Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2626)
З потоку життя (5710)
Душі криниця (3219)
Українці мої... (1416)
Резонанс (1422)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...


К╤БОРГИ: НАШЕ К╤НО ПРО НАШУ ╤СТОР╤Ю
В к╕нотеатр╕ «Гул╕вер» в╕дбувся прес-показ найоч╕куван╕шо╖ укра╖нсько╖ прем'╓ри,...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 18.01.2013
ЯК НАМ ОПТИМ╤ЗУВАТИ РОБОТУ

Ми ╓сть народ!

Двадцятир╕чний юв╕лей нашо╖ газети, що не каж╕ть, був певною в╕хою у житт╕ кримського укра╖нства. Святкування в б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤вана Франка пройшло непогано, позитивних емоц╕й вистачило на вс╕х. Проте ця при╓мна обставина не зв╕льня╓ нас в╕д тверезого анал╕зу. З одного боку, в АРК вже ╓ зм╕ни на краще. Принаймн╕ ╕ в С╕мферопол╕, ╕ в Севастопол╕, ╕ в Ялт╕ не браку╓ укра╖номовно╖ реклами, то тут, то там з’являються нов╕ укра╖номовн╕ вив╕ски. Та й педагоги запевняють, що у молодих кримчан уже нема╓ проблем з державною мовою. Принаймн╕ вони ╖╖ розум╕ють... Однак т╕сне сп╕лкування з кримською молоддю може ╕ засмутити. Молод╕ севастопольц╕ та с╕мферопольц╕ можуть довго говорити про «насильницьку» або «повзучу укра╖н╕зац╕ю» (╕ це при тому, що на вулицях вищезгаданих м╕ст укра╖нсько╖ дос╕ не чути), про зм╕ни ж у св╕домост╕ старшого покол╕ння взагал╕ говорити не доводиться. Звичайно, найкраще було б просити президента р╕шуче забезпечити конструктивн╕ зм╕ни в ╕нформац╕йному простор╕ Криму. Тод╕ б╕льш╕сть мешканц╕в п╕вострова знатимуть неспотворену укра╖нську ╕стор╕ю ╕ усв╕домлять прописну ╕стину: без державно╖ мови не буде й само╖ держави. Але з ╕нформац╕йним простором ╕ Ющенко н╕чого не м╕г зробити, хоч риторика у нього завжди була державницькою. Очевидно, не варто й тепер дуже спод╕ватися на перших ос╕б держави, останн╓ слово буде за укра╖нською громадою Криму.

«КУСЮЧ╤СТЬ» ЧИ РОЗВАЖЛИВ╤СТЬ?
(Або чи потр╕бен кодекс мовно╖ повед╕нки у кримських умовах?)

