Версiя для друку Обговорити в форумi

І сміх, і гріх...

КОЛИ я побачив цей клаптик паперу на дверях нашого під'їзду, подумав: "Хоч раз нормальне оголошення почепили!" То, було, людей все лякали: "Не сплатите за комунальні послуги - житимете, як пінгвіни. Відключимо гарячу воду. А опалення буде таке, що спатимете у валянках. ЖЕК-134".
Правда, тільки діда Тимоху не налякали.
- Тьху, - сказав він, - на вас чотири з половиною рази. Я і в липні у валянках сплю... під ватяною ковдрою. Щоб комарі не кусали.
Ви просто не знаєте, які у нас комарі.
Я не про розміри кажу.
Розміри у тих комарів, як розміри... ну, може, трішки менші вони за ворон. І поки що не каркають... А живуть у будинку навіть взимку.
Про це у під'їзді теж оголошення було. Мовляв, у підвалі сиро стало, бо трубу колись прорвало. Чи залатали ту трубу чи ні - не написали.
А комарі щоночі в кімнатах ескадрильями літають. Наче "мессершмітти".
"Дз-з-з! Дз-з-з!"
Зеніток на них нема!
Або, пам'ятаю, таке оголошення пришпандьорили: "У суботу всім бути вдома. Санепідемстанція труїтиме тарганів разом з жильцями".
І багато ще можна було б про такі оголошення розбалакувати. Мене ж заінтригувало оте - найостанніше:
"Шановні друзі! Навчальна перукарня професійно-технічного училища № 3 запрошує вас скористатися нашими послугами. Чоловіків нашого мікрорайону підстригаємо безплатно..."
Прочитав я те оголошення, прийшов додому, глянув у дзеркало і мимоволі вигукнув:
- Боже, як я заріс!!! Як я заріс!!! Якщо не брати до уваги лисини... А тут іще й затримка з зарплатою на роботі вийшла.
"Чого б, - подумав, - і не підстригтися надурняк..."
Пішов у те ПТУ № 3. Це через дорогу від мого будинку. Мене ще на порозі хлопці радо зустріли.
- Стригтися? - питають.
- Ага, - кажу.
Вони мене за руки-за ноги схопили і до своєї перукарні понесли. У крісло всадовили і кричать:
- Миколо Васильовичу, є клієнт!
Микола Васильович - це, виявилося, їхній викладач.
Прибіг той. Очі горять. Руки потирає:
- Таки зловили? Чи умо-вили?
- Сам прийшов! - відповідають хлопці.
- Тверезий?
- Тверезий...
- Невже?! Ну тоді почнемо... Хто там у нас сьогодні перескладає екзамен зі стрижки? Бабаченко?
"Що значить - перескладає?" - хотів запитати я.
Але Бабаченко уже мене простирадлом обкутав і ножицями перед носом заклацав.
Хвилин тридцять він скуб мене. Але я терпів. Бо ж - безплатно! Скажеш щось не те, то ще залишать напівстриженим...
Тут Микола Васильович знову з'явився. Ходив навколо мене, сопів, кривився... Нарешті сказав:
- Клієнтові дзеркало не показуйте... А ти, Бабаченко, спершу на собаках потренуйся... Сьогодні всі цуциків стрижуть. Наб'єш руку, прийдеш стригти людей...
А зараз... Не тягнеш навіть на трієчку...
Відчув, у мене волосся на голові заворушилося. "Що вони зі мною зробили?"
- Не хвилюйтеся, - заспокоїв мене Микола Іванович. - Ми зараз усе підправимо. Хто там у нас іще перескладає іспит? Христевич? Це ви вже втретє приходите? А справу за образу гідності клієнта ви виграли? Програли? Та за таку стрижку, яку ви йому зробили, вас і до в'язниці могли запроторити... Бачите, що Бабаченко з чоловіком зробив? Ану проявіть фантазію, підправте... Щоб усім було зрозуміло, що наше ПТУ не просто перукарів готує, а майстрів, зодчих, так би мовити, шевелюри.
- А може, не треба? - тремтячим голосом пробелькотів я. - Може, я додому піду?
- Куди? - вирячив очі Микола Іванович. - Ви себе бачили? Ні. І це добре. Та якщо ви у такому вигляді з'явитеся на вулиці, перехожі на дерева позалазять! Та вас...
- Так зробіть що-небудь! - закричав я, не даючи йому договорити.
- Уже робимо, уже робимо, - закрутився навколо дзиґою Христевич.
Що він робив зі мною - не знаю. Під кінець попшикав на голову якоюсь рідиною і відійшов на кілька метрів, щоб на відстані помилуватися своїм "шедевром".
Що це був "шедевр", сумніватися не довелося. Бо коли підійшов Микола Іванович, то він онімів від здивування. А коли прийшов до тями, закричав:
- Усі сюди! Подивіться, що Христевич натворив!
Учні профтехучилища, пирскаючи в долоні, обступили мене.
- Вам смішно! - не міг заспокоїтися викладач. - А в чоловіка, може, вдома жінка, діти... Мало їм по телевізору різних жахів показують? Чому клієнт з цього боку сивий, а з цього - зелений?
- То, мабуть, від лаку... - прошепотів переляканий Христевич.
- Що це за зачіска? "Я звалилася з копиці, гальмувала головою"? Очі б мої вас не бачили, - зітхнув Микола Іванович.
Підправляти роботу Христевича випало Хом'яку, якого так трясло, що він ледь не пообчикрижував мені вуха. Не склав іспиту й Завгородній. А коли дійшла черга до Супруненка, той тільки розвів руками:
- Миколо Івановичу, так тут уже й стригти немає чого...
...Коли бритоголовим я йшов до нашого будинку, бабусі, що сиділи на лавочці, услід гомоніли:
- Ти диви, Слобожанський крутим став... Мабуть, фірму свою відкрив...
- Або з бандою якоюсь злигався...
...Через кілька днів майже всі чоловіки нашого і сусідніх будинків мали таку "зачіску", як і я. Клюнули на оте "безплатно"... Зате тепер тихішого і безпечнішого місця в нашому місті немає. Бо увесь криміналітет обходить і об'їжджає наш бритоголовий мікрорайон десятою дорогою.

