Версiя для друку Обговорити в форумi

Більшості народів властивий - у тій чи іншій формі - культ предків як основа пам'яті роду та запорука історичного буття етносу. Тут культ і культура нероздільні; культура пошанування предків включає в себе глибоко символічні ритуали поховання та догляду за могилою.
У деяких народів є сакральні місця національної пам'яті - пантеони визначних людей, якими народ гордиться. І майже в усіх є, сказати б, пантеони віртуальні - певний усталений у суспільній свідомості й увічнений на писемних "скрижалях" корпус імен таких пам'ятних для народу особистостей.
У нас немає ні першого, ні другого - принаймні як незаперечного загальнонаціонального кодексу.
Не можна сказати, що наш народ не шанував своїх героїв. Ні, він оспівував їх у піснях і думах, переказував легенди про них. Але чужі держави, під владою яких він перебував століттями, все робили для того, щоб позбавити його власної історичної пам'яті, або перекрутити її, або вщепити накинену. І досягали в цьому успіхів.
З тяжким болем писала колись Леся Українка:
Народ мій, мов дитя, сліпеє зроду,
Ніколи сонця правди не видав.
За ворогів іде в огонь і воду,
Катам своїх поводарів віддав.
Ще й досі по всій Україні височіють пам'ятники великим і малим катам нашого народу. Ще й досі не знаємо могил багатьох його героїв і достойніших синів та дочок, а деяких і ніколи вже не взнаємо.
А могили ті розкидані по всьому світові - так складалася історична доля народу.
І далеко не скрізь вони ідентифіковані (якщо й збереглися), далеко не скрізь упорядковані й пошановані. Виняток становлять деякі осередки української діаспори на Заході, наприклад, український цвинтар у Банд Бруку (США) - свого роду локальний пантеон українства.
Догляду й пошанівку потребують усі могили - це важливий складник загальної культури нації. Коли ж йдеться про могили тих, хто залишив тривалий слід в історії нації, культурі, мистецтві, то пошанування їх - це ще й акт самоповаги, самовизнання й самоствердження нації, її консолідації.
Один із кроків у цьому напрямку - каталогізація поховань визначних людей. Над цим працювали деякі дослідники - згадаймо хоча б М. Кутинсько, Л. Проценко.
Відомий письменник Віктор Жадько не тільки підхопив цю естафету, а й запропонував набагато ширший проект. Він хоче дати стислий життєпис небіжчика, опис і точні координати місця поховання, фото могили (якщо вона збереглася) та інші найнеобхідніші відомості. Це і буде своєрідний (поки що віртуальний) "Пантеон визначних українців" (маються на увазі - цілком слушно - ті, кого дала світові українська земля, незалежно від національності й від того, куди їх закинула доля).
Зрозуміло, що тут роботи - не на один рік. Але успішний її початок уже бачимо.
Тож побажаймо успіху Вікторові Жадьку. І допомагаймо йому. Адже це наша спільна справа.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Запрошуємо читачів "Кримської світлиці" - краєзнавців, учителів, просвітян - взяти участь у творенні книги, яку благословив своїм зверненням академік Іван Дзюба. Надсилайте до редакції інформацію, ілюстрації (фотопортрети та знімки місць поховань) про славетних українців, які закінчили свій земний шлях в Криму, і які, на вашу думку, заслуговують на те, щоб увійти до цієї книги.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Урок української"