Версiя для друку Обговорити в форумi

29 січня - День пам’яті Героїв Крут

«НА АСКОЛЬДОВІЙ МОГИЛІ УКРАЇНСЬКИЙ ЦВІТ...
ПО КРИВАВІЙ, ПО ДОРОЗІ НАМ ІТИ У СВІТ...»

 1918 рік для молодої української держави починався тривожно, бо на Київ сунула навала з Півночі - червоногвардійські загони під орудою колишнього полковника царської армії Муравйова, які 19 січня «вирізали всю буржуазію в Полтаві».
 Що ж відбувалося в Україні на ту пору? Конфлікт між Центральною Радою та московським більшовицьким урядом досягав кульмінації: червоноармійські загони Харкова та Катеринослава (Дніпропетровська) рушили на Київ. Центральна Рада не мала військової сили, яка б могла зупинити наступ. «Сторозтерзана» столиця після проголошення Центральною Радою IV Універсалу у відчаї. Влада намагається порозумітися з антимосковським (саме так було спочатку) Донбасом, антантою та більшовицькою Московією. В «обрусєвшєм» Києві Спілка Сіону та третього Риму чекають слушної години для розгрому Центральної Ради. З півночі та сходу тиснуть на Україну москалі, а з ними й збоченець Юрій Коцюбинський. У керівництві Московського генштабу кваліфіковані офіцери, серед них генерал-професор М. Бонч-Бруєвич. Наш головний стратег-атаман Симон Петлюра, бухгалтер в мундирі без погонів, обліковець, в момент, коли муравйовці трощили київський арсенал, навіть не знав практично, як витягнути з гранати деку, то що можна було говорити про інших достойників. Іноді, згадуючи печальні наслідки тих часів, запитують, а чому ж Центральна Рада не зорганізувала «мільйонну армію дядьків-українців, котрі поверталися на «юг России» після тривалої й непотрібної для них війни? І чому М. Грушевський та В. Винниченко фактично розігнали 40-тисячний корпус вишколених вояків-українців, яких організував генерал Скоропадський і які готові були захищати незалежну Україну? Цей «невикористаний резерв» повертався додому, в Малоросію, новоявлена Україна їх ні до чого не зобов’язувала. То заради кого й чого мали вони вмирати, коли зрікся престолу «прославлений цар-батюшка», а про «рідну хату» зі «своєю правдою й волею», їх не вчили у церковно-приходських школах, якщо комусь і довелося вчитися.
 Отож, трагічна поразка 29 січня 1918 року групи кадетів Юнацької школи, підлітків-гімназистів та студентів Київського університету Святого Володимира та десятків двох січовиків з Галичини була неминучою. Полтаву взяли майже без бою, разом з нею й інші містечка на шляху до Києва, й авангарди червоних військ, переважно балтійських матросів, наближалися вже до Ніжина.
 Трохи на схід від містечка Крути в перший і останній для себе бій із силами Муравйова, що навально сунули на Київ, вступили війська Петлюри. Після запеклого бою вони змушені були відступати. В оточення потрапив загін із 300 гімназистів, вони всі загинули. «Їхня смерть здобула їм почесне місце в українському національному пантеоні, - писав про трагічні січневі події 1918 року історик Орест Субтельний в «Історії України». Першими стали на захист Києва - 110 гімназистів – 15 - 17-річних юнаків, щоб боронити шлях Харків-Бахмач й стримати ворожий наступ на Київ. Наприкінці ночі 27 січня прибула студентська сотня, яка мала за плечима тижневу військову підготовку, й кілька десятків січових стрільців. Оце й була вся військова сила, яка мала протистояти навалі Муравйова.
 Озброєні застарілими рушницями, набої до яких отримали перед боєм, молоді захисники зайняли позицію по обидва боки колії за кілометр на схід від станції Крути. Окрім студентів було кілька десятків гайдамаків та січових стрільців, артилерійська батарея та два панцерні потяги (броньовики).
 Сили противника явно переважали, наступало близько 4-х тисяч обстріляних балтійців-анархістів. Студенти гинули один за одним, але навалу не могли зупинити. Про криваві події тих часів можна прочитати на сторінках роману М. Булгакова «Дні Турбіних». Про криваві події січня 1918 року історик І. Нагаєвський пише так: «Дивлячись на Київ та його мешканців, бачимо, до якої байдужості може довести людей довга неволя, яка почалася ще у 1654 році, а ще більше вплив лідерів, які по-наївному вірили в соціалістичне братство народів і не подбали про підготовку народу до боротьби на смерть та життя в обороні його прав».
 Про кількість загиблих захисників Києва точної цифри нема. Відомо лише, що «п’ять годин студентський курінь стримував червоні лави, сам будучи під градом куль та гармат. Московські багнети безжально кололи юнацькі груди, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій закінчився. Після катувань усіх було розстріляно».
 Загарбники захопили столицю й негайно почали наводити «шик та блиск»: мародерство, насильство, грабежі. Було вбито більше 20 тисяч киян – «хохлов і буржуєв». Очевидці тих подій переповідали, що київські вулиці були вкриті горами трупів, а їхня кров червонила каміння бруківки. Причиною вбивств служили банальні причини: людина була одягнена в сорочку-вишиванку або раптом заговорила по-малоросійськи. 19 березня 1918 року тіла деяких захисників - героїв Крут були з почестями поховані в Києві, біля Аскольдової могили. На цю подію відгукнувся віршем «Пам’яті тридцяти» молодий Павло Тичина. Ось деякі рядки:

 На Аскольодовій могилі
 Поховали їх -
 Тридцять мучнів українців,
 Славних, молодих...
 На Аскольдовій могилі
 Український цвіт -
 По кривавій по дорозі
 Нам іти у світ...