Хто був на святкуванн╕ 20-р╕ччя газети, той пам’ята╓ обурен╕ вигуки ╕з залу, коли деяк╕ чиновники в╕тали «св╕тличан» рос╕йською мовою. Присутн╕ реагували на ц╕ вигуки по-р╕зному: дехто вважав ╖х проявом безкультур’я, а хтось, навпаки, висловлював сол╕дарн╕сть. Хто ж мав рац╕ю? Можна було б ╕ самоусунутися в╕д обговорення цього випадку – з часом ╕ так усе забудеться. Можна, але чи варто? Адже згадана ситуац╕я ╓ добрим «лакмусовим пап╕рцем» ╕ яскраво св╕дчить про п╕днев╕льне становище укра╖нства в Криму. Зрозум╕ло, що в Польщ╕ за двадцять рок╕в незалежност╕ чиновники навчилися б розмовляти польською мовою – хай би вони там були н╕мцями, б╕лорусами чи кашубами... Але, ор╕╓нтуючись на Польщу, непогано було б ор╕╓нтуватися ╕ на польський р╕вень патр╕отизму та жертовност╕. Ми готов╕ його досягти? Безумовно, поляки ╓ р╕зн╕, але в╕дсоток людей, як╕ готов╕ йти на барикади або невтомно ╕ посл╕довно пропагувати польську культуру, ╓ дуже високим. Ослаблене голодоморами ╕ репрес╕ями укра╖нство повинно навчитися компенсувати втрачене. Ми повинн╕ навчитися виховувати патр╕отичну молодь. Це важко зробити за короткий пер╕од, але якби ми поставили перед собою таку мету два десятил╕ття тому, то вже був би в╕дчутний результат. А у нас надто довго жила в╕ра в доброго президента чи в якусь патр╕отичну парт╕ю, яка за нас зробить усе. «Добрий» президент у нас уже був, досягнення цього пер╕оду дуже скромн╕, але певен, що той же президент у польських умовах ╕ у польському оточенн╕ зробив би значно б╕льше. Знаю, що не вс╕м укра╖нцям до вподоби натяки на вади нашого ментал╕тету, але я переконаний, що вони ╓. Не варто як страус ховати голову в п╕сок, не пом╕чаючи очевидних речей. Ментал╕тет потр╕бно зм╕нювати, ╕ це справа ц╕лком реальна. Спочатку зм╕ни стануть в╕дчутними у невеликих колективах ╕ середовищах, пот╕м у б╕льших. Саме усп╕хи в╕д зм╕н повинн╕ нас окрилювати, а не казочки про геро╖чну ╕стор╕ю. Ск╕льки б не було у н╕й геро╖чного, але результатом чомусь були довг╕ стол╕ття бездержавност╕. Разом з тим, англ╕йц╕ називають нас «ен ╕мердж╕нг нейшен», що можна перекласти як «непотоплювана нац╕я» або нац╕я, яка пост╕йно зводиться на ноги. Отже, нав╕ть з точки зору англ╕йц╕в п╕дстави для оптим╕зму ╓. То з чого почнемо?
Укра╖нц╕, як╕ чогось досягли в житт╕, проживаючи на Заход╕, добре розум╕ли, що не шляхом геро╖зац╕╖ власно╖ ╕стор╕╖ треба йти, а сл╕д уважн╕ше вивчати житт╓в╕ реал╕╖. В╕домий канадський меценат Петро Яцик з цього приводу говорив так: «Ми, наче т╕ лицар╕ самообману, створю╓мо соб╕ св╕й власний уявний св╕т, в якому живемо ╕ вихову╓мо наших д╕тей. Довкола нас струму╓ св╕т, в╕дбуваються соц╕альн╕ перем╕ни, родяться нов╕ ╕де╖, але ми всього цього не бачимо чи не хочемо бачити. Ми фальшиво вихову╓мо нашу молодь, вчимо ╖╖ фальшиво╖ ╕стор╕╖, в як╕й зата╓но наш╕ хиби й недол╕ки, зате переб╕льшено наш╕ прикмети та осяги. Ми вс╕ ╓ хвор╕ на недугу, яку можна вважати втечею в╕д д╕йсност╕...».
