|
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 12.05.2006 > Тема "Урок української"
#20 за 12.05.2006
НАВ╤ЩО УКРА╥НСЬКИМ МОЖНОВЛАДЦЯМ УКРА╥НСЬКА МОВА?
Юр╕й ШЕВЧУК
Мова про мову
ЦЯ СТАТТЯ ╓ спробою подивитися на мову з точки зору холодно╖ прагматики пол╕тичного розрахунку, що може виявитися переконлив╕шим за патетичн╕ заклики ура-патр╕от╕в.
У пол╕тичн╕й ф╕лософ╕╖ ╓ поняття «рац╕╖ держави». Це досл╕вний переклад ╕тал╕йського виразу епохи В╕дродження racione dello stato (у сучасн╕й ╕тал╕йськ╕й – racion di stato), яке згодом дало французький в╕дпов╕дник raison d’sat, чи англ╕йський reason of state.
Лог╕ка влади – це ф╕лософ╕я ╕ практика пол╕тичних д╕й, заснованих на осмисленн╕ пол╕тиком власного ╕нтересу ╕ спрямованих на здобуття, збереження ╕ зм╕цнення владного становища.
Владне становище – ось ключ до розум╕ння рац╕╖ держави. Лог╕ка влади не мотиву╓ться ╕деал╕стичними почуттями громадянина чи патр╕ота, а насамперед голим ╕ холодним прагненням утримати ╕ максимал╕зувати сво╓ прив╕лейоване сусп╕льне становище, перекласти його у грош╕, ресурси, вплив та престиж.
Пол╕тична ел╕та незалежно╖ Укра╖ни виросла з ел╕ти сов╓тсько╖ у прямому сенс╕, сформувалася з таких д╕яч╕в, як Кравчук, Кучма, Марчук, Симоненко, Мороз. Чи, у сенс╕ збереження ментал╕тету, властивого для гомо сов╓т╕куса, з д╕яч╕в на кшталт Медведчука, Литвина, Томенка чи Б╕лоз╕р.
Ця нова-стара ел╕та в╕дчайдушно вимагала пол╕тично╖ лег╕тим╕зац╕╖, виправдання сво╖х претенз╕й на керування сусп╕льством. Якщо нову ╕деолог╕ю укра╖нського державництва ╖й треба було освоювати, то мова ново╖ держави вже була готовою до вжитку. ╥╖ лише належало зробити державною.
Виняткова здатн╕сть укра╖нсько╖ бути лег╕тим╕затором ново╖ держави виплива╓ не з якихось ╖╖ особливих переваг – багатства чи солов’╖ност╕. Просто вона об’╓ктивно створю╓ новий пол╕тико-культурний дискурс, який суверен╕зу╓, в╕дд╕ля╓ укра╖нську пол╕тику в╕д ╕мперсько╖ рос╕йсько╖.
Вербал╕зуючи св╕й питомий пол╕тичний дискурс, укра╖нська мова створю╓ для пол╕тики умови, за яких, щоб грати в пол╕тичному пол╕ Укра╖ни, зовн╕шн╕ чинники змушен╕ приймати правила дискурсивно╖ ╕ пол╕тично╖ повед╕нки, як╕ пишуться у Ки╓в╕, а не в Москв╕.
Це згори нада╓ укра╖нськ╕й ел╕т╕ значну перевагу на власному ╜рунт╕ ╕ ставить ╖╖ поза конкуренц╕╓ю. Для укра╖нсько╖ ел╕ти створення питомо укра╖нського комун╕кативного простору ц╕каве не якимись ╕деал╕стичними прагненнями в╕дновити ╕сторичну справедлив╕сть на користь покривджено╖ мови.
Воно, насамперед, ц╕каве як д╕╓вий спос╕б створення власних правил гри, написаних про себе, й п╕д себе, задля зв╕льнення в╕д контролю ╕ впливу Москви.
