Версiя для друку Обговорити в форумi

ОСВІТА

Нещодавно у «Кримській світлиці» ціла газетна сторінка була присвячена проблемам шкільної, і не тільки, україномовної освіти у Криму. Бачення цієї теми простими громадянами держави, журналістами і чиновниками Міносвіти України, м’яко кажучи, досить різниться. У такій ситуації наші освітяни просто не могли залишитися осторонь, адже їх вона стосується безпосередньо.
Нас зацікавило питання, як і чому молоді вчителі йдуть працювати у школу, що їх до цього спонукає, чим вони керуються у виборі професії, з якими проблемами зустрічаються, що думають і з приводу відповіді Міносвіти на запит нашого журналіста, редактора відділу листів і соціальних проблем «КС» Тамари Соловей, і з приводу «круглого столу на два фронти», який відбувся, і взагалі з приводу кримського шкільництва?
Ми поспілкувалися з молодими фахівцями Марією Мисковою та Оленою Олексюк, вчителями української мови та літератури НВК «Школа-ліцей № 3 ім. А. Макаренка» м. Сімферополя, випускницями факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету ім. В. Вернадського. Ще рік-два тому дівчата були простими студентками Оленкою і Машею, а сьогодні вони — вчителі, до яких учні, як годиться, з повагою, звертаються на ім’я та по батькові, тож і ми не будемо порушувати цієї традиції, адже і їхні вихованці читають нашу газету.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Ліна Костенко.

СПІЛЬНИЙ ЗНАМЕННИК ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ, АБО ЩОБ КРИМ БУВ З УКРАЇНОЮ
Марія Олександрівна працює у школі лише рік, а Олена Леонідівна другий. Вони обидві є класними керівниками п’ятих класів з російською мовою навчання, в яких вони викладають українську мову та літературу.
Розповіли, що на кожну паралель у їхній школі є лише один український клас. І хоча у «Світлиці» було написано, що у телефонній розмові представник Міністерства освіти відповів, ніби всі класи є українськими, та на думку вчителів, це не зовсім відповідає дійсності. «Справа у тому, — розповіла Олена Леонідівна, — що є класи з українською мовою викладання: усі предмети викладаються державною мовою; а є класи, у яких викладають українську мову та літературу, а інші предмети — російською. От і все. Сказати, що всі класи українські, мені здається, це є певним перебільшенням. Можливо, за межами Криму так і є, а от у нас дещо інша реальність. Ми працюємо за програмою, в якій позначено, що це — програма для шкіл з російською мовою викладання, у нас інші плани конспектів до уроків... А от тестування учні проходять усі разом. Коли ми відвідували школу молодого вчителя, то там порушувалося питання певного спільного знаменника, до якого варто дійти у створенні програм для вивчення української мови та літератури. Адже коли діти складають незалежне зовнішнє тестування, то ніхто не дивиться, за якою саме програмою навчався той чи інший школяр. Тест — один, а програми ж різні. Було б непогано, якби була якась одна програма, єдині підручники, щоб Крим не був відокремленим від України».
Марія Олександрівна зауважила, що статистика, яку наводить Міністерство, досить сумна, а за кожною ж цифрою життя і майбутнє дитини, а відтак і усієї держави.

СТАВЛЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКУМУ — НЕ НА КОРИСТЬ ВЧИТЕЛІВ?
На питання, чи впливає ставлення до країни і політиків на ставлення до вчителів української мови та літератури, самого предмета і української культури загалом, вчителі, на жаль, відповіли однозначно: «Так, впливає».
«Інколи бувають ситуації, коли батьки учнів взагалі тебе не сприймають, — згадуючи деякі випадки зі своєї не занадто ще довгої, але насиченої практики, розповіла Марія Мискова. – А що ж тоді говорити про дітей, адже все йде з родини. Думаю, тут «спрацьовує» усе вкупі: на ставлення до предмета та викладача впливає і стан у країні, і те, що ми все ж таки молоді фахівці... От я, наприклад, лише рік працюю, і мені доводиться створювати собі імідж, репутацію фактично з нуля, і не тільки собі... Але ми намагаємося змінити не завжди позитивне ставлення до нас, і не лише у тих класах, де є класними керівниками, а й в інших. Інколи, спілкуючись з батьками, відчуваєш доволі зверхнє ставлення. Наприклад, до мене приходили і казали, що для їхньої дитини основне — математика, а от мову знати їй не обов’язково. Хоча такі випадки у моїй практиці, на щастя, поодинокі. А є і такі батьки, котрі підтримують, працюють з дітьми, мають контакт з педагогом».