Отже, кримчани повинн╕ добре уявляти, в яких реал╕ях вони живуть ╕ що саме варто зм╕нювати в першу чергу. Рос╕йськомовн╕ чиновники ╕ кримських татар не в╕тають ╖хньою мовою (хоч вона також ╓ оф╕ц╕йною в Криму), але це не заважа╓ останн╕м завжди захищати одне одного в складних ситуац╕ях. Кримськ╕ татари тягнуться одне до одного – це особливо пом╕тно в Бахчисара╖. Якщо вод╕╓м маршрутки ╓ кримський татарин, то в╕н неодм╕нно закр╕пить перед собою голубий нац╕ональний прапорець. Бачив, що до такого вод╕я охоч╕ше с╕дають пасажири кримськотатарсько╖ нац╕ональност╕. «Аксакали» у таких маршрутках розмовляють виключно кримськотатарською, молодь же намага╓ться п╕дтягуватися до р╕вня старших. Отже, ╕ нам треба навчитися концентрувати сво╖ сили. А для цього потр╕бен сво╓р╕дний повед╕нковий кодекс. ╤ ось тут «Кримська св╕тлиця» стане незам╕нною – листи читач╕в можуть мати неабияку ц╕нн╕сть. А ще варто уважн╕ше читати прац╕ наших класик╕в. Скаж╕мо, В’ячеслав Липинський також критикував деяк╕ вади нашого ментал╕тету: «Надм╕рною чутлив╕cтю (при пропорц╕йно заслаб╕й вол╕ та ╕нтел╕гентност╕) поясню╓ться наша легка запальн╕сть ╕ скоре охолоджування. Поясню╓ться теж дражлив╕сть на др╕бниц╕ ╕ байдуж╕сть до д╕йсно важливих речей...». Зрозум╕ло, на чи╓му боц╕ був би ф╕лософ, оц╕нюючи т╕ вигуки ╕з залу. П╕дстави для таких гострих реакц╕й кримська д╕йсн╕сть дару╓ практично щодня. Тож геро╖ потр╕бн╕! Але й громада ма╓ навчитися йти в╕д прост╕шого до складн╕шого, ма╓ напрактикуватися захищати тих, хто готовий йти у перш╕й шеренз╕. А геро╖ повинн╕ узгоджувати свою д╕яльн╕сть з громадою. Неважко було передбачити т╕ мовн╕ «ляпаси» (закон Колесн╕ченка-К╕валова для того ╕ створювався), але можна було заздалег╕дь обговорити свою л╕н╕ю повед╕нки, а дал╕ вже гуртом ╖╖ дотримуватися. Для цього, щоправда, й контактувати треба пост╕йно, а не вряди-годи... Переконаний, що доки укра╖нц╕ не навчаться переборювати «синдром лебедя, рака ╕ щуки», доти жодн╕ стих╕йно-емоц╕йн╕ протести не ╓ бажаними, бо вони н╕чого не зм╕нять. Я дос╕ згадую, як к╕лька рок╕в тому д╕ти, вихованц╕ театрально╖ студ╕╖ Алли Петрово╖, спробували п╕сля репетиц╕й розмовляти в м╕ст╕ укра╖нською. Але наштовхнулися на агресивну реакц╕ю яко╖сь рос╕йсько╖ шов╕н╕стки — ╕ цього було досить, щоб почин захлинувся... Ось де треба навчитися давати в╕дс╕ч у першу чергу! Спочатку тим, хто плю╓ нам у душу ╕ не да╓ розмовляти р╕дною мовою, а вже пот╕м тим, хто не посп╕ша╓ вчити ╖╖ сам. Бо коли чиновники опанують укра╖нську, а м╕сто й надал╕ буде нашпиговане рос╕йськими шов╕н╕стами, х╕ба в╕д цього комусь стане легше? В Ки╓в╕ чиновники укра╖нською волод╕ють, але м╕сто залиша╓ться переважно рос╕йськомовним. Отже, тут досить складн╕ вза╓мозв’язки, ╕ ╖х треба вивчати. А для цього треба навчитися думати ╕ анал╕зувати. Не виключено, що чиновники скоро ╕ кримськотатарською повинн╕ будуть оволод╕ти. Ми готов╕ до того, що кримськотатарськ╕ патр╕оти будуть засвистувати наших земляк╕в за те, що т╕ кал╕чать ╖хню мову або й зовс╕м не вживають? Чи погодимося з тим, що чиновниками будуть лише кримськ╕ татари? Вже хто-хто, а вони точно зможуть упоратися ╕з завданням перех╕дного пер╕оду. ╤ тримовних фах╕вц╕в зможуть постачати автоном╕╖, якщо не тисячами, то сотнями, це точно. Бачите, як усе непросто... Очевидно, «Кримська св╕тлиця» приречена п╕дтримувати лише конструктивн╕ думки ╕ конструктивн╕ д╕╖, спрямован╕ на збереження ╕ зм╕цнення кримського укра╖нства.