Для укра╖нських ел╕т незалежн╕сть Укра╖ни була ╕ лиша╓ться привабливою в т╕й м╕р╕, у як╕й вона узаконю╓ ╖х самих ╕ ╖хн╕ заз╕хання на непод╕льне кер╕вництво сусп╕льством. У цьому погляд╕ на укра╖нський державний проект, насамперед як ╕сторичну можлив╕сть керувати сво╓ю територ╕╓ю незалежно в╕д колишньо╖ метропол╕╖ та т╕шитися завдяки цьому абсолютно недосяжними ще вчора престижем, ресурсами та владою, укра╖нськ╕ ел╕ти ╓дин╕.
З ц╕╓╖ точки зору серед них зника╓ под╕л на клани – на донецьких, ки╖вських чи дн╕пропетровських, на зовн╕шньопол╕тичн╕ ор╕╓нтац╕╖ – ╓вропейську чи ╓враз╕йську, на рел╕г╕╖ – московська церква чи укра╖нська, як ╕, зрештою, на мови – укра╖нську чи рос╕йську.
З точки зору Кремля, збереження пан╕вного становища рос╕йсько╖ мови та культури в Укра╖н╕ мотиву╓ться прагматикою забезпечення для себе найпотужн╕шого важеля утримання Укра╖ни у сво╖й владн╕й орб╕т╕.
Саме через сприятлив╕ до мовно-культурних ман╕пуляц╕й верстви укра╖нського населення Кремль у стан╕ контролювати ╕ задавати повед╕нку пол╕тичних актор╕в, як╕ домагаються голос╕в саме цього виборця.
Усв╕домлення цього ╕мперативу визнача╓ культурну пол╕тику Кремля до Укра╖ни, коли л╕тература, поп-музика, к╕но, преса, нарешт╕, рел╕г╕я застосовуються для досягнення тактичних та стратег╕чних ц╕лей в Укра╖н╕ ╕ ц╕лей контролю укра╖нсько╖ ел╕ти.
В╕дпов╕дно марг╕нал╕зац╕я укра╖нських л╕тератури, поп-музики, преси, церкви ╓ першою умовою збереження культурно╖, а в╕дтак ╕ пол╕тично╖ гегемон╕╖ Рос╕╖ над Укра╖ною.
Тому кожен крок Ки╓ва на п╕дтримку укра╖нсько╖ культури виклика╓ агресивну протид╕ю з боку Москви ╕ негайну актив╕зац╕ю «рядових» орган╕зац╕й в Укра╖н╕ на захист в╕д «примусово╖ укра╖н╕зац╕╖».
Показово, що найб╕льший галас навколо «укра╖н╕зац╕╖» зчиня╓ться у тих рег╕онах Укра╖ни, де укра╖нська мова ма╓ найслабш╕ позиц╕╖: Слобожанщина, Донбас та особливо Крим. Таким чином, русоф╕л╕в в╕дпов╕дних рег╕он╕в тримають у стан╕ пост╕йно╖ моб╕л╕зац╕╖ навколо мовного питання.
Москва ма╓ вс╕ п╕дстави нервуватися у тому, що стосу╓ться мовного питання. Але не з огляду на реальну загрозу для рос╕йсько╖ мови в Укра╖н╕ чи утиск╕в, яких начебто зазнають укра╖нськ╕ русоф╕ли. Вона, насамперед, намага╓ться зберегти пан╕вне становище рос╕йсько╖ мови та культури в Укра╖н╕, яке у руках Кремля ╓ найефективн╕шим знаряддям впливу на Укра╖ну загалом ╕ на повед╕нку укра╖нських ел╕т зокрема.
На╖вно думати, що Москва пройма╓ться високопарними ц╕лями забезпечення мовних та культурних прав сп╕вв╕тчизник╕в у ╕нших кра╖нах. Якщо б вона д╕йсно переймалася цими правами, то до сих п╕р би вже засипала уряди США, Канади чи ╤зра╖лю нотами протесту ╕ порадами на кшталт тих, як╕ регулярно летять до Ки╓ва.
Тим часом у Вашингтон╕, Оттав╕ чи ╢русалим╕ не пом╕чають присутност╕ сотень тисяч русоф╕л╕в, активно асим╕люючи ╖х, як, зрештою, не пом╕чають цього й у Кремл╕.
