Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Цей репортаж з київського Майдану нашої читачки й активної дописувачки з Львівщини пані Віри Олеш лежав у редакційному портфелі ще з грудня минулого року. Не встигли опублікувати його відразу, а потім почалися такі події, що не до радісних було репортажів... Хтось, може, скаже, що й нині такі вихори і загрози над нами витають, що не до приємних спогадів. Але нам здалося, що той оптимістичний дух, той настрій Майдану, та його інтернаціональна єднаюча всеукраїнськість нам не будуть зайві й сьогодні, коли Майданом має стати вся Україна, щоб мобілізуватися, згуртуватися, організуватися і вистояти, як вистояв свого часу і досі стоїть Майдан!

ВІСТІ З МАЙДАНУ ТА ДЕЩО З ЖИТТЯ ПОЛЬОВОЇ КУХНІ № 15Х

Коли потрапляєш в атмосферу Майдану, розумієш, як важливо триматися дружно, не відступати, не падати духом. Розумієш, що дороги назад нема, і що ми вже не будемо вчорашні, як би не повернулось колесо історії...
Майдан — це вся Україна! Люди з міст і сіл усіх регіонів нашої держави тримаються вже більше місяця, щоб вибороти свої законні права на гідне життя. Хто день чи два, хто тиждень, а хто і від початку протесту стоїть на головній площі держави. Люди Майдану — незвичайні люди! Вони змінюють одне одного на варті, допомагають вистояти і вижити, і не втратити ні духовної, ні фізичної сили.
Це — дуже важко: більшу частину доби на ногах, бо Майдан — не спить і не розходиться. Майдан стоїть! Майдан живе! Майдан творить нову історію України!
У всій цій політично-громадсько-творчій атмосфері боротьби є сторінка польової кухні. Місце гаряче й активне, невід’ємне від життя майданівців. Пунктів харчування на Майдані є чимало. Там працюють сотні добровольців, цілодобово забезпечуючи мітингувальників чаєм-кавою-канапками-гарячими стравами. Мені пощастило дві доби з одногодинними перервами на сон допомагати активістам польової кухні № 15Х, що знаходиться на розі будинку Профспілок, вулиця Хрещатик, 18. Про тих людей, з якими довелось попрацювати і поспілкуватись, маю честь, хоч коротко, але розповісти загалу, бо кожен з них — цікава особистість! Звичайно, це буде крапля в океані, бо скільки їх, вартих уваги, перейшло через цю кухню чи інші пункти харчування, але це — моя маленька данина кожному добровольцю на Майдані.
На кухні є своя ялиночка, біля якої всі фотографувались. Добровольцям — і мені в тому числі — дають рукавиці, маску і плащ — така собі уніформа.
Отже, як змогла я вияснити в гарячому процесі роботи кухні, між приготуванням-подаванням-прибиранням, саме ця — № 15Х запрацювала з ініціативи львів’ян, які ще в перші майданні дні привезли в Київ польову машину. Цей агрегат треба бачити! Величезна кухня на колесах, спеціальної конструкції, з нішами-баками, які герметично закупорюються з вмістом тієї страви, продукти на яку заклав шеф-кухар. Дим відкритого вогню з пічки вудить все навколо, а висока температура жарин доводить страву до готовності. Зараз таких машин — дві, бо кияни до львівської доставили свою, і вони працюють на повну силу, забезпечуючи майданівців смачними гарячими стравами — вдень і вночі! Не знаю поіменно, хто саме запустив цю кухню, але переконана, що то небайдужі і мудрі люди, які знають, як важливо нагодувати людей гарячими стравами в такий екстремальний період.
Про початок роботи цієї польової кухні мені коротко розповіла пані Оксана — молода, симпатична, енергійна киянка, яка не хотіла назвати свого прізвища. Сказала тільки, що є співвласницею мережі ресторанів у Києві і що на Майдані з перших днів. Вміло керуючи процесом, пані Оксана піклується про доставку продуктів, про вчасне прибирання, про калорійність їжі, про..., про..., про...! І разом з усіма виконує будь-яку роботу, потрібну на даний момент.
Ще один киянин, який вдень працює, а на ніч приходить на кухню і є тут нічним інструктором, це — Роман, який також прізвище не назвав. Хлопець дуже серйозний і відповідальний. Чесно кажучи, ночі не чекав, приходив зразу, як звільнявся після роботи. Все робив, що вимагала ситуація. До речі, має дві спеціальності: кухаря і звукорежисера.
...Ранок 22 грудня. Минула найдовша ніч. Це так символічно! Вночі теж годували народ. Спала від 3-ої до 4-ої години у Будинку Профспілок. Але втоми не відчуваєш, на душі легко. Свята неділенька. Година 10. Сонечко світить! Майдан вирує! Стою на видачі гречаної каші: смачної — не передати! Люди нескінченною чергою, спокійно, ввічливо підходять до столу, беруть свою порцію, дякують. Разом зі мною — такі ж волонтери, як і я. Коли вже закінчили видачу, до мене підходить молодий чоловік з величезним туристичним наплічником. Питає, кому віддати продукти, одноразовий посуд, ліки. Коли все віддав, прийшов допомагати. І так добу працював. Це — Денис Беспалов, програміст з Вінниці. Приїжджає на вихідні підтримати Майдан. Вже вдруге працює на кухні. Каже, що не з політичних мотивів, а із солідарності з ідеями майданівської громади.
