Версiя для друку Обговорити в форумi

(або Про сімейні доброчинства)
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!
Богоборство властиве усім часам, починаючи від падіння Денниці на небесах і гріхопадіння перших людей в раю - і до нинішнього часу. Засобом богоборства у наші дні є спотворення істинного християнства і підміна його хибними релігійними поглядами.
Євангеліє, доступ до якого сьогодні мають усі, стає об'єктом особистого переосмислення, перетлумачування на свій лад, а не так, як учить Церква. Були часи, коли і віруючі, і невіруючі не мали можливості прочитати Слово Боже, а священики вимушено мовчали, зв'язані негласною забороною правителів світу цього. Але навіть тоді не було таких перекручень на релігійній ниві.
Тепер же, коли Святе Писання та інші церковні книги легше придбати ніж хліб насущний, на православне вчення обрушився потік брехні під виглядом євангельського вчення. Ці так звані проповідники несуть віроломство під виглядом віри, провіщають антихриста під іменем Христа, прикривають правду неправдою, хитрістю перекручують Істину. Можливо, тому Господь сказав: "Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?" (Лк. 18, 8).
Настав такий час, коли храми відкриваються, реставруються, будуються, їх стає навіть більше, ніж можна знайти богомольців. Потрібно б радіти цьому, але не будемо поспішати. Видимість духовного відродження є, а духу християнського нема. Нема духу любові, Духу Божого, який творить духовне життя. Церква стала предметом особистої наживи.
У Церкву посунули люди невіруючі. Навколо царює дух злоби, розбрату, ненависті і підозри, багато які священнослужителі, начебто люди церковні, і ті дозволяють собі ходити у похотях сердець своїх. Вони начебто моляться Богові і в той же час живуть у гріху. Бог не чує молитов таких священиків. А диявол, не зв'язаний силою Божою, творить через спокушених ним людей злі діла. Людина, відкидаючи добро і обираючи зло, стає співучасником темної сили у боротьбі проти Бога.
Віруючі самі себе запитують: "Як жити, щоб не загинути? Як жити, щоб спастись?"
"Як жити?" - питання не пусте. З подібним запитанням до Ісуса Христа звернувся законник, людина вчена, авторитетна у суспільстві. Він сказав: "Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?" Господь відповів запитанням: "У законі що написано?" (Лк. 10, 26).
Значить, відповідь на запитання "як жити?" може бути така: виконуй Закон Божий. І ми знаємо цей Закон, тому що він написаний на скрижалях нашого серця. А для тих, у кого серце кам'яне, Господь написав десять заповідей на скрижалях кам'яних.
Роз'яснюючи Закон, Ісус Христос дав заповідь: "Не роби іншому того, чого не бажаєш собі". Врешті-решт, усе зводиться до любові. Вона - основа духовного життя.
І без неї неможливе спасіння. Навіть віра без любові не спасає, тому що ця віра мертва, а не та, про яку постійно говорив Господь: "Віра твоя спасла тебе".
Про те, як треба жити, щоб спастися, Господь відкрив преподобному Макарію. Одного разу, коли він молився всім серцем, почув небесний голос: "Макарію! Ти до нинішнього часу не уподібнився двом жінкам, які живуть у сусідньому місті". Великий подвижник вирушив у те місто, знайшов будинок, де жили ці жінки, зайшов до нього і сказав: "Я прийняв на себе великий труд, прийшов із пустелі, щоб дізнатися, як ви живете; не ховаючи, відкрийте мені вашу таємницю". - "Чоловіче Божий, - відповіли вони, - чи можна вимагати чого-небудь благоугодного Богові від тих, які постійно зайняті домашніми справами і повинні виконувати подружні обов'язки?" Але святий Макарій наполягав на тому, щоб вони розповіли йому про своє життя. Тоді доброчесні господарки сказали йому: "Ми дві невістки, дружини рідних братів, п'ятнадцять років живемо разом, і за цей час не чули жодного брутального слова одна від одної, не маємо дітей, а якщо Господь дасть їх, то перше наше піклування буде - молити Його, щоб допоміг нам виховати їх у вірі і благочесті. З рабами поводимося ласкаво. Неодноразово радилися між собою, щоб вступити до чину святих дів (черниць), але не могли одержати на те дозволу чоловіків. Відчуваючи їхню до нас любов, ми вирішили залишитися з ними і служити їм утіхою. А щоб життя наше хоч трохи було схоже на життя пустельниць, ми вирішили уникати шумних бесід, частіше бути вдома і займатися господарством".
Вислухавши це, св. Макарій сказав: "Істинно Бог не дивиться, чи хто є дівою, чи дружиною, ченцем чи мирянином, але шукає тільки сердечного призволення на добрі справи. Це призволення Господь допускає і, зважаючи на нього, всякій людині посилає Святого Духа, який діє і керує життям кожного, хто бажає спастися". Цей приклад з життя св. Макарія свідчить про те, що і в миру можна спастися, живучи сімейним життям. Є і зараз немало таких віруючих, які непомітно для людського ока несуть християнський подвиг. Так треба жити і спасатись і в наш час.
Амінь!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "З перших уст"