ЗАЛУЧАТИ ДО ГУРТУ Д╤ЯЛЬНИХ ╤ НЕБАЙДУЖИХ

Мене трохи здивувало те, що д╕яльн╕сть Олекс╕я Супруна ╕з Старого Криму, про якого я неодноразово писав, дехто з укра╖нц╕в не схвалю╓. Мовляв, не перспективно воювати у Криму за мову вив╕сок та ще й тод╕, коли мовне законодавство зм╕ню╓ться у г╕рший б╕к. Не погоджуся, що не перспективно. Новий мовний закон зовс╕м не ╓ фатальним для кримського укра╖нства. В╕н не забороня╓ двомовност╕, навпаки – пропагу╓ ╖╖. То хай би кримськ╕ чиновники показали приклад – досягли реально╖, а не декларативно╖ двомовност╕ бодай у як╕йсь галуз╕. На в╕дм╕ну в╕д С╕мферополя, укра╖нсько╖ вив╕ски у Судаку чи Феодос╕╖ вдень з вогнем не знайдеш. Треба, щоб ц╕ зони «антиукра╖нськост╕» на територ╕╖ Криму поступово зменшувалися. А вже якщо позитивно╖ реакц╕╖ чиновництва не буде, тод╕ й бити на сполох. ╤ виступати ус╕м разом – монол╕тно, злагоджено.
У Криму ╓ люди, як╕, в╕дстоюючи укра╖нськ╕ ц╕нност╕, демонструють абсолютно не конфронтац╕йн╕ модел╕ повед╕нки. Я б назвав ц╕ модел╕ миролюбними ╕ щиросердечними. Проте навряд чи в когось язик повернеться назвати таких людей «в╕дступниками». Скаж╕мо, Михайло Кузменюк ╓ людиною шанованою як на Буковин╕, так ╕ в Севастопол╕. В╕н ╓ одним ╕з творц╕в в╕домого ф╕льму-концерту «Червона рута», був близько знайомий з Володимиром ╤васюком, Назар╕╓м Яремчуком, Василем З╕нкевичем, Соф╕╓ю Ротару... Одне слово, ця людина явно не зайва для укра╖нсько╖ громади Криму. Але й рос╕йськомовн╕ севастопольц╕ його шанують. Селище Чорнор╕ччя, точн╕ше, об╕йстя буковинця, любовно назване севастопольцями «хутором ╤лл╕ча» (там д╕╓ приватний музей побуту Зах╕дно╖ Укра╖ни ╕м. ╤вана Сн╕гура), стало улюбленим м╕сцем зустр╕чей багатьох представник╕в севастопольсько╖ ел╕ти. Про це св╕дчать поетичн╕ рядки рос╕йською мовою:

Черноречье, Черноречье,
Это место душу лечит.
И рассвет его, и вечер
Будет в сердце до конца...
Черноречье, Черноречье
Нет прекрасней места встречи,
Здесь Ильич связал навечно
Наши души и сердца!

Отже, Михайло ╤лл╕ч Кузменюк, буковинець до мозку к╕сток, запропонував Севастополю таку модель м╕жнац╕ональних стосунк╕в, яку варто б вивчати ╕ використовувати у всеукра╖нському масштаб╕. В╕н закоху╓ людей в укра╖нську культуру, ╕ йому це легко вда╓ться, бо в╕н любить ус╕х севастопольц╕в, незалежно в╕д нац╕ональност╕. А для нас, укра╖нц╕в, дуже характерними ╓ крайнощ╕ – або на╖жачилися ╕ в кожному не «сво╓му» вбача╓мо чужинця й ворога, або ж безв╕льно склали руки ╕... легко зреклися свого. Досв╕д буковинця Кузменюка треба вивчати в ун╕верситетах, а пот╕м через подвижник╕в пропонувати сусп╕льству. «Кримська св╕тлиця» шану╓ цю людину, пише про не╖, але наш╕ читач╕ повинн╕ йти дал╕ ╕ намагатися щось зробити за межами Криму. Зн╕мати про нього ф╕льми, писати статт╕ в обласн╕ ╕ районн╕ газети материково╖ Укра╖ни. Адже не в експонатах музею справа, а в надзвичайно ц╕кав╕й ╕ досить р╕дк╕сн╕й модел╕ пропаганди «свого».
Ще можна б згадати Тамару Мельник ╕з Севастополя, яка орган╕зову╓ Школу шляхетних укра╖нок Севастополя, або нашу Аллу Петрову, яка невтомно працю╓ з талановитими д╕тками С╕мферополя. Нещодавно я випадково (разом ╖хали в по╖зд╕) в╕дкрив для укра╖нсько╖ громади Криму вчительку Св╕тлану ╤ванн╕кову, яка виклада╓ укра╖нську мову... в домашн╕й школ╕. Сво╖х учн╕в, як╕ навчилися гарно сп╕вати укра╖нськ╕ п╕сн╕, вона возить в Зах╕дну Укра╖ну ╕ цим самим зближу╓ так╕ полярн╕ рег╕они. Св╕тлана Володимир╕вна ╓ чудовим педагогом, певен, що про не╖ колись будуть говорити з великим п╕╓тетом. А може, й «Кримську св╕тлицю» згадуватимуть, бо наша газета причетна не до одного такого в╕дкриття. До реч╕, коли ми ╕з Св╕тланою в╕дв╕дали в С╕мферопол╕ наших турецьких друз╕в з Платформи «Д╕алог ╢враз╕я», то отримали в подарунок книгу в╕домого турецького ф╕лософа Фетхуллаха Гюлена, про якого я вперше написав три з половиною роки тому. Назва книги — «Д╕алог ╕ толерантн╕сть», вона вже перекладена укра╖нською. Я тут же пригадав, що в Севастопол╕ наш читач Михайло Галунка не так давно видав невеличким тиражем книгу «Голос мудрост╕», де червоною ниткою проходить та ж ╕дея толерантност╕. Там ╓ багато цитат з Б╕бл╕╖ ╕ Корану, священних книг ╕нших рел╕г╕й, тож книгу колишнього оф╕цера ВМС Укра╖ни можна розглядати як шляхетну спробу досв╕дчено╖ людини гармон╕зувати кримське сусп╕льство. Якби в АРК ╕снували укра╖нсько-кримськотатарськ╕ школи, то книга севастопольця з галицьким кор╕нням могла б стати непоганим пос╕бником для проведення урок╕в толерантност╕.