 Звичайно, що в радянські часи про героїв Крут на державному рівні не йшлося, хіба що хто-небудь з патріотично налаштованих батьків міг пошепки розповісти про це дітям.
 На початку 90-х років біля станції Крути на місці бою з ініціативи громадськості було насипано курган, а на ньому - хрест й започатковано традицію: вшанувати в останню неділю січня звитягу українського юнацтва. Пізніше дерев’яний хрест замінили металевим. Була пропозиція перенести День захисника Вітчизни на 29 січня, але зрушень поки що немає.
 Лише позаторік у Крутах відкрили пам’ятник-комплекс, куди увійшли музей, каплиця та курган з червоною колоною - копія червоного корпусу Київського національного університету імені Шевченка, увінчаного тризубом. Навколо кургану встановлено 300 гранітних монолітів (за кількістю загиблих) та висаджено калиновий гай.
 Сенс меморіального комплексу: підкреслити святість цього місця для усього українства. На думку істориків, пам’ятник відображає не лише одчайдушний героїзм безневинно загиблих юнаків-вояків, але й ганебність, з військової точки зору, цієї поразки. Виявилося, що молоді вояки-звитяжці ціною власного життя таки зуміли на добу зупинити криваву банду Муравйова під Кругами, але Центральна Рада не використала результатів цієї жертви для оборони Києва.
 «Меморіал героям Круг» має стати обов`язковим місцем відвідування для туристів, що користуються маршрутом Київ-Чернігів.
 Пам’ятаймо про їхній подвиг, шануймо пам’ять...
 Підготував Василь ВОЙТКО,
студент Барського педагогічного коледжу.

КРУТИ
 Хижо-люто
 Січень крутить,
 Закида снігами Крути,
 Насила морози люті
 Та під Крути, та на Крути.
 Ми з гвинтівками, нас триста,
 Перед нами поле чисте
 А позаду Україна -
 Чи троянда, чи билина...
 Нас покинула старшина -
 Тільки ми і Україна
 І хоча печуть морози -
 Ще страшніша є загроза.
 Сніг блищить і давить тиша
 Якось сторожко і хижо,
 Та назад шляху немає.
 І всі триста все це знають.
 Що це? Суне темна хмара...
 Ворог це чи вища кара?
 Бо ж забуто геть все чисто
 І отут нас тільки триста.
 Крути тут, не Фермопіли.
 Та чи голову хто схилить?
 Чи хто лицарів згадає?
 Забуття все накриває...
 Спалах. Блиск. І все змішалось.
 Що у нас іще зосталось?
 Перед смертю муки люті
 І навіки поруч - Крути.
 Мертвий сніг. Кривава тиша.
 Тиші біль все голосніший.
 Біль летить до зір байдужих...
 Триста... Та нас не подужать!
 Пам`ять забуттям окута.
 Хто ці триста? Де ті Крути?
 Ми ж немов весняне листя...
 Спалах вічності. Нас - триста.
Сергій ДАВНІЧЕНКО.

ПАМ’ЯТІ ТРЬОХСОТ
 Молоді патріоти в Чернігові вимагають перейменувати вулицю більшовика Петра Войкова на Героїв Крут
 Представники чернігівських представництв Української студентської спілки, Організованого національного руху — Українська альтернатива, ОУН та інших патріотичних організацій провели акцію із символічного перейменування вулиці ім. Петра Войкова на вулицю Героїв Крут. Акцію приурочили до Дня пам’яті Героїв Крут та 90-річчя від дня смерті Миколи Лебедя, 18-річного українського
патріота, учасника бою під Крутами. Він, за деякими даними, помер від отриманих там поранень на руках у матері і похований на старому цвинтарі, який розташований саме на вулиці Войкова.
 Учасники акції звернуться до депутатів міської ради Чернігова з вимогою відновити історичну справедливість і перейменувати вулицю. Місцеві жителі, на жаль, до акції не долучилися...
 Як зазначає чернігівське інтернет–видання «Високий вал», епопея з перейменування вулиць у місті не закінчується. Після молодіжної громадської акції відповідне рішення прийняв уже й комітет з упорядкування назв вулиць Чернігова. Ним, зокрема, передбачено змінити назву вулиці 50 років ВЛКСМ на Героїв Крут, а вулицю Павлика Морозова назвати в пам’ять В’ячеслава Чорновола.
Джерело: http://umoloda.kiev.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"