Версiя для друку Обговорити в форумi

Проза життя

Чи не найбільше клопоту на початку навчального року нам, класним керівникам, коли беремось оформляти сторінки класного журналу (даруйте за мимовільну тавтологію!), особливо розділ «Загальні відомості про учнів». Є в ньому, в цьому розділі, графа: «Прізвище, ім’я та по батькові матері і батька (опікуна)». Здавалося б, простіше простого: простав ці дані і заспокойся! Якби ж то... З прізвищем, ім’ям, по батькові матерів справді жодних проблем. А от з батьками...
Живуть-поживають собі під одним дахом мама, тато, діти — одним словом, сім’я. Разом господарюють на міні-фермі, на городі і нібито разом виховують «спільно нажитих» синів і дочок. Де-факто вони — подружжя, де-юре — ніхто одне одному. Бо не в законному шлюбі вік вікують, як колись наші батьки і діди-прадіди, а в так званому цивільному. Тобто на «пташиних правах», позаяк не узаконили шлюб у РАГСі і зійшлись на віру. От і виходить: для дитини такий тато — і не тато, а лише співмешканець матері. Без будь-яких обов’язків. Якщо немає штампа в паспорті, вважає себе вільним птахом. Тому-то в горезвісній графі класного журналу і не значиться його ПІП. Цікаво, а що заважає їй і йому прийти в РАГС чи сільську раду, аби оформити якщо не свої стосунки, то бодай дітей? Тим паче, така процедура безкоштовна. Якщо ж мама вже має статус «одиначки», то установлення батьківства обійдеться лишень двадцять гривень. Справді, що заважає? Але це вже, як мовиться, інша, майже детективна історія. Її спробував «розкрутити». Іншими словами: провів журналістське розслідування. До цього спонукав мене ранг класного керівника: треба було ж дістати точні відомості для графи в журналі!
Почав з того, що в районному управлінні праці та соціального захисту з’ясував: а хто ж вони такі, ці самотні мами? Це жінки, в свідоцтві про народження дитини яких запис про її батька робиться зі слів матері. Підкреслюю це словосполучення як одне з ключових у своїй розповіді. Так ось: приходять ці жінки в назване управління зі всіма необхідними документами, що підтверджують статус матері-одиначки, пишуть заяву, де обов’язкова (теж ключова!) фраза: «З батьком дитини не проживаю». І згідно із законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» їм надається щомісячна грошова допомога. Її держава виплачує до того часу, поки дитині не виповниться вісімнадцять літ, а якщо вона навчається, то до двадцяти трьох. Маєте кілька дітей — одержуйте на кожного окремо. Суми виплат невеликі.
Такі материнські «заробітки». Ви усміхнетесь, напевно, після цих слів і скажете подумки, що іронія тут ні до чого. І матимете рацію. Ця незначна допомога — лише один з видів підробітку в родинах малозабезпечених. Або ще один доказ неспроможності і лінькуватості чоловіків — кровних татусів: навіщо, мовляв, старатись, нехай держава фінансово забезпечує сім’ю, а мені ліпше бути співмешканцем. Тому-то щороку бажаючих «заробити» на «одинокому материнстві» — легіон. Збільшується сума субсидій — пропорційно зростає кількість тих, хто їх одержує.
Чи треба доводити, що в кожної із цих жінок, різних за національністю, віком і соціальними можливостями, своя життєва одісея, яка, власне, й змусила її стати самотньою матір’ю. Хтось із них справді самотній і потребує державної підтримки. Ну а для когось — і таких чимало! — «одиноке» материнство — своєрідна професія, спосіб вижити. Обходять закон, ідуть на обман, приносячи в жертву моральні принципи, аби була вигода. Воно, можливо, і вигідно, але ж треба не тільки народити, а й виховати. Не думають про це ті жінки і тоді, коли навмисне не оформляють шлюб офіційно і стають де-факто — замужем, де-юре — мати-одиначка і тоді, коли в свідоцтві про народження дитини її записують на своє прізвище, а ім’я і по батькові батька придумують самі. Випадки обману довести неможливо і перевірити теж. Воно й не дивно: навіщо їй законний, офіційний чоловік? Вигідніше бути замужем за... державою. Хоч якась допомога щомісяця перепаде.
Картинки з натури. Вирішив відвідати Оксану Д., матір мого шестикласника. Двері відчинила жінка років тридцяти п’яти. В сіни намагалися вислизнути меншенькі хлопчик і дівчинка з бісиками в чорних оченятах, і господиня ледве втримувала їх за руки, грайливих, симпатичних. Розмова почалася одразу. У неї троє діток. Сама без роботи, на обліку в Центрі зайнятості. Має чоловіка. Годує, догоджає в усьому. «Як вареник у маслі», — ледь помітно засоромилась. Одначе він у РАГС не кличе, батьківства свого не визнає. Юридично, звичайно. Та й сама вона цього не хоче. Вважає, що мамою-одиначкою все-таки вигідно бути. «Немає впевненості, — каже Оксана, — що завтра мене не покине, тому й не поспішаю до РАГСу. А хіба не зрозуміло, навіщо народжую? Заради грошей. Він мало заробляє, жити якось треба, щомісячна допомога на трьох дітей виручає...».
Настя Р. і четверо малят теж своєму чоловікові і батькові — ніхто. Немає рагсівського штампа в паспорті. Татусь, котрого дітки різного віку, хто мешкає в розкішній тещиній хаті, визнавати батьківство і не думає. Йому і так добре. Адже він — офіційно неодружений, а тут іще й гроші дармові. Навіщо докладати зусиль?
А от Наталці Л., нещодавно розлученій, з трьома дітьми, не «світить» грошова допомога від держави, хоча колишній чоловік не платить аліментів. Вона, бачте, як «розлучниця» не може претендувати на офіційний статус «одинокої матері». Якщо це не абсурд, то як, скажіть, називати таку несправедливість? Чомусь ті, хто позашлюбно їдять разом хліб з батьком своїх дітей, мають допомогу, а розлучені що — з іншого тіста?
Насамкінець — висновки резюме з мого розслідування. Що поробиш... Усі ми під цим вічним сонцем на диво різні, по-всякому добуваємо хліб насущний. Честь і слава нашим матерям — справді самотнім і не зовсім, із законними чоловіками і незаконними! Вони, буває, із шкіри лізуть, аби їхні чада були, як у людей: доглянуті, одягнені, наїдені. Заради цього іноді вдаються до обману, обходять недосконалі закони. Пробачимо їм ці «гріхи». Не для себе ж стараються. Саме їм ми повинні завдячувати за їхнє розуміння святого материнського обов’язку. Та не забуваймо про інший хліб — хліб духовний. Ні, не «речова», чи то пак матеріальна хвороба загрожує нашим дітям. Бездуховність — її істинне ім’я. Бережімо дітей від «новітньої обломовщини», манкуртизму, безбатьківства, аморальності, громадянської пасивності. Бо якщо немає ідеалів, немає мрії, немає того високого, заради чого варто жити, тоді й своє, й чуже буття видається нічого не вартим. Тоді все байдуже.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель
с. Пруди
Совєтський район
АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 31.05.2013 > Тема "З потоку життя"