ЯК ФІНАНСИ СПІВАЮТЬ ПІСНІ
Ще одним не менш болючим питанням для вчителів (мабуть, не тільки для молодих спеціалістів) є фінансовий бік проблеми. «Заробітна плата у нас не дуже висока... Добре, що нам дали класне керівництво, — розказала Олена Олексюк. — От я, наприклад, не місцева. Мені треба винаймати житло, а де на це взяти грошей? У мене нема жодних пільг, хоча навчалася на бюджеті і, до речі, закінчила магістратуру з дипломом із відзнакою. Мене мали поставити на чергу на квартиру, але не зробили цього. Я зверталася до Міносвіти у Києві, а вони не відповідають, мотивуючи тим, що на такі запити повинно відповідати кримське міністерство. Тут мені відповіли, що згідно з різними статтями (перераховують цілісіньку купу) у мене немає права на житло. Хоча коли йшла працювати і підписувала контракт, то там був такий пункт. Добре, що хоч підйомні дали. Крім того, відповідно до закону, за диплом з відзнакою молодому фахівцю мають доплачувати 10% від мінімальної заробітної плати. Зараз ця сума мала б становити близько шістдесяти гривень, а мені платять... 3 гривні 24 копійки. З цим питанням я теж зверталася до міністерства, з Києва мене знову перенаправили у Крим, а тут мені відповіли, що закон є, але виплачують не від сьогоднішньої, а від мінімальної зарплати попередніх років. Мені, чесно кажучи, важко це зрозуміти і адекватно сприйняти»...
Такі пояснення, мабуть, дійсно важко зрозуміти. Особливо тим, хто хоче працювати вчителем і робить це сумлінно та із задоволенням, а замість державної підтримки отримує лише листи з переліком статей різних законів. Та незважаючи на це, молоді фахівці відкривають двері шкіл і сміливо стають на тернистий шлях кримського шкільництва.

ВИБІР ПРОФЕСІЇ – ВИБІР ДОЛІ
«Щодо мого вибору професії, — згадала Марія Олександрівна, — то до дев’ятого класу я не знала, ким хочу бути... І хоча мені трохи соромно, але скажу: у той період я ніяк не сприймала ані українську мову, ані літературу, ані культуру. Не знаю чому... Можливо, тому, що у нас дуже часто змінювалися вчителі. І коли наприкінці навчального року у нас знову з’явилася нова вчителька, то дещо кардинально змінилося і у моєму житті. Ми вивчали творчість Тараса Шевченка, і вона, як зараз пам’ятаю, читала нам «Катерину» і плакала. Ми відразу притихли, нас дуже вразило, що так можна відчувати і мислити українською мовою. А у десятому та одинадцятому класах класним керівником у нас була вчителька української мови та літератури Світлана Анатоліївна Пищуліна. Їй вдалося захопити мене спочатку предметом, а потім і культурою. Саме тоді у мене й виникло нестримне бажання стати вчителем української мови та літератури. Результат перед вами – я вчитель! – з гордістю у голосі сказала пані Марія. – І уже потім в університеті були викладачі, які зміцнили бажання бути вчителем. Думаю, що у моєму виборі все ж таки вирішальну роль відіграли педагоги».
«А от я з дитинства знала, що буду вчителем української мови та літератури, — згадала пані Олена. – У мене українська родина. Мама — вчителька музики, а тато — інженер, вдома ми завжди спілкуємося українською, для мене вона — рідна.
На жаль, держава нічого не робить для того, аби підтримати молодого спеціаліста, щоб у нього був стимул до роботи, натхнення...
Крім того, сьогодні молодому вчителеві і роботу знайти досить складно. А тому щиро радію, що зараз працюю у цій школі. Я дуже вдячна директорові Людмилі Максимівні Вишняк, яка гостинно відкрила для мене двері тепер уже й нашої рідної школи, взяла на роботу.... Приємно, що мене прийняв колектив, у якому працювати — одне задоволення. Також хочеться зауважити, що в школі у нас зібралися люди, які люблять, знають і вміють робити свою справу. На кафедрі, до речі, ми теж спілкуємося українською».
«А коли я проходила тут педагогічну практику від університету, то відразу почала проситися сюди на роботу, — поділилася своїми спогадами Марія Мискова. — Ніби інтуїтивно відчувала, що саме сюди потраплю працювати. Навіть не знаю чому... Я теж дуже вдячна і директорові школи, яка мене взяла, і, безперечно, старшим колегам, які мене прийняли у свою родину. До речі, до Людмили Максимівни, нашого директора, завжди можна звернутися за порадою, вона завжди готова допомогти. А от що стосується моїх однокурсників, то не всі пішли працювати за фахом. Дехто пішов туди, де більше платять. Думаю, у школу мають йти ті, для кого це — покликання, як за Григорієм Сковородою, «за принципом сродної праці і філософії серця».

