Версiя для друку Обговорити в форумi

УКРАЇНА - НЕ РОСІЯ...

 Світовий Конгрес Українців (СКУ) звернувся з листом до Президента України Віктора Ющенка з проханням допомогти розв’язати проблемне питання навколо Бібліотеки української літератури в Москві. "До нас звернулися наші земляки з Російської Федерації з тривожною звісткою про чергові намагання російської влади ліквідувати єдину Бібліотеку української літератури в Москві", - йдеться у листі СКУ, копія якого знаходиться в розпорядженні власного кореспондента УКРІНФОРМу в РФ.
 У зверненні повідомляється про звільнення з посади одного із засновників бібліотеки, заступника голови Об’єднання українців Росії, голови Товариства шанувальників української книги, завідувача відділу російської україністики та автора книги про історію Бібліотеки Юрія Кононенка. "Цей факт є практично восьмим за чергою звільненням працівників Бібліотеки української національності. На їхні місця приймаються особи, які не знають української мови та культури. Можна лише здогадуватись про остаточні цілі таких кроків", - підкреслюють автори листа.
"Світовий Конгрес Українців просить Вас, пане Президенте, звернути увагу на подані вище факти як на порушення людських, у тому числі й національних, прав Ваших і наших земляків та привернути увагу Президента Російської Федерації до цієї справи", - йдеться у зверненні. Лист до Президента України від Світового Конгресу Українців підписали президент СКУ Аскольд Лозинський та генеральний секретар організації Віктор Педенко. Копія направлена також Міністерству закордонних справ України.

УКРАЇНСЬКА БІБЛІОТЕКА - ЯК FATA MORGANA
 Звільнення Юрія Кононенка - факт знаковий. Розгром Бібліотеки української літератури триває. Хоча ні, термін не зовсім правильний. Розгром (шляхом реорганізації) саме не вийшов. Іде руйнування бібліотеки. Поки тільки кадрове.
 Дозволю собі ліричний відступ. Я познайомився з Юрою в минулому ще тисячолітті - наприкінці 1999 року, коли тільки приїхав до Москви. Наша Бібліотека тоді тіснилася на Автозаводськiй. Ця людина відразу викликала довіру - що називається, "людина на своєму місці". Чому? Через блиск в очах, з яким він розповідав про книги та авторів, через особливу ніжність, дбайливість, з якою справжні книголюби перебирають книги...
 Взагалі, ніде правди діти, все частіше виникає думка: а може, не варто було з’їжджати з тих тісних кімнаток на Автозаводськiй. Ми, українська читаюча громада, тоді були бідні, але горді. І, що саме головне - непомітні. Ну, зібралася в районній бібліотеці компашка божевільних "хохлів", ну, збирають свої незрозумілі книги, ну проводять суботники. Хто їх бачить? Кому вони заважають? Ніхто й нікому.
 Таке враження, що з переїздом у простору і добре обладнану бібліотеку змінилося занадто багато чого. Помітними стали! Облагодіяними! Тобто отут вже автоматично виходив варіант, зворотний колишньому. Хлопці, якщо ви не "бідні, але горді", то, отже, "багаті, але покірні". Так що будьте ласкаві відставити убік свої штучки. Українську історію розглядайте як частину великоросійської історії. Українську культуру - як бічну гілочку великоросійської. І все, крапка. Звичайно, прямо ніхто так не сказав і не скаже. Але цього і не потрібно, коли під рукою є "місцеві" підмосковні хунвейбіни. Пікети, провокації... І як відповідь на вимоги малограмотних квасних патріотів - апаратні чиновницькі рішення.
 Спрогнозувати, що буде далі, неважко. Насамперед, жорсткість цензури. Повна відмова від непростих тем української історії, української культури, складних вузлів україно-російських взаємин. Замість цього - гламуризація, гопак, шаровари, "садок вишневий коло хати", "гандзя-птичка" і "розпрягайте, хлопцi, коней".
 У випадку дрібних затримок із цим процесом, якогось опору йому, відразу продовжиться повзуче кадрове руйнування Бібліотеки. Людей, які не з чуток знають про українську культуру, говорять українською мовою, замінять "ручні", ряжені українці, що вивчали українську історію на бігу, за мозаїками на станціях метро "Київська". Не можна виключати, що випливе з коридорів апаратної пам’яті і варіант повного розгрому бібліотеки з розформуванням або розчиненням її фондів.
