|
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 02.09.2005 > Тема "Урок української"
#36 за 02.09.2005
МЕНЕ МОЖНА НАДУРИТИ, АЛЕ ТІЛЬКИ ОДИН РАЗ
Лідія СТЕПКО, власкор "КС".
Професія журналіста - непередбачувана. Сьогодні твоїм респондентом є пересічний громадянин, а завтра - Президент держави. Мабуть, від такого різноманіття око журналіста залишається прискіпливо-"незамиленим", а сприйняття співрозмовника, через деяку професійну відстороненість - десь, близьким до філософського. Чому до філософського, бо саме цій когорті людей було властиво відсторонено спостерігати за подіями, частіше, не беручи у них участі. Недаремно, мабуть, з'явилося визначення, що журналіст - це не прокурор і не суддя, а лише свідок, або ж, у крайньому разі - присяжний.
Буває так, що бачиш свого респондента вперше і востаннє, а буває - навпаки, доля зводить тебе з ним неодноразово і тоді вже радієш йому, як радіють близьким чи друзям.
Вперше я згадала у своїй публікації Віктора Андрійовича Ющенка, коли він ще був прем'єром, але вже стало відомо, що ось-ось залишить посаду і не з власної волі чи через недбалість у роботі, а саме з політичних міркувань тодішнього керівництва держави. Того часу до севастопольського Будинку офіцерів Чорноморського флоту РФ прибув пан Лужков з артистами з "Москонцерту". Найнятий прислужливий конферансьє раптом зі сцени глузливо й зовсім недоречно пожартував над українським прем'єром. Присутні у залі представники місцевої влади, сміючись, сприйняли ті жарти як щось належне.
По закінченні заходу, долаючи заслони охоронців Лужкова, аби спитати в останнього про вартість у грошових одиницях вищезгаданого глузування, наштовхуюся на представника місцевої влади й мимохідь питаю, як він сприймає те, публічне глузування з нашого діючого, хай і останні дні, українського прем'єра? "А кто над ним сейчас не смеется?" - почула у відповідь. Емоційна від природи, обурена до краю, пам'ятається, тоді я забула про журналістську відстороненість, випаливши вже як ображена громадянка держави: "Я не сміюся!" і ще довго пишалася тією відвертістю наперекір, як і своєю публікацією на захист українського посадовця.
Перша особиста розмова з Віктором Андрійовичем відбулася у 2002 році, коли він, як політичний лідер блоку "Наша Україна", балотувався до Верховної Ради. Тоді перед його приїздом до Севастополя, думається, за вказівкою з Києва та розпорядженням місцевої влади, здерли усі бігборди красеня-екс-прем`єра, що були розміщені у місті та на під'їзді до нього. Самого ж політичного лідера обмежили, як він потім розповідав, і в часі, і в кількості зустрічей. Оминала його тоді й місцева преса. Якщо у стінах Севастопольського технічного університету на його зустрічі зі студентами ще були місцеві журналісти, котрі потім насміхалися у публікаціях над тим, що він, говорячи російською на прохання студентів, припустився українізмів, то площа Нахімова, куди послухати Віктора Андрійовича прийшли лише з півсотні городян, була зовсім вільною від представ-ників мас-медійних кіл. Позаяк ніхто більше не прагнув знімати чи записувати політичного лідера, ми з колегою, "світличним" веб-редактором Миколою Владзімірським, мали час запитувати довго й у подробицях: і про політичні засади новоствореного блоку, і про думку щодо російських філій ВНЗ, що працювали на той час у Севастополі без ліцензій. Цікавилася я тоді й ставленням Віктора Андрійовича до проблем україномовної преси у Криму, розповідаючи про труднощі нашого часопису. Майбутній депутат Верховної Ради ще тоді з розумінням поставився до наших проблем, сказавши, що єдиний україномовний часопис у Криму обов'язково має бути підтриманий державою, бо ж це - політика.
Так сталося, що на початку літа, а саме 4 червня поточного року, я мала нагоду, чи то вже щастя, повернутися до розмови про "Кримську світлицю" з Віктором
Андрійовичем Ющенком, який вже у статусі Президента відвідав Севастополь. На мій подив, він одразу запевнив, що обізнаний з усіма проблемами часопису, але потрібні їх паперові підтвердження. Знаючи достеменно, що головний редактор усі папери передав через помічників Президента, я, як і вся редакція часопису, почала чекати позитивних зрушень.