ІНТЕРНЕТ ТА МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН У ШКОЛІ
Не могли ми у нашій розмові не торкнутися і сучасних засобів комунікації – мобільних телефонів та інтернету. Щодо останнього, то молоді вчителі дозволяють собі спілкуватися з учнями, але ніколи не забувають про межу: «Я нерідко спілкуюся з учнями за допомогою інтернету, — розповіла Марія Олександрівна, — але українською мовою. Якщо у своїх повідомленнях вони роблять помилки, то я їм тактовно пояснюю, де і що було не так. За один-два рази вони починають писати правильно, починають слідкувати за тим, що кажуть, пишуть, думають. Також в інтернеті є словники української мови, якісні сайти з української літератури тощо.
Крім того, мені цікаво знати, чим живуть мої вихованці, про що мріють, чого бажають. Така інформація може допомогти у пошукові індивідуальних підходів до дитини, наприклад, щоб вмотивувати її вчитися краще. Я вважаю, що вчитель не просто повинен дати матеріал, а й працювати разом із дітьми, щоб вони самовдосконалювалися; виховувати їх, прищеплювати їм високоморальні цінності, пояснювати прості життєві істини, які є наріжним каменем людського життя... Можливо, це й звучить занадто патетично, але у шкільні роки у дітей формується світогляд. На жаль, тепер батькам не завжди вистачає часу поспілкуватися зі своїми чадами, адже треба заробити якусь копійчину. На плечі вчителя лягає дуже велика відповідальність!».
А от щодо телефонів, то з одного боку, на думку вчителів, добре, що вони є, адже завжди є зв’язок і з учнями, і з батьками, а от з іншого —погано, адже за забавками у школярів менше часу іде на навчання і читання, що автоматично призводить до зменшення рівня їхньої грамотності.

ЗІ «СВІТЛИЦЕЮ» УПЕВНЕНО ІДЕМО ПО ЖИТТЮ
«До речі, я часто користуюся на своїх уроках літературними та історичними матеріалами зі «Світлиці», — розповіла Марія Олександрівна, коли ми говорили про сучасні засоби комунікації. – А ще нам дуже допомагає «Джерельце» — можливість надрукувати у газеті свої твори, казки, притчі стимулює дітей до творчості. Вони охочіше беруться до справи. Приємно, що й у редакції працюють люди, які завжди готові відгукнутися на твоє прохання, знайти у своєму щільному графіку час на тебе, на учнів: прийти, наприклад, на конкурс і побути у журі, чи на класну годину, і розповісти про те, як робиться газета, хто такі журналісти, і чому так важливо знати та слідкувати за мовою, або навіть просто поговорити з учнями, які готуються на конкурс читців поезії тощо. Не можу не згадати і ті проекти, які відбуваються на базі газети – конкурс духовної краси «Кримчаночка», мовно-комп’ютерний «Аладдін» чи конкурс «Ну що б, здавалося, слова...». Нещодавно перед Великоднем були ще й курси писанкарства, то мої восьмикласниці із задоволенням їх відвідували і не пропустили жодного заняття. Дуже вдячні редакції і за літературу, якою вона ділиться, диски з українською музикою, фільмами тощо. Адже в нас у Криму нелегко знайти потрібну інформацію, на жаль... Загалом, багато різного та цікавого відбувається в редакції і за її підтримки! І, повірте, це дуже допомагає в роботі, це та підтримка, без якої мені особисто було б складніше...».

КІЛЬКА СЛІВ ПРО МУДРЕ І ВІЧНЕ
Також, на думку молодих фахівців, дітям крім мови та літератури треба давати ази життя у суспільстві і з суспільством. Вони вважають, що учнів треба вчити поважати себе, одне одного, батьків, вчителів, а ще — до останнього залишатися справжньою людиною (!) – доброю, чуйною, щирою, відповідальною.
І Марія Олександрівна, і Олена Леонідівна були свідомими того, яка велика відповідальність чекає на них у школі за дитячі серця, душі та розум, але вони обидві впевнені, що ніколи не пошкодують, що обрали таку складну і водночас цікаву професію. Вони зауважили, що їм дуже подобається працювати, особливо тоді, коли бачать, що у їхніх вихованців щось виходить, коли вони до чогось прагнуть, коли від учнів відчувається віддача. І на душі їм стає легко, коли, зайшовши в учительську, вони кажуть: «А у мене сьогодні гарно пройшов урок».
Прикро лише, що деколи у них з’являється враження, ніби державі та чиновникам байдуже до майбутнього і не тільки дитячого, а й України...

Катерина КРИВОРУЧЕНКО.
На фото О. Носаненка. Олена Олексюк з учнями 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2009 > Тема "Урок української"