 Найобразливіше, що цього зрештою ніхто не помітить. Ні в Москві, ні в Росії, ні в Києві, ні в Україні. Обговорювати будуть куди більше захоплюючу і головне - розкручену тему: про утиски російської мови в Україні. І це абсолютно справедливо. Тому що ми, українська діаспора, не можемо домогтися того, щоб нас помітили, поважали і до нас прислухалися. А виходить, кращого ставлення до себе просто не заслуговуємо.
 Що ж залишається? Читайте класику: "Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум". Однак, боюся, багато хто не зрозуміє, що це, звідки і про що (і з кожним днем таких нерозуміючих тепер буде більше). Тому висловлюся простіше, у дусі нових віянь, протягів і вітрів, що дують навколо нашої (поки ще) Бібліотеки: "Розпрягайте, хлопцi, коней!"
 Олег КУДРІН,
 відповідальний редактор журналу "Имена", Москва.
 olviku@mail.ru
 * * *
В редакційному портфелі знайшлося інтерв`ю нашого львівського кореспондента із заступником голови Об’єднання українців Росії Юрієм Кононенком, записане ще до сумновідомих подій довкола української бібліотеки в Москві. Пропонуємо його вашій увазі.

В МОСКВІ "КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ" ЧИТАЮТЬ - РЕГІОН НАДТО ВАЖЛИВИЙ...
 Отже, знову про Форум видавців у Львові. Його популярність стабільно зростає; тому для того, щоб потрапити до Палацу мистецтв, де він, власне, і проводиться, треба вистояти чималеньку чергу.
 Спраглих до читання львів’ян і гостей книжкової столиці України (дехто вже і так називає Львів) доводилося пропускати через спеціальні "шлюзи". Бо за кількістю читаючої публіки на один квадратний кілометр української території Львів у ті дні впевнено лідирував.
 Але читання це ще не все. На якомусь з трьох поверхів, де проходив Форум, можна було зустріти і давнього приятеля, і відомого письменника, і навіть якусь кіно- чи телезірку.
 Мені, наприклад, пощастило в тому плані, що я познайомився з Юрієм Кононенком, заступником голови Об’єднання українців Росії. Не дуже я й здивувався, коли почув, що пан Юрій добре знає нашу "Кримську світлицю". Та й усі, хто цікавиться Кримом, можуть у Москві її читати - у Бібліотеці української літератури для нашої "Світлички" є місце.
 Не сумнівався у цьому, адже добре пам’ятаю замітку Віталія Зорича, члена "Об’єднання українців Москви", надруковану 13 серпня 2004 року в "КС" під назвою: "Пише вам українець з Москви..."
 Тоді пан Віталій давав редакції газети ґрунтовні поради - як виживати в умовах хронічного недофінансування. Замітка була написана зі знанням справи, і якщо пан Зорич в чомусь і помилився, то лише в тому, що редактор і сам неодноразово пробував пробивати непорушний владний мур у тих місцях, що їх підказував небайдужий москвич. Вже тоді я думав, що з "нашими" москвичами варто б спілкуватися тісніше, адже проблеми українські - що в Криму, що в Москві - майже спільні.
 І ось тут, на Форумі, таке везіння! Розмова у нас відбулася дуже цікава, я наводжу її тут повністю, без скорочень.
 - Для знайомства трішки про себе, пане Юрію.
 - Народився я у Харкові в 1958 році. Але жив там недовго, бо мій батько був військовослужбовцем і довго ніде не затримувався...
 - Харків - не надто потужний фундамент для українського патріотизму. Очевидно, на вашу національну свідомість вплинули й інші фактори?
 - Бабуся. Я щороку приїздив до неї в Харків. Їздив і на Полтавщину, в село, звідки ми походимо. Розмовляв я тоді російською, але українську також розумів, міг читати. Ми довго передплачували "Спортивну газету" у радянські часи. Тоді було 13 газет, які можна було передплатити у Москві, починаючи з "Радянської України" і кінчаючи "Спортивною газетою"...
 - Отже, до горбачовської "відлиги" ви дожили благополучно?
 - Так. А коли почалася перебудова, то в 1988 році у Москві утворилося Товариство української культури "Славутич" і Український молодіжний клуб. Тоді в Україні, услід за Прибалтикою, почалося потужне національне піднесення. Воно відчувалося навіть у Москві... Може, на мене так вплинули мої дитячі поїздки на Україну, але я на той момент вважав, що Україна - це щось добре і рідне. Тому не можна стояти осторонь, коли почалося таке піднесення. Так я і став українським активістом.
