Версiя для друку Обговорити в форумi

ТОЧКА ЗОРУ

ШАНОВНІ працівники редакції "Кримської світлиці"! До вас звертається Саєнко Микола Олександрович, 68 років, пенсіонер, сімейний, колишній медпрацівник і електротехнік, безпартійний. Визначаю себе як свідомого українця. Раніше визначав - російськомовного і, навіть, в травні 1998 року надрукував був російськомовну статтю в газетах "Заграва" (м. Кривий Ріг) і "Кримська світлиця" за назвою "Феномен колоніального "братства".., яка, на мій погляд, актуальна і сьогодні, бо "Мова - душа народу", а її сьогодні зіштовхують ще більше на узбіччя та в попідтиння.
І ось тепер знову, "тряхнув стариной", я спромігся на іншу російськомовну статтю "Катехизис малороссийства - и наш ответ ему". І хоча я давно вже знаю українську мову добре (хоча це є "суржик"), але, знаючи, як важливо тепер, в цей неспокійний час, працювати і впливати на російськомовних, - я знову звертаюся до них та до українських росіян. Бо якщо у Верховній Раді йде боротьба за кожну свідому людину та патріота, то й поза парламентом потрібно якось впливати на наше оточення та середовище, особливо російськомовне. Що ми й намагаємося робити в міру сил своїх та вміння. Нехай прокидаються українські душі та захищають свою Вітчизну свідомо.
Декілька слів відносно створення статті. Написана вона була в переддень Помаранчевої революції, в серпні 2004 року, як реакція і відповідь на статтю якогось В. Литвина - "После нас хоть потоп", надруковану в газеті "Київ вечірній". Але у зв’язку зі спробою реваншу "регіоналів" і застоєм політичних процесів - стаття не постаріла. А тоді, в 2004 році, я хоча і віддав її до газет - вона не друкувалася, бо, мабуть, боялися санкцій з боку регіоналів до сміливців, бо, як відомо, при владі були малороси.
Тепер декілька слів про деякі поодинокі частковості. Пам’ятаєте, здається, що Литвин вів свою виборчу кампанію під гаслом: "Країні потрібен Литвин!" Ну, а коли так, то допоможемо самому Литвину стати українським, бо поки що він показав себе як досвідчений торговець на політичній арені, мабуть, забувши, що країні потрібен щирий, безкорисливий, патріотично налаштований політик, а не барига за посаду. Ось це ми також маємо на увазі і будемо раді, якщо наш допис допоможе Литвину стати більш свідомим українцем, ніж він був до цього.
Затягнуті терміни виходу статті пояснюються ще й тим, що і сам Литвин начебто йшов на зближення з Ющенком. Але після спроби реваншу Януковича вона, ця стаття, вважаю, тепер саме на часі. Тим більше, що справи тепер в газотранспортній галузі катастрофічно погані, і що ще з цього вийде - не зовсім і уряду зрозуміло. Дай Бог, щоб ця галузь залишалась за Україною - чи не запізно ми "прокинулися", в огні обкрадені, як писав Т. Шевченко. Бо оце, по суті, і є механізм того потаємного "повзучого перевороту", який майже здійснили Янукович, Азаров, Чечетов та інші зі "свитой" "дядьків" і своїми командирами. Це сьогодні головна небезпека для нас - підпасти в економічну залежність та в "долговую яму" перед російським імпершовінізмом.
І тому допис мій, в міру можливостей, сподіваюся, мобілізує всіх і вся саме перед цією загрозою, щоб за всяку ціну відстояти нашу незалежність політично, економічно, духовно і, наступаючи стратегічно, - повернути втрачені рубежі і позиції, спираючись саме на наше стратегічне історичне минуле - "Самостійну Україну" М. Міхновського та інших бойових мислителів. Та хіба тільки газотранспортна галузь у нас в катастрофічному становищі, а хіба культура чи силові структури, МВС, Генпрокуратура - не були чужими й не допомагали нашим малоросам нищити національну історію і українство в цілому? Все вимирало під орудою чужинців - хіба не так?!
І, дякувати Богу, що ситуація політична в країні змінилася на краще, появилася віра, що ми все витримаємо, і надія, що Україна, нарешті, стане українською, але й розуміння, що для цього треба трудитися всім - і свідомим "низам", в першу чергу - в тому числі, і на ниві ідейній, ідеологічній - як передовому форпосту українства. Тож не лінуймося, працюймо в міру сил своїх - і успіх, а потім і велика радісна перемога прийде, і свято буде і в нашій хаті, і в наших душах.
Ну, а російськомовність - це наш тактичний хід. Потрібно, "скрепя сердце", згодитися з тим, що "хозяином положения" в багатьох регіонах є російськомовне населення. Саме сьогодні, тепер нам потрібно працювати з російськомовним населенням - обов’язково і негайно! - щоб закрити рот колєсніченкам, мірошниченкам, грачам, кісельовим, щоб шовіністи не змогли в Сєвєродонецьку-2 знову створити "Донецько-Криворізьку республіку", бо ситуація і атмосфера така, що схожа дійсно на "повзучий переворот", що ось-ось вибухне - провокації регіоналів і комуністів у Верховній Раді йдуть одна за одною "косяком", і одна тривожніша за іншу, що ставить навіть під сумнів можливість повноцінної роботи демократичної коаліції. Без подібної роботи на свій бік людей ми не перетягнемо, бо імпершовіністична пропаганда - могутня, масивна, вертка.
Далі для зміцнення українських позицій, як я вже сказав, нам необхідно закріпити фракцію Литвина-Зарубінського саме на позиціях українства, з демократичною коаліцією БЮТ - НУНС - це саме ті ліки, які допоможуть і Литвину, і нам, українству. Але головне сьогодні ось в чому. Як нам здається, пора, залишивши оборонні позиції, йти в наступ, і М. І. Міхновський з його теоретичною працею "Самостійна Україна" - саме той мислитель, до якого нині потрібно прислухатися. Це одне.
І ще одна проблема. Допоки залишається небезпека реваншу 5-ї колони малоросів, допоки ми не вільні від імпершовіністичних "дядьків отечества чужого" (Т. Г. Шевченко) - до тих пір вірш В. І. Самійленка "Сон" буде актуальним і затребуваним, бо він - це правдива картина сьогоднішньої ситуації, він розкриває очі на події сьогодення - що твориться у нас саме тепер. Я цей вірш часто вживаю за розлогу цитату, бо він дуже об’єктивно відображає сучасну ситуацію, правдивий до "самобичевания", і, разом з тим, наступальний, зове до конкретної відплатної дії тепер, коли ми вже дійшли до того становища ганьби, що не вберегли Матір від глуму над нею - над нашою рідною Вітчизною. Це те, що задіює наш бойовий дух, наше споконвічне почуття власної і національної гідності і ставить нас на своє місце - місце господарів своєї славетної, але поки що знедоленої країни України, яка, нарешті, розправляє свої крила до орлиного польоту по вільному і світлому Божому Світу. Нам відступати нікуди і нічого, краща доля повинна бути виборена нами за всяку ціну. Це повинно стати нашим непорушним кредо на сьогодні, на завтра і назавжди!
Тож і моя стаття "Катехизис малороссийства...", як здається, теж не тільки актуальна, а бойова і наступальна, здатна ставити шовіністів на місце, підбадьорювати патріотів та наснажувати їх енергією бойовитості і любові - тож не відштовхніть її!