Справжня причина агресивно╖ повед╕нки п╕вн╕чного сус╕да поляга╓ у залежност╕ м╕ж мовою та пол╕тикою, яка не об╕ця╓ н╕чого доброго для проект╕в ново╖ рос╕йсько╖ л╕берально╖ ╕мпер╕╖.
Те, що в незалежн╕й Укра╖н╕ так╕ символи укра╖нського нац╕онал╕зму, як укра╖нська мова, тризуб, син╕й та жовтий кольори, п╕сня «Ще не вмерла» неспод╕вано легко були визнан╕ державою, говорить не про силу укра╖нського нац╕онал╕зму в пол╕тикум╕ ╕ сусп╕льств╕, а насамперед про д╕ю лог╕ки влади на нову-стару ел╕ту.
Цього не можуть не розум╕ти у Кремл╕. Кожен пол╕тик, здобуваючи владу, ╕нстинктивно згаду╓ про символи влади як перший спос╕б узаконення свого становища.
Серед цих символ╕в мова виявля╓ться поза всякою конкуренц╕╓ю за силою пол╕тично╖ лег╕тим╕зац╕╖.
Перше, що робить рос╕йськомовний пол╕тик, який пос╕да╓ владне становище в Укра╖н╕, – переходить на укра╖нську мову в оф╕ц╕йному сп╕лкуванн╕. В╕н може бути в цьому посл╕довним, як у випадку ╕з в╕це-прем’╓ром Юл╕╓ю Тимошенко, чи декоративним – як ╕з президентом Кучмою чи прем’╓ром Януковичем.
Важлива не як╕сть мови як сам факт ╖╖ вживання. У такому переход╕ нема╓ ╕ т╕н╕ ╕деал╕зму – зд╕йснити його п╕дказу╓ прим╕тивне пол╕тичне чуття ╕ та сама лог╕ка владного становища.
Тому не сл╕д дивуватися пов╕домленням про нам╕ри Володимира Кличка, Рината Ахметова чи новообраного мера Ки╓ва Черновецького опанувати укра╖нську. Якби укра╖нська пол╕тична ел╕та мала мудр╕сть та в╕двагу довести створення свого суверенного дискурсивного поля до лог╕чного к╕нця, то вона б користувалася укра╖нською ╕ на державних переговорах ╕з рос╕янами, ╕гноруючи можлив╕ гримаси сво╖х московських в╕зав╕.
Виника╓ питання: чому ж укра╖нськ╕ можновладц╕ так тяжко ╕ довго осмислюють те, що для них пол╕тично виг╕дно у питанн╕ мови ╕ культури. Це поясню╓ться, по-перше, особливою демограф╕╓ю ново╖ держави.
По-друге, специф╕кою ╖╖ ел╕ти, ╖╖ культурою, упередженнями, св╕дом╕стю. По-трет╓, властивими кожн╕й людин╕ когн╕тивними обмеженнями.
Укра╖нська ел╕та швидко зрозум╕ла, що наявн╕сть в Укра╖н╕ демограф╕чно╖ спадщини створю╓ ситуац╕ю, коли велика частина виборц╕в на густонаселених сход╕ ╕ п╕вдн╕ ╓ пров╕дником кремл╕вських вплив╕в, а в╕дтак обмежу╓ поле маневр╕в укра╖нських можновладц╕в, змушуючи ╖х весь час оглядатися на Москву.
У короткотерм╕нов╕й перспектив╕ укра╖нськ╕ ел╕ти зац╕кавлен╕ використати цього виборця. З точки зору стратег╕чно╖ перспективи, для них ма╓ бути очевидним, що п╕дрив вже хиткого статусу укра╖нсько╖ мови тотожний позбавленню ╖х потужного знаряддя лег╕тим╕зац╕╖ в очах велико╖ частини власних громадян, включно з рос╕йськомовними укра╖нцями, та зовн╕шнього св╕ту.
╤, ще важлив╕ше, знаряддя дискурсивного захисту в╕д тиску Москви.