Михайло ПРУДНИК.
"Культура і життя",
14 лютого 2007 року.

МЕРТВА ХВАТКА

Сидів колись
Панько Кваша
У районній раді,
В невеличкім кабінеті,
На скромній посаді.
Зайти було комусь треба -
Заходив без стуку.
Панько перший
 підхопиться
І потисне руку.
Тепер в Панька кабінетик,
Як артільна клуня.
А, крім того, під дверима
Чатує красуня.
Тепер зайти вже не можна
До Панька без стуку.
А зайде - Панько першим
Не подасть вам руку.
Панько нині навсидячки
Вітається з вами,
Бо тримається за крісло
Обома руками.

Павло ГЛАЗОВИЙ.

НАБОЛІЛЕ

Сонце "виткнуло свій писок"...
Хмарки де-не-де...
Самогонка капа в миску -
Тільки пара йде.
Сторож злив усю солярку -
Та ще привезуть...
Третій день вже без доярки
Корови ревуть.
Провід, зрізаний ще вчора,
Змотаний лежить.
І пустісінька комора
Ворітьми скрипить.
В клубі миші догризають
На сцені екран.
З бур'яну ген виглядає
Ледь підйомний кран.
Ще торік комбайн на полі
Назавжди замовк...
Свині бігають "на волі",
Виє в лісі вовк.
Як поглянеш - все в руїнах!
Боже! Не карай!..
Це - "квітуча" Україна.
Це - мій рідний край.
Володимир ГРЕБЕНЮК.
Жашків, Черкаська область.

ГУЛЯЮТЬ УКРАЇНЦІ

Радіють боси, бонзи, клерки
В столиці і в глибинці:
Щодня в країні феєрверки.
Гуляють українці!

Одна біда - коли салюти
Палають серед ночі,
Тоді видніш голодні й люті
Пенсіонерів очі.

Коли гірлянди пустотливі
Цвітуть попід хмарками,
Тоді видніші наші ниви,
Зарослі будяками.

Коли горять зірки яскраві
І падають під ноги,
Тоді видніш дахи діряві
Й розбомблені дороги.

Коли ця райдуга весела
Сія під небесами,
Тоді видніші наші села,
Що світять каганцями.

Коли ракети, мов лампади,
Пливуть поміж зірками,
Видніше, як у стінах Ради
Махають кулаками.

Коли вогні, як у європах,
Усі розгонять тіні,
Тоді видніші в наших шопах
Астрономічні ціни.

А так все добре
в нас теперки:
У келихах - по вінця,
Щодня в країні феєрверки.
Гуляють українці!

Петро РЕБРО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2007 > Тема "Смішного!"