Р. S. Шановні друзі! Я знаю, що у О. Бабія є вірш, який взято за Гімн Організації Українських Націоналістів - ОУН. Але в нього є ще й інший гарний вірш, який дуже актуальний сьогодні, бо зве людину до зближення із Всевишнім, щоб Людина стала природною, самою собою - образом і подобою Божою. І тому, рано чи пізно, цей вірш візьмуть на озброєння ті, хто бажає віри живої і свідомої, дієвої, щоб бути і чистим у вірі перед Всевишнім, і створити Царство Боже тут, на Землі - як і заповідано Словом Божим.

Отже, вірш О. Бабія
"ЦАРЮ НЕБЕСНИЙ"

Царю небесний, Джерело світла,
Твоїм промінням встели нам шлях,
Щоб в душах наших
радість розквітла
Щоб запалала Віра в серцях.
Царю небесний, Всесильний Боже,
Мудрість і силу, й ласку нам дай,
Щоб подолати діло вороже,
Визволить рідний батьківський Край.
Царю Небесний, Боже єдиний,
Будь нам зорею в ночі тривог,
Знаком, що з нами в кожну хвилину
Сила і Правда, з нами наш Бог.

Есть необходимость высказать несколько мыслей. По такому, примерно, плану: "Король "голый", потому что... малороссийский. Мы должны досоздать то, что дарил миру Бог, сотворив нацию, - отвоевывать свободу, полнокровную жизнь, право людей на человеческое достоинство, счастье и на перспективу вечности на почве отечественной науки, культуры, философии, религии, выросшие из того Божьего младенца, чем является НАЦИЯ - творенье Божье. А возможно ли это в наших условиях малороссийского статуса-кво? Да - можно и необходимо, ибо станем Богоотступниками, и путь к этому нам указывают не только Т. Г. Шевченко, И. Я. Франко, Л. Украинка, но и лучший последователь ихнего общего дела возрождения нации, гениальный публицист Николай Иванович Михновский, своим классическим трудом "Самостийная Украина" указывающий на конечную цель и методы достижения ее. Пламенный патриот прометеевского типа, от одного имени которого всех шовинистов бросает то в жар, то в холод, обосновал не просто стратегию угнетенной нации, а именно наступательную стратегию - чем вызвал ярость в стане врагов и всяческие искажения его гениального труда. Но сколько б ни злобствовали враги, одним вопросом их надо ставить на место: "А где, на чьей земле вы находитесь и где и за счет кого намереваетесь стать "хозяевами положения" - не за счет ли коренной нации, оставив ей крохи с панского стола?!" Сразу заводится разговор о т. н. "политической нации", "интернационализме", "общечеловеческих ценностях", "общедемократических началах и направлениях" и т. д., и т. п.? Так вот я, украинец, есть интернационалист и сторонник принципа "территориального патриотизма" В. Лыпинского - так почему вы об этом молчите? Почему молчите об интернационалистах - еврее Э. Ходосе ("Еврейский синдром") и о Викторе Шишкине (партия "Собор")?!
Мой добрый и авторитетный, и актуальный совет украинским братьям: до тех пор, пока у вас хозяйничают Бахаревы, Азаровы, Чечетовы, Черномырдины, Дугины, Каратыгины, Януковичи, Кучмы, Курасы, Кравчуки, Медведчуки, Корчинские, Околитенки, Симоненки, Витренки и пр., пока у вас народное богатство раздается за границу и "прихватизируется" олигархами, а культура и духовность находятся в загоне и оскудевает - НЕ НАДО БОЯТЬСЯ опираться на теоретические труды патриотического направления, типа "Самостийна Украина", при ЗАЩИТЕ своих прав, свобод и независимости. Ибо на фоне вашей нерешительности вновь появятся новые Муравьевы и Юр. Коцюбинские и потопят в крови вcе ваши усилия и достижения, вас самих и ваших детей, не говоря уже о свободе. Углубляясь в тему, сошлемся на исторический пример. Очень талантливый русский писатель и историк Н. М. Карамзин в своем фундаментальном труде "История государства Российского" сумел одеть - очень талантливо! - русского импершовинистического волка в овечью шкуру и помог - благословил и вдохновил - шовинистов