Версiя для друку Обговорити в форумi

Вітер мандрів

З Наталкою Кидун я познайомився наприкінці минулого року. Тоді відбулася цікава зустріч на факультеті журналістики Львівського національного університету. Вона проходила в демократичній атмосфері — розповідав про «Кримську світлицю» і життя кримського українства, ставив запитання студентам, а вони — мені. Говорили про культуру, політику, мову, студентське життя. Коли обговорювалося мовне питання, Наталка встала і рішуче висловилася, мовляв, не варто особливо нагнітати мовну істерію, тому що для людей це не головне. І коли їх не роз’єднують політики і політикани, то вони можуть чудово порозумітися між собою. Студенти були про це іншої думки, хтось, підтримуючи мою «національно стурбовану позицію», навіть сказав з іронією: «Не слухайте її — вона взагалі білоруска!..». Потім з’ясувалося, що вона не білоруска, а все-таки українка, але з близького до Білорусі прикордонного селища Зарічне Рівненської області. А позитивне ставлення до Південно-Східної України, зокрема й до Криму, у неї склалося на основі власних вражень від подорожей. «Особистий досвід» молодих людей я поважаю. Тим більше, коли ті подорожі були тривалими, а у Наталі саме так і було. Тому домовився з нею про невеличке інтерв’ю для «Кримської світлиці». Зустрілися, щоправда, не скоро, а лише через два місяці. Зате тепер можу запропонувати нашим читачам цікаву розмову з юною полісянкою.
— Минулої весни я поїхала на тиждень в Ялту, — так спочатку розраховувала, — і мені там дуже сподобалося, — розповідає Наталя. — Тому вирішила залишитися на довший термін, цілий місяць прожила в цьому дивовижному курортному місті (не маючи жодного знайомого) і мені було дуже цікаво. Потім мене запросила художниця, яка проводить щорічні курси з живопису. І я деякий час жила у неї. Нам було цікаво, тому що я теж малюю... Потім я автостопом об’їхала весь півострів: Судак, Феодосія, Севастополь...
— Розкажіть про людей Криму. Що цікавого запам’яталося?
— Кримчани? Ну, знаєте, вони ж різні... Але оскільки я їхала з позитивним настроєм, то мені траплялися лише хороші люди. Жодного негативу! Я просто була в якійсь ейфорії... Всі мені допомагали в усьому — коли вдруге приїхала в Ялту, господарі навіть не хотіли брати з мене грошей. Я їх переконувала: «Це ж ваш заробіток, це ж курортний сезон!», але вони були непохитними. Дуже багато друзів у мене з’явилося в Криму!
— Ви з ними підтримуєте контакт?
— Звичайно, підтримую! Причому не лише електронною поштою; незабаром хочу знову поїхати до Криму і провідати моїх нових приятелів. Адже кримчани мене постійно запрошують у гості. Та й не лише кримчани, там я можу зустрітися з друзями з Москви, Пітера і навіть... з Франції. Вони люблять Крим і часто там бувають.
— А як спілкуєтеся з французами?
— Англійською. Вони всі нею володіють. Один з них півроку подорожував Росією, просторами Азії, а закінчив свою подорож десь в Індонезії. Французи мене навіть запрошували на Різдво до Франції, шкода, що у мене не вийшло. Але, сподіваюся, що влітку я там побуваю.
— А кримчани мають якісь особливості характеру? Якось відрізняються від галичан чи від вас, поліщуків Рівненщини?
— Важко відповісти на це запитання... Мовою хіба що відрізняються, а так суттєвої різниці немає. Хоча... якщо говорити саме про мешканців Південного Криму та й іншої приморської частини півострова, то вони постійно думають про те, як більше заробити в сезон. Мабуть, вища схильність до комерції. Навіть там, де «дикі пляжі» і нема відповідної інфраструктури, місцеві розвозять їжу, а відпочиваючі її купують. Хоч маленький, та заробіток!
До речі, кримчани між собою суттєво відрізняються: Севастополь, Коктебель, Джанкой — це різні міста, в яких живуть зовсім різні люди. Скажімо, севастопольці спокійніші, а в Коктебелі люди завжди кудись поспішають, я й сама швидко втомлювалася від коктебельської метушні... Але якщо порівнювати Севастополь і Ялту, то остання мені подобається більше. Там особлива енергетика. Але і там весною краще, ніж влітку. Взагалі, до Криму краще їхати навесні або восени. І спокійніше, і ціни нижчі.
— Кримські назви населених пунктів подобаються: Сонячне, Сонячна Долина, Морське, Веселе, Новий Світ?
— Дуже подобаються! А ще у Новому Світі чудове вино. Один знайомий працював десь на винзаводі і постійно мене пригощав. Навіть додому дещо привезла.
— А батьки не хвилювалися, що вас так довго не було?
— Вони спочатку навіть не знали, де я. Коли я зателефонувала татові і сказала, що я в Ялті, то він був дуже здивований. А загалом батьки поставилися до цього дуже спокійно, адже довіряють мені. Знають, що я про себе можу потурбуватися сама, що зі мною нічого поганого не може статися, бо це... не вперше відбувається. Я люблю десь поїхати — на відміну від моєї рідної сестри, яка є моєю повною протилежністю і любить сидіти вдома.
А я ті півроку, що була в Криму, взагалі не хворіла! Просто заряджалася енергією від землі. І життя мені там обходилося дешевше, ніж у Львові. Півроку прожила в Криму, а півроку живу думками про Крим...

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "З потоку життя"