 «СВ╤ТЛИЧАНСЬКА» ОСЕЛЯ НА ГАГАР╤НА, 5 — Р╤ДНИЙ Д╤М ДЛЯ МАТЕРИКОВИХ УКРА╥НЦ╤В

Люди, чия житт╓ва платформа под╕бна до «св╕тличансько╖», можуть розраховувати на редакц╕ю «Кримсько╖ св╕тлиц╕» як на р╕дну дом╕вку. Насамперед, завдяки гостинност╕ головного редактора В╕ктора Качули, його дивовижно╖ комун╕кабельност╕. Мен╕ було при╓мно прочитати в книз╕ Олександра Волощука «Кавказький щоденник» (Черн╕г╕в, 2012) ось так╕ рядки:
«Крим зустр╕в сонцем ╕ спекою. Ще п╕вроку тому перед╕ мною не стояло б питання, де провести в╕льний час, адже майже поруч з вокзалом знаходилася редакц╕я ╓дино╖ на п╕востров╕ укра╖нсько╖ газети – «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Упродовж к╕лькох рок╕в я був там бажаним гостем, дав к╕лька ╕нтерв’ю, потоваришував з редактором В╕ктором Качулою ╕ журнал╕стами газети. Але на початку с╕чня 2010 року М╕н╕стерство кльтури ╕ туризму «прив╕тало» укра╖нську громаду Криму та численних шанувальник╕в часопису як в Укра╖н╕, так ╕ в заруб╕жж╕ наказом про зв╕льнення В╕ктора Качули та арештом всього новор╕чного накладу. Так згас ╓диний укра╖нський пром╕нь сонця у шов╕н╕стичному ╕нформац╕йному мор╕ Криму...»
Дякувати Богу, тепер у нас нормальне кер╕вництво, газета виходить стаб╕льно. А вищезгадан╕ рядки черн╕г╕вського мандр╕вника газета може взяти соб╕ в «актив». Адже важливо не т╕льки вчасно п╕дготувати черговий номер, але й зум╕ти п╕дтримувати пост╕йний зв’язок з ц╕кавими, небайдужими людьми. Мабуть, в цьому ╕ ╓ головний секрет усп╕ху «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Прикро, що такими профес╕йними «установками» може похвалитися далеко не кожна укра╖нська газета.

ПО-ЖУРНАЛ╤СТСЬКИ «ПРОВОКУ╢МО», АЛЕ КИ╥В ЛЮБИМО НАЙБ╤ЛЬШЕ!