на новые "подвиги" по "собиранию русских (?) земель", на новые злодеяния, вплоть до большевистских времен и даже до наших дней, ибо, повторяем, сделал свой труд талантливо. Другой русский писатель назвал все эти "собирания", злодеяния и преступления против инородцев чуть ли не любовно-молитвенно: "Удел России - удел счастливый - не покорять и угнетать, а освобождать и восстанавливать!" (Н. Я. Данилевский, "Россия и Европа"). Каково! Вот где умеют прятать все концы в воду - и нет ни намека ни на "национализм", ни на "шовинизм", а у нас не успеют сделать на копейку патриотизма, а раззвонят на рубль о национализме - да чтоб подальше слышно было, да чтоб побольше услышало! Вот это "тактика" со "стратегией"!
Эти талантливые монархисты, шовинисты вкупе с гением "ленинизма" привели к тому, что увлекли массу умов на служение империи, перетянули многих на сторону и на служение угнетателю и ассимилировали львиную часть населения соседних стран, создали у нас такое явление, как малороссийство -
то есть, массовое безразличие, равнодушие и запроданство по отношению к своей нации, к своему национальному государству. И оно создало ту атмосферу симпатии к поработителю, которая укоренилось в плоть, в кровь и в мозги - особенно, если они "куриные" - до такой степени, что его, это извращение, стали воспринимать как норму, как укоренившийся не десятилетиями, а веками статус-кво, яркими представителями которого были Кочубеи, Искры, Брюховецкие, а сегодня Кравчуки, Кучмы, Януковичи и пр.
Приведу некоторые цитаты, которые ярко освещают этот унизительный для такой нации статус-кво вообще, и в Украине - с ее то историей и культурой - в частности, чтобы осознать глубину тяжести и сложности нашего положения сегодня и чтобы обосновать, оправдать и узаконить наши действия - "вынужденный радикализм и сверхнапряжение всех национальных сил при правильной расстановке акцентов. Ибо "...здобуття незалежності можливе лише шляхом величезного напруження волі нації, постановкою перед собою НАДЗАВДАНЬ, ЖЕРТОВНІСТЮ I ФАНАТИЗМОМ, зреченням будь-якого угодовства. Це принципове заперечення реальності, коли нація шукає сил не в обставинах, не в зовнішньому світі, а в собі виключно". (І. В. Лосєв, "Історія філософії України", стор. 335).
То есть, полагание и ссылка исключительно на те силы, которые только и могут вывести нацию из искусственно созданного кризиса. Чтобы спасти того младенца Божьего, кем является каждая нация для мира - тем более, такая огромная, как украинская. И потому и ответственность огромная, и требует напряжения всех сознательных сил нации всех регионов, но в первую очередь - Киевщины - столицы и мозгового центра Украины. Затем Центральной Украины и, наконец, Надднипрянщины.
Итак, о статусе-кво малороссийства и царящей атмосфере при нем - в цитатах: "...Если число честных и независимых людей ничтожно по сравнению с числом тиранов и рабов - все бесполезно" (Кольридж С. Т.). "...Всіялась Україна могилами в ХVІ-ХVІІ вв., а що з того сталось? Поголовне яничарство верхів, що стали перевертнями і допомагали ворогам держати нас в московській неволі... Коли нація має такий колосальний потенціал зрадництва і такий малий потенціал солідарності, то іншого результату, як погром своєї волі, вона не осягне в цім злім, егоїстичнім світі розбою і насильства. Історія помстилась над українським народом. Він поставив задачу створити свою державу, своє окреме суспільство, але він не мав сил для заступлення і ведення головних соціальних функцій. Принцип більшості не допоміг, і на українській землі панує тепер політично неукраїнська меншість: поляки в Галичині, москалі з жидами на Україні. Ця меншість справляється з своєю задачею, а українська етнографічна більшість не справилась. Такий факт" (М. Шаповал, 1920, 1922 рр.").

