вічного вогню біля могили Невідомого солдата.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 05.05.2006 > Тема ""Білі плями" історії"