Версiя для друку Обговорити в форумi

  Нині поширена думка, що російськомовному населенню нашої країни знання української мови не потрібне. Мовляв, в південних і східних областях проводиться насильницька українізація, яку краще б, за прикладом Канади, замінити таким дійством, як надання російській мові статусу другої державної. Проте чи варта справа заходу?
  Можливостей в Криму влаштуватися на цікаву роботу і одержувати при цьому високу зарплату обмаль. Людина заповзятлива, яка не боїться труднощів, потягнеться в столицю, розуміючи, що там перспектив для реалізації талантів більше. Не виключаю такої можливості, що і мене, як майбутнього журналіста, може зацікавити такий варіант. Але... Для кримчанина, який хоче знайти роботу в Києві, проблематично буде адаптуватися в цьому місті. Не тільки і не стільки тому, що деякі його мешканці негативно ставляться до російськомовних. Перш за все - через відсутність якісних знань української.
  Мало зараз чутно про відкриття спецкурсів державної мови. Та що там спецкурси - у середніх і вищих навчальних закладах на вивчення української відводиться стільки ж часу, скільки на вивчення іноземної (це при тому, що на кожному кроці натикаєшся на оголошення для бажаючих поглиблено вивчати, наприклад, ту ж англійську).
  Відсутність можливостей для серйозного вивчення підтверджує думка моєї знайомої Марини, студентки одного з кримських ВНЗ. На питання: «Чи задовольняє тебе якість викладання української в твоєму інституті?» дівчина відповіла: «Це навіть не шкільний рівень. Знання, які я отримала раніше, забуваються, стираються. У мене є бажання вивчати ділову українську. Хотілося б в майбутньому не сидіти довго з документами, розбираючи написане зі словником, а добре розумітися в значенні термінів. І хоча я спілкуюся російською, але знання державної мови стане мені в пригоді у житті. Але знову-таки, все залежить від інститутського викладання: мене повністю позбавляють можливості вдосконалюватися в цій сфері».
  Марина права: ділова українська просто необхідна для людини, яка має справу з документацією. Якщо вона хоче бути не простим виконавцем, а посідати відповідальну посаду. Ось тільки хотілося б, щоб це було не відчуття «необхідної жертви», а щире прагнення вивчати цю дивовижну за своєю красою мову (можливо, я банально повторюся, але мені дуже приємно усвідомлювати, що українська визнана однією з наймелодійніших мов у світі).
  Підійдемо до цього питання з іншого боку.
У деяких людей виникає бажання, щоб про їхню країну почули. Пригадується Руслана, яка дійсно прославила нашу країну на «Євробаченні-2004», згадується і Оранжева революція, яка, на жаль, в закордонних колах викликала інші, зневажливі нотки ставлення. Саме по собі прагнення жити у великій країні - похвальне. Але скажіть, чи маємо ми право, не знаючи державної мови, відчувати себе якщо не патріотами, то хоча б громадянами своєї країни?
  Через недавню передвиборну компанію червоною ниткою пройшла думка про протистояння російської і української. Чи стане російська другою державною, чи варто відмінити українізацію російськомовних областей, чи ж, навпаки, слід заборонити російську - ці питання ставилися мало не на кожній трансляції теледебатів. Скажіть, чи не викликане це загострення пристрастей явним наміром політиканів зіштовхнути між собою два народи, що говорять на дуже схожих мовах, для того, щоб відвернути увагу від... Від чого? Чи не від більш насущних питань, які і належить вирішувати політикам?..
  З цього приводу, вважаю, будуть цікавими результати інтерактивного опитування (програма «Час», 5 канал). Глядачам було запропоновано замислитися: «Де повинне відбуватися святкування Днів слов’янської писемності і культури, що проходили 24 - 26 травня: серед східних слов’ян, кириличан чи, може, серед усіх, навіть тих, що користуються у Божій службі латиницею та сповідують католицизм?»
  Східним слов’янам віддали перевагу 47%, кириличанам - 25%, за «всіх» проголосували 27%. Тобто, фактично, половина тих, хто взяв участь в опитувані, вважають, що українськомовне населення до слов’ян не відноситься. І чомусь забувають, що наша державна мова має з російською один корінь. Обидві вони ведуть початок від давньоруської, чим й обумовлюється їх фонетична схожість.
  Так, ці мови споріднені, але це зовсім не означає, що вони повинні заміщати одна іншу. У кожній з них є нагадування про те, що слов’яни шанували споконвіку. Чи знаєте ви, звідки з’явилося слово «неділя»? У давнину наші предки визнавали цей день своєрідним «днем нічогонероблення». Повір’я свідчать, що, присвятивши свою працю (яка сприймалася як обряди) рідному богу, в неділю слов’яни приймали «в гості» його посланця. Звідти і пішла знаменита гостинність слов’ян.
  Вивчаючи українську мову, можна напитися з джерела, яке подарує якості, споконвічно властиві народу. Передусім, це працьовитість. Не безглуздий трудоголізм, яким страждають деякі наші сучасники, котрі полюбляють скаржитися: ніхто їх не цінує, нікому вони не потрібні. Працьовитість - це любов до осмисленої праці, праці заради конкретної мети. Саме ця якість, народжена в серцях тих, хто справді любить Україну, могла б допомогти нашій країні знайти сили для становлення.
  В українській мові зараз злилися всі часи. Це наше минуле - народна мудрість предків. Це сьогодення - символ державності. Це і наше майбутнє - мова, яку, я сподіваюся, чутимуть і не тільки в Україні. Тому я плекаю надію, що таке питання, як вивчення української в Криму, скоро почне сприйматися не як ознака якоїсь експансії, а  як шлях уперед, нескінченний шлях розвитку.
  Альона АРМАШЕВСЬКА,
студентка факультету журналістики Таврійського гуманітарного екологічного інституту.

На фото - Альона в редакції «Кримської світлиці». Вона попросилася до нас на практику - після цієї статті, напевне, не варто пояснювати, чому саме до нас...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 02.06.2006 > Тема "Урок української"