Версiя для друку Обговорити в форумi

Хитромудрі політикани, виправдовуючи зросійщення України, і сьогодні висловлюють сумнівний, словоблудний аргумент: "Так вже історично склалося"... Так склалося, що Україну загарбували, так склалося, у нас забрали мову, так склалося, що із Княжої Руси-України зробили нас малоросами, так склалося - знищили в таборах цвіт української інтелігенції, а також українських священиків. Багато чого сталося - і що, вже не повертати? Так полишити? Але ж з іншими народами історично складалося теж трагічно. Хіба євреї не повертають собі і територію, і мову, а прибалти, чехи, словаки, та що там говорити, наші кримські татари, як би історично не склалося, народ повертає собі і землю, і мову, і культуру. Тож, панове лицеміри і їхні прихвосні, не робіть з українців дурнів, бо вам того не вдасться.
Те, що сталося в Україні з українською мовою, - потрібно виправляти, новітня історія того вимагає. Ось уже 10 років, як підписано Президентом України Указ про відзначення Дня української писемності та мови - 9 листопада. Не буду говорити, як його святкували в Криму...
Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка щорічно це свято широко відзначає в столиці нашої держави м. Києві. Цього року по всій Україні було проведено конкурс виконавців української пісні, танцю, фольклорних колективів та читців.
А 9 листопада у Києві в Палаці мистецтв "Український дім" зібрались на святковий літературно-мистецький вечір провідні громадські діячі Б. Олійник, В. Яворівський, Р. Лубківський, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта" П. Мовчан, заступник міністра культури і туризму України
О. Бенч та інші, а також професійні і самодіяльні просвітянські колективи з усіх регіонів України, переможці V Всеукраїнського фестивалю художніх колективів "Просвіти".
Члени київського журі вибрали від Криму трьох читців, учасників театральної студії "Світанок" (керівник А. Петрова): Надію Бабак, Олену Протасову та Юлію Харьковську. Діти отримали подарунки, дипломи, усе було звично, як завжди на будь-якому конкурсі. Єдине, на чому хотілося б зупинитися, це те, що Юлі Харьковській пощастило ще й стати учасницею гала-концерту.
Переможців було багато - концерт ішов майже три години, а наша Юля мала виступати аж передостанньою. Надії на те, що 10-літня дівчинка зможе фізично і психологічно зберегти в собі внутрішні резерви для впливу на зал, у мене було мало, щоправда, концерт йшов на високому професійному рівні, як кажуть, на одному диханні, адже на сцені і в залі зібрались ті, що хотіли і чути, і бачити перлинки української культури у виконанні митців. Як сказав П. Мовчан, "Останні три роки зал набирає половину, а то і менше глядачів. Цього року було щось неймовірне, люди стояли у проходах, на авансцені, жодного вільного місця навіть на сходах". Дітям з Криму таке духовне єднання українців було в дивину, бо в Криму можемо гуртуватися хіба що довкола єдиної україномовної газети "Кримська світлиця", а єднання кримського українства, на жаль, завершується на рівні розмов. А тут кримські діти бачили громадян єдиної, квітучої, співучої, коханої держави. І все ж сили нашу маленьку Юлю покидали, зморена від довгого дня маленька дівчинка вж e мало не засинала, та за декілька номерів перед своїм виступом Юля пішла за куліси, аби настроїтися. Я не знаю, де взялися сили у цієї маленької дівчинки. Але коли оголосили її номер, на сцену вже пішла горда, гарненька княжна, стала, поправила мікрофона, оглянулась навколо і повела розмову з глядачем про нас, про наше сьогодення, читаючи вірш М. Кононенка "Заповіт Ярослава Мудрого".
У залі стало так тихо, що було чути, як б'ється Юлечкине серце. Люди слухали його, бо тільки через серце має пройти поетичне слово, щоб досягти мети, щоб ті, що слухають оповідача, зрозуміли ціну поетичного слова.
І зал зрозумів. Не просто передати те, що відбувалося потім. Шквал аплодисментів, люди вигукували "Браво, дитино!", Юлі дарують квіти, якась бабуся намистечко, кожен із присутніх хотів подякувати маленькій україночці з Криму за високопрофесійне виконання художнього твору. І зал визначив, що саме Юля Харьковська має отримати найвищу нагороду - Гран-прі, але журі чомусь "запро-грамувало" талановитій крим-чаночці лише третє місце...
Далі - знімки на пам'ять і запрошення на інші концерти. І це в той час, як в Криму на конкурсі "Україна-мати" кримське професійне (?) журі з цим твором Юлю взагалі не помітило.
Тож у мене тепер питання: чи був би такий успіх у Києві, якби в Криму не було україномовної дитячої театральної студії "Світанок", якби Юля не навчалася в українському класі, якби повірила демагогам і сказала: а й справді, нащо нам та мова, адже так склалося - ми русскоговорящіє? Не було б! І знову Україна втратила б україномовний талант - наголошую на цьому, бо ми не звикли бути талановитими, геніальними, україномовними. Так склалося?
Україно, повертай свій головний талант, своє головне достоїнство - мову, бо в ній наша душа, через неї нас пізнають інші і, дасть Бог, - полюблять!
А кримським дітям хочу сказати словами поета
В. Сосюри "Любіть Україну, як сонце любіть... і вічно ви будете з нею".
Алла ПЕТРОВА,
керівник театральної студії "Світанок" КРЦДЮТ.

На фото: Юля Харьковська зі своєю наставницею А. В. Петровою.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 17.11.2006 > Тема "Урок української"