СОН
В. Самійленко, VІІІ - 1893 року.

Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом
Щоб справити велике свято,
Багато нас самих сиділо за столом,
I ще прийшло гостей багато.
I гості ті були неначе й не чужі,
Але було й одміну знати,
Як кинулись вони прожогом до їжі,
Забувши нас і привітати.
I бенкет розпочавсь, як хижі ті вовки,
Глитали гості нашу страву,
А ми сховалися в далекії кутки
I відтіль їм співали славу.
I як хто з них шпурне обгризений шматок,
Ми кидались, як ті собаки,
Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток,
Слізьми вмивалися з подяки.
А гості жерли все: роздулися, як піч,
І, страшно вирячивши очі,
Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,
Як слухають слова пророчі.
І кажуть гості нам: "Ми бити вас прийшли,
Чи хочете - ми вас скараєм?"
А ми вклонилися і смирно відрекли:
"Від вас батіг нам буде раєм".
І гості крикнули: "Давайте ж нам батіг,
Бо в нас немає чим вас бити".
І миттю кожен з нас по батога побіг,
Щоб волю тих гостей чинити.
І цуги принесли, і полягли самі,
Немов на тирлі тії вівці,
Та й кару прийняли, а як устали ми,
Було червоно на долівці.
Вони ж гукнули знов: "Скажіть ви нам тепер,
Чи нас ви любите як бога?
Чи не ховаєте в душі яких химер
Та проти нас заміру злого?"
І знов ми відрекли: "Ми любим тільки вас!
Нема в нас іншої святині".
"Так доведіть же нам, як любите ви нас,
І покажіть на власній спині!"
Тоді на честь гостям звірями стали ми
Й змішалися в безладній січі:
Ми бились, різались, топтались чобітьми,
І брату брат плював у вічі.
А інший сам собі давав ляща в лице
І смикав голову чубату,
А гості тішились та, дивлячись на це,
Аж реготали на всю хату.
І снилося мені: ми Матір волікли,
Хто за косу, а хто за ноги,
Зривали одіж їй, і били, і товкли,
Аж кості хрускали в небоги.
І стався дикий крик, пекельний, навісний...
Враз бризнули струмки криваві...
Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний
Мене не кидає й на яві".

А чи не саму Матір-Україну ми дали на поталу чужоземію, браття?
Как видите - наше положение катастрофическое, и если мы, патриоты Украины, сознательные граждане Украины всех национальностей, не проникнемся ответственностью за положение вещей в стране, - перспектива исчезновения Украины и украинской нации не за горами. Через "подонбаснення" cначала всей Украины, кубанизацию ее, а потом и превращение в "окраину" империи - и первый пример этому - ассимилированный и русифицированный Донбасс, устремленный на Киев, наступающий на украинство. Колбасу ведь режут по частям... И сколько же еще молчать, терпеть, смиряться и делать вид, что "ничего" не происходит: "все хорошо, прекрасная маркиза! все хорошо, все хорошо!"?..
И какой финал всей этой продажной свистопляске "дядькив" и "свинопасов" со смердами, всему этому малороссийскому шабашу московских марионеток?? Подозреваем, что они, марионетки, чтобы не убегать в Россию, как в свое убежище, решили приватизировать России и Украину - т. е. привести саму Украину в имперскую стайню и, таким образом, оставаясь на местах, в Украине - быть одновременно и под покровительством двуглавого орла, т. е. стать подданными Москвы.
(Продовження в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2008 > Тема "З потоку життя"