Як не парадоксально, але укра╖нська мова ╕ культура лег╕тим╕зують укра╖нську державу, а з нею ╖╖ ел╕ту ╕ в очах громадсько╖ думки само╖ Рос╕╖. Ця лег╕тим╕зац╕я спира╓ться на вбивчу у сво╖й простот╕ й ефективност╕ лог╕ку: чим в╕дм╕нн╕ша Укра╖на за мовою, культурою, ╕стор╕╓ю, рел╕г╕╓ю, нац╕ональним характером ╕ т. д. в╕д Рос╕╖, тим природн╕шим ╓ ╖╖ прагнення бути незалежною та суверенною державою.
Водночас посилення становища рос╕йсько╖ за рахунок дальшо╖ марг╕нал╕зац╕╖ укра╖нсько╖ мови п╕дрива╓ сам зм╕ст ╕снування укра╖нсько╖ незалежност╕, а з нею – ╕ укра╖нсько╖ ел╕ти як суверенного пол╕тичного актора.
Зб╕г рац╕╖ укра╖нсько╖ держави ╕з рац╕╓ю стану ел╕ти кри╓ у соб╕ ц╕кавий парадокс. У спадок в╕д сов╓тсько╖ ╕мпер╕╖ незалежна Укра╖на отримала ел╕ту переважно
зор╕╓нтовану за мовою ╕ культурою на колишню метропол╕ю.
Укра╖на тут не виняток, це властиво вс╕м постколон╕альним сусп╕льствам. Однак те, що укра╖нськ╕ мультим╕льйонери ╓ вс╕ посп╕ль рос╕йськомовними, ще не значить, що укра╖нськ╕й мов╕ год╕ спод╕ватися в╕д них п╕дтримки.
Вже тепер ╓ ознаки усв╕домлення ними постулату, що п╕дтримка укра╖нсько╖ мови в╕дпов╕да╓ ╖хн╕м довготривалим стратег╕чним ╕нтересам для подолання глибоко вкор╕нених упереджень проти укра╖нсько╖ мови та створених ╕мперською ╕деолог╕╓ю стереотип╕в укра╖нсько╖ культури як неповноц╕нно╖. Ут╕м для того потр╕бен час.
Чи не найпотужн╕шим чинником, який штовха╓ укра╖нську ел╕ту в об╕йми укра╖нсько╖ культури, ╓ Москва. Мова ╕ культура використовуються як знаряддя впливу Кремля на Ки╖в саме знизу, через виборця.
За ефективн╕стю це знаряддя перевищу╓ прямий економ╕чний, пол╕тичний чи нав╕ть в╕йськовий тиск (як це засв╕дчив контрпродуктивний демарш ╕з Тузлою).
Гегемон╕я над Укра╖ною у галуз╕ культури – чи не ╓дина козирна карта, що лиша╓ться у Кремля в ситуац╕╖, коли ледве який ╕з укра╖нських можновладц╕в захоче в ╕м’я «слов’янсько╖ ╓дност╕» д╕литися з рос╕йськими ол╕гархами пол╕тичною владою чи економ╕чними прибутками.
В╕домо, що велика «прихильн╕сть» донецьких пол╕тик╕в до Рос╕╖ ма╓ б╕льше риторичну сутн╕сть – у господарств╕ Донбасу, пор╕вняно ╕з рештою Укра╖ни, рос╕йського кап╕талу найменше.
Нарешт╕ ще одним дуже важливим елементом проблеми ╓ сво╓р╕дне ставлення великорос╕в до Укра╖ни як тако╖. Не та╓мниця, що частиною масового ментал╕тету п╕вн╕чних сус╕д╕в ╓ ╖хня переконан╕сть у сво╖й культурн╕й зверхност╕ над Укра╖ною. Незалежно чи йдеться про укра╖нську мову та культуру, чи укра╖нський р╕зновид рос╕йсько╖ мови та культури. Для рос╕ян Укра╖на – це завжди, в кращому раз╕, несерйозно.
Про несерйозн╕сть Укра╖ни як явища св╕дчить ╕ те, що по вс╕х ун╕верситетах велико╖ Рос╕╖ назбира╓ться менше студент╕в-укра╖н╕ст╕в, н╕ж у одному польському Любл╕н╕. Кожен, хто ╖здив до Рос╕╖, мав пом╕тити, що на р╕вн╕ буденного сп╕лкування рос╕яни називають укра╖нц╕в не ╕накше як «хохли».
