Версiя для друку Обговорити в форумi

ДІТИ ТВОЇ, УКРАЇНО...

Родина, родина -
від батька до сина,
Від матері доні добро передам.
Родина, родина - це вся Україна
З глибоким корінням,
з високим гіллям.
В. Крищенко.

В українців здавна існує традиція підтримувати сиріт, допомагати їм всією громадою, брати на виховання у бездітні сім’ї. Згадаймо приклади з нашої літературної класики: годованець Петро у п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка», Марко у поемі Т. Шевченка «Наймичка»...
Нині як легенди сприймаються розповіді літніх людей про те, що дітей, які втратили батьків під час Другої світової війни, виховали чужі люди і стали для сиріт найріднішими. Хрестоматійною є історія Любові Дерев’янської, яка поставила на ноги більше трьох десятків чужих діточок, стала для них справжньою матір’ю. І нині, у мирний час, в Україні багато малечі, позбавленої батьківського піклування і любові. А скільки знайдеться серед нас тих, хто готовий надати дах і харчі, поділитися теплотою і ніжністю із самотнім малям чи підлітком? Про це ми ведемо розмову з директором Роздольненського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Р. Савченко.
- Триває рік підтримки національного усиновлення. Життя переконує, що найбільше можливостей для реалізації своїх здібностей і талантів, збереження фізичного та психічного здоров’я, здобуття якісної освіти, розвитку навичок, догляду за собою і ще багато чого мають діти, які виховуються в сім’ях. У селі Чернишеве нашого району для понад сотні дітей домівкою став республіканський дитячий будинок. У ньому створено всі умови для повноцінного зростання вихованців, там працюють із ними добрі і щирі люди. Усе ж малі іноді роблять спроби втікати додому, навіть, якщо там лише завжди п’яна мама.
Дитячі будинки, інтернатні заклади, усиновлення, опіка - перевірені часом форми виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Однак далеко не в усьому вони виправдовують своє безпосереднє призначення. Отож, набувають розвитку альтернативні форми - прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу. Про них у трудових колективах, сільських громадах розповідають співробітники нашого центру.
- Чи є вже у Роздольненському районі прийомні сім’ї?
- Знаєте, перш ніж іти до людей з інформацією про них, ми з колегами (а всі вони жінки) не раз уявляли себе прийомними батьками. Виявляється, що не кожна з нас здатна на такий вчинок, а якщо називати речі своїми іменами, то й подвиг. Щоб ощасливити чуже дитя своїм піклуванням та любов’ю, потрібно мати, передусім, велику і щедру душу, здатність якоюсь мірою навіть до самопожертви. Усе ж долі нерідних дітей глибоко турбують нас як соціальних працівників. У наш центр, а також у районну службу в справах дітей зверталися жінки, готові на такий крок. Це, як правило, одинокі, нерідко щойно розлучені з чоловіком, повні сил і енергії, а щоб не залишатися самотніми, прагнуть допомогти сироті. З ними ми говорили відверто і щиро про переваги та труднощі, які очікують прийомну сім’ю. Минав час, та чи інша жінка адаптувалася і стала уникати контактів із нами.
А ось такий приклад: як багато наполегливості, сил і терпіння проявила самотня надзвичайно добра і чуйна людина, збираючи документи, щоб стати кандидатом у прийомні батьки. Усе своє життя вона присвятила вихованню молоді, тому, відпустивши у самостійне життя єдину доньку, жінка дуже хотіла ще раз реалізувати своє материнство в нерідній дитині. Її наміру перешкодили проблеми, що виникли з онуками. Усе ж ми сподіваємося, що й у нашому районі незабаром з’явиться прийомна родина, адже, підготувавши всі необхідні документи, на обов’язкове навчання в Сімферополь поїхала від нас одна прекрасна молода жіночка як кандидат у прийомні батьки. І нехай їй та дитині, яка прийде в її родину, Бог пошле щастя.
- Так що ж таке прийомна сім’я?
- Це та родина, яка, маючи рідних, добровільно взяла на виховання і спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних умов. Буде виховувати їх до 18 років, а якщо діти продовжуватимуть навчання - то до його закінчення. При цьому зв’язки з біологічними батьками та іншими родичами не перериваються, якщо, звичайно, вони не суперечать інтересам дитини.
- На яку підтримку держави можуть розраховувати прийомні сім’ї?
- Згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» фінансове забезпечення призначається кожному з батьків-вихователів (це стосується дитячих будинків сімейного типу) і одному з прийомних батьків. Розмір соціальної допомоги на кожну дитину залежно від її віку становить два прожиткові мінімуми. За прийомними дітьми зберігається статус сиріт та всі пільги, що гарантовані законодавством.
Крім того, прийомні батьки та батьки-вихователі як винагороду за свої шляхетні дії, а саме: виховання нерідних юних громадян, щомісяця отримують від держави 35 відсотків суми, яка виплачується для забезпечення потреб цих дітей. Крім матеріальної, держава надає й інші види послуг таким сім’ям.
- Що ж, Раїсо Михайлівно, давайте разом допоможемо нашим співвітчизникам усвідомити загальнолюдську істину, що всі ми – рідня, тому й чужу дитину можна і потрібно виростити у родині, коли маєш таке бажання, чуйне серце і щедру душу. За це і Бог посилає винагороду: скільки відомо прикладів, коли після всиновлення немовляти у сім’ї народжується і власна дитина. На радість і щастя!
Алла МАЗУР.
смт. Роздольне в Криму.