 - Знаю, що в Росії, і зокрема в Москві, українська діаспора швидко асимілюється. Чим в такому разі вона може бути корисною для України?
 - На жаль, процеси асиміляції невідворотні; хоча у Москві, скажімо, вона постійно поновлюється, та й в інших регіонах теж. Діаспора, незалежно від місця знаходження, повинна створювати своєрідну "присутність" України в світі. Зокрема вона повинна нести українську культуру, показувати її світові.
 Власне кажучи, наша Бібліотека в Москві і є таким міцним осередком української культури. До неї тягнуться і українці, які не хочуть асимілюватися, і місцеві росіяни.
 - Є й такі?
 - Звичайно! Ви ж розумієте, що таке Москва? Тут є інститути, які на серйозному рівні вивчають Україну. Інша справа - як це трактується, але в даному випадку важливо, що є люди, які цікавляться українським. Повірте, є немало серйозних дослідників.
 - А чи не можна планомірно і цілеспрямовано втягувати росіян в орбіту українських інтересів і робити з них друзів? Адже поки що путінська Росія холоднувато ставиться до України...
 - Ви розумієте, самі по собі росіяни, з якими ми спілкуємося, це абсолютно нормальні люди. Інша справа, що є дуже неприємні тенденції в пропаганді, коли ЗМІ розпалюють... ну, якщо не ненависть, то якусь ворожість до багатьох країн, в тому числі і до України та українців. Ця пропаганда на свідомість деяких людей має вплив.
 - І все ж, чи можна забезпечити такий клімат в Росії, і зокрема в Москві, щоб науковці, співаки, кіноактори українського походження гордо несли прапор України, тобто не соромилися бути українцями?
 - Розумієте, це особистий вибір людини... Ви ж знаєте, напевно Віктюка. У нього дуже активна життєва позиція, він завжди підкреслює, що він українець. Хоча його творчість напряму і не пов’язана з можливістю пропагувати українське. Це питання дуже складне... Ви ж знаєте актора Олексія Петренка?
 - Знаю. Грав він Распутіна, грав і в "Жорстокому романсі", і в "Серпні 44-го", і ще в багатьох популярних фільмах.
 - Так ось, він приходить до нас, розмовляє українською мовою, не соромиться заявити, що він українець. Але ж актор не зобов’язаний це постійно підкреслювати. Це просто питання особистого вибору.
 До речі, я нещодавно бачив одну телепередачу за участю Федора Стригуна, то він якось занадто категорично висловився про носіїв української культури і українськості. Занадто вимогливо. А треба ж розуміти реалії... Візьмемо відому постать Володимира Короленка. Це російський письменник, але водночас і помітна фігура тогочасного правозахисного руху. Але кого він захищав? Він же захищав в першу чергу українців! Від царської влади, а потім і від більшовицької влади...
 - Я згоден з тим, що Володимир Короленко, попри його письменницьку російськомовність, не був манкуртом чи "перекинчиком". Знаю, що багато добра зробив для українців. Зокрема дав "путівку в життя" відомій вишивальниці Вірі Роїк. А вона ж є своєрідним символом української культури в Криму...
 - Так, я знаю про Віру Роїк, читав. Тому не слід так категорично оцінювати людину, беручи до уваги тільки мову, якою вона спілкується. Є багато інших проявів патріотизму, окрім мови.
 - Ви кажете, що читали про Віру Роїк. А чому ви передплачуєте для Москви саме "Кримську світлицю"?
 - Ну, не тільки "Кримську світлицю"... Є чимало газет київських, столичних. Є загальноукраїнські газети, газети політичних партій, є й регіональні. Всі регіони ми, на жаль, охопити не можемо, а тільки основні: Львів, Одеса, Харків, Донецьк... Ну і Крим, звичайно. "Кримську світлицю" читаємо, адже це регіон надто важливий... А газета висвітлює всі події і явища з українських позицій.
І пропагує українське.