В ╕деолог╕╖ рос╕йсько╖ зверхност╕ на зворот╕ виразу «великий и могучий русский язык» завжди було написано «маленькая и дебильная украинская мова» чи щось у такому сенс╕.
Переконан╕сть у сво╖й культурн╕й зверхност╕ над укра╖нцями наскр╕зь пронизу╓ рос╕йську нац╕ональну св╕дом╕сть.
Укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти мають бути безмежно вдячними панам Пут╕ну, Фрадкову, Жир╕новському, Дерипасц╕, Черномирд╕ну та ╕ншим рос╕йським можновладцям за презирство до Укра╖ни, яке вони надто часто не в стан╕ приховати.
Малодипломатичн╕, але так╕ промовист╕ вислови Влад╕м╕ра Пут╕на про укра╖нц╕в, як╕ «тирять» рос╕йський газ, його приятеля, ол╕гарха Ол╓га Д╓р╕паски, про в╕дсутн╕сть в Укра╖н╕ ефективних управл╕нц╕в та б╕знес-ел╕ти – все це вияви ментал╕тету рос╕йсько╖ ╕мперсько╖ зверхност╕.
Укра╖нська владна ел╕та, особливо та, що спокуша╓ться на кремлепоклонство, мала б надовго затримати у пам’ят╕ сцену м╕ж Януковичем ╕ Пут╕ним на трибун╕ в Ки╓в╕ восени 2004 року п╕д час параду з нагоди 60-╖ р╕чниц╕ в╕двоювання сов╓тською арм╕╓ю Ки╓ва у н╕мц╕в.
Головна ж мораль т╕╓╖ сценки полягала не у Янукович╕, а у зверхност╕ та презирств╕, з якими Влад╕м╕р Пут╕н поставився до, може, трохи нетактовного, але, у св╕й спос╕б, нав╕ть зворушливого жесту гостинност╕ його укра╖нського союзника. Так ставляться до хохл╕в. Tак у Кремл╕ ставляться до сво╖х малорос╕йських васал╕в.
Все це св╕дчить про одне: укра╖нська ел╕та, без огляду на ╖╖ походження, мову, культуру, рел╕г╕ю чи ╕нш╕ складники ╕ндив╕дуально╖ та групово╖ тотожност╕, кровно зац╕кавлена у п╕дтримц╕ та зм╕цненн╕ укра╖нсько╖ культури як головного засобу свого узаконення.
З огляду на це вона повинна активно взятися за всеб╕чну програму заход╕в подальшо╖ кристал╕зац╕╖ укра╖нсько╖ ╕дентиф╕кац╕╖ на вс╕х р╕внях – мовному, культурному, рел╕г╕йному, ментальному.
Важливо, щоб цей проект зд╕йснювався не лише урядом, що обов’язково викличе протид╕ю Кремля ╕ запуск моб╕л╕зац╕йних механ╕зм╕в «на захист рос╕йсько╖ мови»...
Важливо, щоб в╕н зд╕йснювався як приватн╕ ╕н╕ц╕ативи, програми та фонди, теле-, рад╕о- та к╕новиробнич╕ компан╕╖, як п╕дтримка укра╖нського книговидання, молод╕жно╖ культури, ╕нших високопрестижних масових форм самовиразу.
Пол╕тична нестигл╕сть укра╖нсько╖ ел╕ти до сих п╕р виявлялася у тому, що надто часто вона керувалася лише бажанням здобути п╕дтримку москвоцентричного виборця. Чи то в╕ддавала перевагу емоц╕ям, уподобанням та упередженням перед тверезим розрахунком.
Юр╕й ШЕВЧУК,
Колумб╕йський ун╕верситет,
Нью-Йорк.
(╤нтернет-газета «Народний оглядач»).
На фото: Пальчик Москви...
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 12.05.2006 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3848
|
МОВОВБИВСТВО – СКЛАДОВА РАШИЗМУ. АЛЕ МИ ПЕРЕМАГА╢МО
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