У тому ж місяці доля, хоч вже й опосередковано, але знову привела мене на життєвий шлях нашого Президента: разом з переможцями конкурсу "Українська мова - мова єднання" мені довелося проїхатися визначними історичними місцями держави. У маршруті було означене й село Хоружівка - мала батьківщина В. Ющенка. Вже сидячи за "президентською" партою у Хоружівській середній школі, а пізніше п'ючи смачну воду з колодязя біля батьківської хати Президента, ще раз відзначила дивовижну непередбачуваність професії журналіста.
Що ж до зрушень фінансових проблем часопису - то чекаємо й досі. Інколи нам повідомляють, що в Кабміні про нас вже йшла розмова у позитивному руслі, що у Міністерстві культури пам'ятають про дванадцятирічні напрацювання "КС" у царині української мови та культури і вже було нібито й рішення профінансувати газету чи то в річному обсязі, чи у піврічному, і... знову тиша.
Деякі телеканали висвітлювали прихід нової влади за домовленостями, хтось сподівався на посади... й отримав їх. Ми ж працювали за власним сумлінням, кожним номером наближаючи прихід, на нашу думку, справжньої української влади. Ми й зараз не прагнемо звань чи якогось особливого ставлення. Єдине хочеться дізнатися, чи нинішня влада й справді не розуміє, що україномовна преса у Криму формує державницько налаштованого громадянина, прищеплюючи йому повагу до всього українського, втрачену за довгі роки радянської влади.
Адже це наш газетний додаток для дітлахів - "Джерельце", використовували в дитсадках та молодших класах як наочний посібник вчителі й вихователі. Це саме з нашого іншого додатку для юнацтва - "Будьмо!" (з інтернет-сайту газети) увесь світ мав уявлення про кримських скаутів з молодіжної організації "Пласт". І, нарешті, це таки наш мовно-комп'ютерний конкурс "Аладдін", котрий став переможцем всеукраїнського конкурсу "Українська мова - мова єднання", що пройшов під патронатом В. Ющенка, є стимулом для вивчення української мови та культури для школярів і студентів півострова.
А тепер я хочу провести щось на зразок журналістського дослідження. За минулої влади газета хоч не регулярно, із запізненнями, але фінансувалася з Держбюджету країни. Хтось або таки розумів, що тираж української газети в російськомовному середовищі не забезпечить її існування, або боявся втратити крісло (бо як
ми тепер кажемо, у нас був тоталітарний режим). Таким чином, часопис проіснував 11 років, борючись разом з тодішньою опозицією за українську мову, освіту, мистецтво і взагалі за українську владу. Логічно, що відкрито підтримуючий опозицію часопис перед виборами був позбавлений фінансових дотацій старої влади.
Що ми маємо зараз? Дев`ятий місяць поспіль колишня опозиція керує державою. Часопис фактично знищений. Були обіцянки особисто Президента, особисто Прем`єр-міністра, як і всіх підлеглих владних структур. Далі обіцянок справа не просунулася ні на крок? Так це і є та українська влада, за яку ми боролися? Оце їй не потрібен український часопис у Криму, тому Криму, за який так відчайдушно бореться Росія, створюючи все нові й нові періодичні видання, у Криму, який повністю пише й мовить недержавною мовою? Який за такого "пильнування" з боку влади скотився до постійних антидержавних випадів у пресі стосовно держави та її національних надбань (па-м'ятники Шевченкові у ЗМІ півострова охрещені "истуканами"). Оце вже дохазяйнувалися на своїй землі! А як же щодо того, що "в своїй хаті - своя правда і сила, і воля..."? Чи вже годі цитувати Шевченка, добравшись до заповітного крісла?
Особисто я віддала свій голос за Віктора Ющенка, бо він обіцяв Україні українську владу, українську мову, освіту, книгу, школу, сприяння українським періодичним виданням. Скажу більше: один раз за все життя у своїй домівці мені захотілося раптом, на видноті, серед фотографій близьких і друзів розмістити портрет свого Президента.
Але, даруйте на слові, надурити мене можна також тільки один раз. І я не помилюся, якщо скажу, що сьогодні так думають мільйони українців, надії яких не справдилися.
м. Севастополь.
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 02.09.2005 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3283
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