 - Крим - це регіон, де російське домінує. Чи не могли б ми, завдяки досвіду московських українців, напрацьовувати якісь спільні підходи до справи? Адже ситуації дуже подібні... Українці у меншості, та ще й розпорошені. Національних шкіл обмаль, а в Москві зовсім немає. Зате там більше "якісної" інтелігенції українського походження, а з цим не можна не рахуватися. Отже, попри всі "плюси" й "мінуси" є чимало життєвих ситуацій, у яких українець почувається однаково: що в Москві, що в Севастополі. Може, ми могли б обмінюватися інформацією? Висвітлювали б проблеми одне одного?
 - Звичайно, це треба робити! В час Інтернету зв’язок не є проблемою. Це та перевага, якою мусимо скористатися.
 Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.

"А ВМЕСТО ГОРДОСТИ - ПОПЫТКА ВСЕ РАЗРУШИТЬ..."
 Мэру Москвы Ю. М. Лужкову

 Уважаемый Юрий Михайлович!
 Обращается к Вам Букей Елена Ивановна, жительница Екатеринбурга, многолетняя читательница Библиотеки украинской литературы в Москве. В библиотеку приезжали из Екатеринбурга и мой сын, и моя внучка. Несколько лет члены нашей организации именно через БУЛ выписывали самые разные украинские периодические издания.
 Надо сказать, что я - гражданка России, мои прадеды по линии отца переселились в Россию в конце девятнадцатого века. Мое письмо продиктовано заботой не только об украинской библиотеке, но и о демократии в России, заботой о будущем нашей великой страны.
 В отличие от Украины, где информацию на русском языке можно получить в каждой библиотеке, украинцы России практически лишены возможности читать украинскую книгу, украинскую периодику в библиотеках. Даже в нашей Областной межнациональной библиотеке, несмотря на большую её работу, фонд украинских книг очень мал и почти не пополняется.
 Огромными стараниями украинской общественности Москвы, с помощью мэрии, на великую радость всех украинцев России, была создана Библиотека украинской литературы в Москве. Инициатором возрождения библиотеки и одним из главных организаторов был Юрий Григорьевич Кононенко. Не жалея своего времени, сил, много лет работал он на благо важнейшего дела своей жизни. За эти годы вокруг библиотеки собрался круг единомышленников-сотрудников и широкий круг читательской общественности. Налаживались связи с регионами России, с писателями и поэтами, занимающимися переводами. Собирался, с помощью библиотек, авторов, издательств Украины, её научных кругов, уникальный фонд библиотеки. Сейчас сюда приходят и писатели, и ученые, и любители художественной литературы, и дети.
И каждый находит свою книгу. Для меня Библиотека украинской литературы в Москве - это прежде всего Кононенко. Я думаю, что каждый читатель знаком с ним, и глубоко его уважает - за
любовь к украинской книге, за необыкновенные организаторские способности, за те чудесные праздники общения, которые проходят в библиотеке. Библиотека стала крупным культурным центром, которым по праву могла гордиться Москва.
 А вместо гордости - попытка всё разрушить. Мэрия не остановила в прошлом году фашиствующих экстремистов, юных мракобесов, которые, наверное, в жизни ничего не читали. Эта молодежь вырастет и будет устраивать погромы и лагеря. Откуда такая ксенофобия? Кто из педагогов занимается их воспитанием? Почему мэрии безразлично подрастающее поколение?
 После этого - назначение руководителем БУЛ человека, для которого имя великого Тараса Шевченко - пустой звук, который не понимает коллектива. Юрий Кононенко уволен.
 Библиотечное дело - дело творческое, не терпящее шаблона и канцелярщины. Это сродни творческому союзу писателей, художников. Можно ли в творческий союз назначать руководителя с помощью мэрии? Есть у нас демократия или нет её?
 Наверное, было бы правильно ввести в устав библиотеки пункт о выборности руководителя коллектива. Иначе приходит формальный руководитель, назначенный сверху, и начинаются гонения на людей, которые организовали библиотеку, которые на самом деле являются её движущей силой, её душой и сердцем!
 Уважаемый Юрий Михайлович! Я надеюсь, что для Вас что-то значат демократические ценности, и уволенный Юрий Кононенко будет восстановлен, устав БУЛ будет переработан на благо библиотеки и её читателей. Десять лет назад актив библиотеки говорил, что они всегда находят общий язык с мэрией Москвы.
 Елена Ивановна БУКЕЙ,
 председатель общественной организации Общество украинской культуры города Екатеринбурга, инженер-программист, ветеран труда, журналист, читатель БУЛ.
20 октября 2007 года.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 26.10.2007 > Тема "З потоку життя"