Тепер з усм╕шкою пригадую реакц╕ю деяких «св╕тличан» на мо╖ публ╕кац╕╖. Мовляв, що ви там експерименту╓те з таким поняттям, як П’╓монт? Адже Льв╕в ╓ Льв╕в. Це — святиня! Х╕ба можна його зам╕нити Черкасами, Черн╕вцями чи В╕нницею? Панове, ми не розв╕нчу╓мо авторитети. ╤ не збира╓мося применшувати роль ╕сторично важливих м╕ст. ╤, тим б╕льше, нам чужий будь-який сепаратизм. Але право позмагатися за перш╕сть ма╓ кожне м╕сто. В процес╕ таких мирних змагань народжуються ц╕кав╕ ╕де╖, гартуються конкретними справами молод╕ патр╕оти. Змагальн╕сть – важливий фактор. Мен╕ стало в╕домо, що саме в╕нничани (а не льв╕в’яни) стали нещодавно авторами ц╕кавого культуролог╕чного почину: в м╕ському транспорт╕ читають пасажирам... поетичн╕ твори укра╖нською мовою.
А ось як зворушливо через ╤нтернет заклика╓ сво╖х друз╕в стати передплатниками нашо╖ газети в╕нничанин Леон╕д Бровченко, який в╕дголодував за нашу мову 28 дн╕в б╕ля Укра╖нського Дому:
«Люб╕ д╕вчата! Знайд╕ть можлив╕сть, хоча це, розум╕ю, не легко, ╕з свого с╕мейного бюджету «в╕д╕рвати» сотню гривень ╕ передплатити газету «Кримська св╕тлиця». На п╕вроку — це буде 50 грн., як на нашу газету ВО «СВОБОДА» на ц╕лий р╕к. Це потр╕бно зробити по вс╕й Укра╖н╕. Крим — укра╖нський! ╤ мова в ньому УКРА╥НСЬКА, ще з час╕в Рус╕-Укра╖ни звучить, не змовка╓. ╤ надал╕ процв╕татиме. Тому що ╓ у нас найкращ╕ у св╕т╕ д╕вчата — у Ки╓в╕ пан╕ Шкода, в Кривому Роз╕ — пан╕ М. Джура, у Львов╕ — пан╕ Оксанка-Льв╕в’янка, на ╤вано-Франк╕вщин╕ — пан╕ Марися, в Каховц╕ — пан╕ Луся. Я зробив ╕ те, ╕ друге. Хоча гр╕шми не маю змоги розкидатися. Але ж — УКРА╥НСЬКА МОВА У КРИМУ — ЦЕ СВЯТА СПРАВА...»
Так що наш с╕мферопольський читач В╕ктор Сидоренко, який запропонував ц╕каву ╕дею – возити юних кримчан на Р╕здво не до Львова, а у В╕нницю, яка з часом може стати новим П’╓монтом, може пишатися. Под╕яло, певний резонанс ╓. Бо кому ж не хочеться стати першим? Стратег╕чний курс «Кримсько╖ св╕тлиц╕» на активний д╕алог з читачами виправдав себе. Саме в людях, у звичайних укра╖нцях, — наша сила. Тому тепер, у ц╕ новор╕чн╕ святков╕ дн╕, попри величезну роль Львова та ╕нших зах╕дноукра╖нських м╕ст, мен╕ чомусь хочеться згадати добрим словом саме наш р╕дний Ки╖в. М╕сто, яке об’╓дну╓ вс╕х укра╖нц╕в! ╤ зна╓те що — я не писатиму теплих сл╕в в╕д себе, краще процитую, як осв╕дчуються йому в любов╕ люди, чи╓ю р╕дною мовою ╓ рос╕йська:

«Я живу в Кишинёве. Впервые посетил Киев в августе 2006 года. У меня осталось море впечатлений. Такого красивого города я до сих пор не видел, хотя побывал во многих крупных городах Украины и России. Киев — это воистину лицо Украины и славного украинского народа. Город поражает своей красотой, величием и ухоженностью. А после посещения Киево-Печерской Лавры, Майдана Незалежности и Крещатика, Софийского собора и ещё десятка других не менее интересных мест, я понял, что удивительнее города я ещё не встречал... Михаил (16.12.2007)»

«Сегодня утром вернулась в свой серый российский город Брянск... После посещения Киева поняла, что это до глубины души мой город... Город благоприятный для творческого роста, развития, в меру шумный, чистый, доброжелательный. Сам его архитектурный ансамбль, кажется, заряжает добром и теплотой. Раньше думала, что Москва – мой город, но теперь двумя руками голосую: КИЕВ, КИЕВ, КИЕВ!!! Юлия (17.04.2011)»