ЛЮБИТИ Й ГОТУВАТИ ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ

Кожну дитину-сироту потрібно не лише огорнути любов’ю, але й готувати до самостійного дорослого життя. Про це йшлося на прес-конференції, яка відбулася у приміщенні Групи компаній «ФОКСТРОТ», повідомляє УКРІНФОРМ.
Основна увага журналістів була звернена на 12-х випускників шкіл-інтернатів із Донецька, Чернівців, Черкащини, Київщини, Кіровоградщини, Рівненщини, Прикарпаття, які успішно пройшли Програму адаптації до соціуму у рамках Всеукраїнського соціального проекту «Велике серце маленького життя».
Ініціювали цей масштабний проект ГК «ФОКСТРОТ», Всеукраїнський благодійний фонд «Крона» ГК «НІКО» та Місія соціальної допомоги дітям УПЦ. У рамках проекту психологи, соціальні працівники та педагоги за підтримки Міністерства освіти та науки України розробили спеціальну Програму інтеграції до соціуму випускників шкіл-інтернатів.
Як зазначалося на прес-конференції, випускники шкіл-інтернатів, які перемогли у творчому анкетуванні «Проект мого життя», за півроку успішно пройшли профорієнтаційну підготовку, психологічні тренінги, отримали річне медичне страхування, юридичну допомогу, репетиторські послуги для вступу до ВНЗ.
Прозвучали й розповіді самих сиріт. Так, Таїсія Младинова з Одеси вступила до медичного училища, а Яромира Чуйко з Бучі, що на Київщині, та Наталка Терещенко з Кіровограда навчатимуться у столичному педагогічному університеті імені Драгоманова. Віталій Когут із Канева став студентом аерокосмічного факультету Київського НАУ, Володя Глушко з Донецька - місцевого національного технічного університету, а Богдан Степанюк зі Сміли вже зарахований до Черкаського педагогічного університету і в майбутньому стане вчителем фізкультури.
Усіх їх цього дня посвятили у волонтери «Великого серця». «Найперше, нам хотілося донести до вчорашніх випускників інтернатів принцип, що отримує тільки той, хто дає», - зауважила голова правління БФ «Крона» ГК «НІКО» Олена Мацібох. Вона переконана, що незабаром ці розумні юнаки та дівчатка зініціюють для інших сиріт власні соціальні проекти.
Автори Програми розповіли, що з благословення Української Православної церкви вони не лише стали духовними батьками сиріт, але й самі духовно збагатилися у тісному спілкуванні з ними.
Однак проект засвідчив не лише успіхи, але й прикру реальність нашого сьогодення. Як зазначила заступник директора ГК «ФОКСТРОТ» у зв’язках із громадськістю Людмила Лозова, нещодавно одна із підопічних програми, безперечно талановита дівчинка, виїхала назавжди до Італії. Оскільки там перед нею відкрилися набагато привабливіші перспективи. «Боляче це усвідомлювати, але то вже проблема державного масштабу. Ми тут виявилися безпорадними», - сказала вона.
«Кожну дитину, а тим більше сироту, треба любити просто за те, що вона є. Хоча й цього замало. Такі діти повинні завжди відчувати поруч себе дієву підтримку дорослих, якщо не рідних, то - просто небайдужих людей», - вважає співголова оргкомітету Проекту, голова Ради засновників ГК «ФОКСТРОТ» Георгій Дігам.
Порушуючи тему становища державних дітей в Україні, він із сумом констатував, що така кількість сиріт, які утримуються в спеціалізованих закладах, є лише у нас. На Заході ж кожна дитина, позбавлена біологічних батьків, відразу опиняється у прийомній родині. Сиротинців, як таких, за кордоном майже немає.
А в Україні сьогодні нараховується близько 100 тисяч сиріт. Особливо невизначеною є доля 16-17-річних випускників інтернатів, які вирушають у самостійне життя з атестатами про середню освіту. Як свідчить статистика, 20% із них не можуть продовжити навчання або влаштуватися на роботу, 41% - залишаються без житла, а кожен п’ятий ризикує потрапити під вплив «кримінального світу».
Тому так важко переоцінити значення унікального посібника для сиріт-випускників «Шляхи незвідані й шляхи відомі», презентація якого також відбулася у рамках Програми. Ця книга-порадник містить серйозні підказки успішних людей: як поводити себе у незнайомому колективі, кому телефонувати у разі, якщо не знайдеш житла в чужому місті, наводиться перелік обласних громадських організацій та державних установ, що надають допомогу дітям цієї соціальної категорії. Серед порадників - голова місії допомоги дітям УПЦ архімандрит Філарет, голова Ради засновників ГК «ФОКСТРОТ» Георгій Дігам, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Крона» Групи компаній «НІКО» Олена Мацібох, народний артист України, співак Олександр Пономарьов, лауреат премії імені Т. Шевченка, мистецтвознавець Зоя Чегусова, знані у вітчизняному шоу-бізнесі постаті: Володимир Зеленський, Віктор Павлик, Ані Лорак, Андрій Кузьма, відомі політики, зокрема, Ольга Герасим’юк і навіть нинішній Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко та інші.

Українські діти залишатимуться в Україні

«Ми думаємо, що іноземне усиновлення помалу буде зменшуватись, і наші українські діти залишатимуться в Україні». Такий прогноз зробила в ході Всеукраїнського семінару з питань підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання, що проходить у Житомирі, начальник відділу розвитку сімейних форм виховання Держдепартаменту з питань усиновлення та захисту прав дитини Юлія Скрипникова.
За її словами, іноземці виявляють бажання брати на усиновлення дітей віком від року до 11 років, а от дітей 14-15-літнього віку вони всиновлювати не хочуть. Тому наразі постало питання, щоб саме дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї забирали цих дітей.
Юлія Скрипникова також повідомила, що починаючи з 2005-2006 року в Україні створено 29 центрів соціально-психологічної реабілітації - закладів соціального захисту дітей, розрахованих на тривале перебування у них дітей віком від 3 до18 років, які опинилися в складних життєвих обставинах. Цього року з державного бюджету виділено восьми областям асигнування на ці потреби. Очікується, що у державі буде завершено створення цілісної мережі закладів соціально-психологічної реабілітації.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2008 > Тема "З потоку життя"