Із 30 листопада на Майдані молодий харків’янин Іван Дєєв (22 роки). Сам будівельник, зараз працює в Києві. Вдень — на основній роботі, на ніч приходить сюди, щоб бути охоронцем на кухні. Тато Івана — болгарин, а мама — українка. Каже, що в генах має волелюбство, тому розділяє прагнення до незалежності і свободи.
З Харкова є ще один волонтер — Артем Дещук. Інженер-будівельник за фахом, Артем виконує всі потрібні на кухні підсобні роботи: охороняє, рубає дрова, носить воду, роздає канапки.
Нічним охоронцем польової кухні № 15Х є і молодий галичанин Петро Гудима (26 років). Він слідкує за діяльністю кухні вже вісім ночей, а зголосився бути волонтером ще раніше. Петро — керівник групи нічних волонтерів. На Майдані вже три тижні. За спеціальністю — столяр, будівельник, паркетник. Каже, що буде на Майдані стільки, скільки треба. Вдома, у селі Крупсько на Львівщині, його чекають рідні та дівчина, з якою він одружиться, коли все владнається...
Прийшов старший чоловік... Зголосився чистити картоплю. А її треба ж, ой, як багато! Я в цей час нарізаю моркву. Розговорились. Це — Григорій Качур, родом з Вінниччини, зараз мешкає в місті Гайвороні на Кіровоградщині. Колись працював на шахті. Питаю, де? Відповідь: «13 років комбайнером та ГРОЗ на 1-ій Червоноградській та на 6 ВМ Лісовій». Ось так!
У ніч з неділі на понеділок допомагали на кухні мама з донею з Вінниці: Марина і Оля Сорочинські. Пані Марина — приватний підприємець, а Оля — студентка Морської академії у Польщі. Бувають по кілька днів на Майдані, тоді — працювати і вчитись, а на вихідні — знову! Вірять, що все буде добре, що Україна піднялась перед світом і назад дороги просто нема.
Тендітна жіночка з Верховини, присілка Великий Присліп — Ганна Кіщук — мати вісьмох дітей! Старшому — за 20, а найменшому — сім місяців! Домовилися з чоловіком по черзі їздити у Київ! Вже кілька днів на Майдані. Все обійшла, всюди була, на ніч прийшла помагати на кухню.
Львів’янка пані Наталя Барчишин прийшла помогти на кілька годин, а залишилась на цілу ніч! Ольга Васильєва з Нікополя Дніпропетровської області прийшла «відчути Європу», бо каже, що для неї вже з Києва з’являється європейське відчуття! За фахом пані Оля — інженер-конструктор, дуже підтримує Євромайдан, все підтримує, що тут робиться, і вірить у перемогу. Навіть робота на кухні є для неї внеском у цю омріяну перемогу. Солідарна з колегами на кухні і волинянка Тетяна Толкаченко, яка приїхала з Луцька. Працює консультантом у веломагазині. Я впізнала в ній споріднену душу, коли побачила у вухах сережки у вигляді велосипеда. Так і є! Тетяна — велотуристка. Крім цього, ще й психолог. Коли ми всі разом — пані Наталя зі Львова, пані Оля з Нікополя, пані Таня з Луцька і я — нарізали ковбаску і сир та робили сотні канапок, якими, здавалось, можна нагодувати півсвіту, ми говорили про все на світі, і час минав так скоро, що й не знати, де губився...
І знову надходив вечір, трохи пекли очі від попередніх безсонних ночей, трохи боліли руки від ножа і черпака, а в чоботи наче хто скла насипав, але ще так не хотілось залишати нових знайомих і поспішати на нічний потяг. Зі сцени лунали виступи: то промови, то пісні змінювались в ефірі. Все нові і нові люди підходили за харчами, а нові волонтери обслуговували їх. І тут маю сказати про головного кухаря цієї кухні, звичайно, таких називають коротко: шеф! Сергій Варцабюк — кухар-кондитер, професіонал з червоним дипломом. Народився в Коломиї. Зараз мешкає в Києві. Вчився у Полтавському технікумі міжнародних харчових технологій. Має 5-й розряд. На Майдані вже місяць. Спить мало, бо роботи багато. Трохи змучений, але жвавий і привітний. Готує з душею! Тому все смачно! Справляється легко з тими великими машинами, що димлять і тріщать, і сиплять жаром. Правда, каже, що часто буває на заробітках, де працює на будівництві, але кухню любить і знає... Має надію, що Майдан таки оправдає свій статус «євро»...
Минули три дні та дві ночі. Пора додому. А скільки ще неповторного подарував Майдан! Виступила перед мікрофоном зі своїм вітальним різдвяно-новорічним віршем. Передала у скарбничку Майдану кошти від соснівчанки Оксани Пелех. Зустріла червоноградських козаків на чолі з невтомним Анатолієм Троцюком, познайомилася з кримчанами, які сказали, що стоятимуть на Майдані до повної перемоги над діючим режимом, послухала виступ письменника Сергія Пантюка у КМДА, наговорилася з головою Полтавського відділку Союзу українок Оксаною Калинич та журналістом Сергієм Лащенком, поетесами Світланою Ковальчук з Галичини та Валентиною Попелюшкою з Закарпаття, добавила свою дощечку з надписом «Соснівка» у стіну єдності та перемоги, навчила пов’язувати українську хустку Оксану Степанівну Лисенчук з Тлумача... Який вражаюче позитивний цей Майдан! Наша молодь — чудова! Наші люди — прекрасні! На Майдані — вся Україна! Вся! І я приїду знову! Хто там виступає проти? Нерозумні... Час настав і його не відверне ніхто. Майдан переможе!

Віра ОЛЕШ
Київ, Майдан — м. Соснівка, Львівщина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Урок української"