«Я так люблю этот прекрасный город! Я — чистокровная украинка, хоть и родилась в России. В Киеве — каждое лето. Каждый раз, когда поезд останавливается на вокзале, сердце начинает учащенно биться! Вот он — мой самый любимый, самый теплый город на Земле! Мне хочется кричать о моей любви к нему! И даже с трудом могу передать словами свое отношение! Здесь абсолютно ВСЕ по-другому: люди приветливее, архитектура, здания, природа, парки, а главное — атмосфера тепла, уюта, спокойствия. И от того, что Киев такой замечательный, на глаза наворачиваются слезы... Стоит просто вспомнить любое место. Даже метро — я так люблю спускаться туда, не в московское, не в питерское, а именно в киевское! Как же я хочу снова тебя увидеть, мой волшебный город! Осталось всего 3-4 месяца, и я снова смогу любоваться твоими рассветами! Сейчас единственное, к чему я стремлюсь, это окончить учебу и переехать в Киев! Туда, где я счастлива по-настоящему! Аня (02.04.2011)»

«Прошлым летом впервые побывала в Киеве. Причем поехала одна, так как не нашлось попутчиков. Но я так сильно хотела посетить этот город, что даже перспектива ехать одной меня не остановила! Вернувшись домой, я поняла, что влюбилась в этот город раз и навсегда!!! И, кстати, если бы сейчас жив был СССР, я бы, наверное, уехала жить в Киев, ей Богу! Очень люблю украинскую речь, украинские песни, мои корни с Кубани, а Кубань это немножко Украина, т. к. заселялась она запорожскими казаками, поэтому в кубанских станицах до сих пор слышна украинская речь. Киев, ты прекрасен!!! Я обязательно к тебе вернусь!!! Мария (18.02.2011)»

Це все я знайшов у ╤нтернет╕. ╤ якщо так пишуть рос╕йськомовн╕ громадяни ╕нших республ╕к, х╕ба ж нам личить пасти задн╕х? Ми при╓дну╓мося до думки кубансько╖ козачки Мар╕╖ (майже сус╕дки, адже Крим ╕ Кубань поряд!). Очевидно, щось под╕бне в╕дчува╓ ╕ кожен патр╕отичний кримський укра╖нець. Ки╖в – чудове м╕сто, в Ки╓в╕ тепер друку╓ться «Кримська св╕тлиця», тут ╖╖ читають першими наш╕ читач╕. ╤ було б дуже добре, якби ╖╖ можна було в╕льно купити в к╕осках ус╕╓╖ Укра╖ни. Тод╕ б газета ставала б все б╕льше ╕ б╕льше всеукра╖нською. Ще важлив╕ше, щоб вона знову з’явилася в к╕осках С╕мферополя, Севастополя, Феодос╕╖, Ялти... Тут моя позиц╕я зб╕га╓ться з точкою зору вс╕х небайдужих кримчан, галичан ╕ наддн╕прянц╕в.
А зак╕нчити статтю я хот╕в би ось чим. Мен╕ запам’ятався той символ╕чний момент святкування 20-л╕ття «Кримсько╖ св╕тлиц╕», коли Петро Смолян╕нов вийшов на сцену ╕з житн╕м снопом-д╕духом. Хтось ╕з присутн╕х почав мене переконувати, що це не натуральний сн╕п, а якийсь майстерно зроблений «монтаж». Мовляв, кримське жито таким високим не бува╓ – ╜рунти не т╕. Однак Петро Васильович пот╕м п╕дтвердив мен╕, що й д╕дух справжн╕й, ╕ жито в╕н виростив на власному клаптику земл╕. ╤ дива в тому, що стебло високе й пружне, нема н╕якого — головне, вчасно вис╕яти зерна ╕ добре доглядати сходи... Мабуть, ця ж формула сприятиме ╕ динам╕чному розвитку кримського укра╖нства.

Серг╕й ЛАЩЕНКО
Льв╕в — С╕мферополь

Михайло Кузменюк склика╓ друз╕в укра╖нсько╖ культури

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11281

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков