Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШТРАФ НА РАД╤ОСТАНЦ╤Ю ДРУЖИНИ САДОВОГО НАКЛАДЕНО ЗА ПОРУШЕННЯ МОВНИХ КВОТ
сума штрафу ПрАТ «Рад╕окомпан╕я Люкс» становить 50 520,00 грн.


РАДА ПРИР╤ВНЯЛА ПОРАНЕНИХ П╤Д ЧАС РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤ ДО УЧАСНИК╤В БОЙОВИХ Д╤Й
Верховна Рада ухвалила урядовий закон про внесення зм╕н до закону "Про статус ветеран╕в в╕йни,...


УКРА╥НА ДЕМОНСТРУ╢ ДОСТАТНЬО СКРОМН╤ РЕЗУЛЬТАТИ У БОРОТЬБ╤ З КОРУПЦ╤╢Ю
Про це Ком╕сар ╢вропейського Союзу з питань ╓вропейсько╖ пол╕тики сус╕дства та перемовин ╕з...


У РОС╤╥ ЧИСЛО БАНКРУТСТВ НАБЛИЗИЛОСЯ ДО ╤СТОРИЧНОГО РЕКОРДУ
К╕льк╕сть збанкрут╕лих компан╕й в Рос╕╖ виросла в третьому квартал╕ 2017 року на три в╕дсотки...


ТЕРЕЗА МЕЙ СЬОГОДН╤ – ЦЕ РОНАЛЬД РЕЙГАН ВЧОРА
Прем’╓р Великобритан╕╖ сказала Пут╕ну все, що про нього дума╓ Зах╕д. На заход╕ знають, що...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2009 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 20.11.2009
ЯКИЙ В╤Н, ТЕПЕР╤ШН╤Й ДОНБАС?

ДЖЕРЕЛА

Для б╕льшост╕ при╖жджих знайомство з Донбасом почина╓ться саме з його столиц╕ – Донецька. ╤ перш╕ враження найчаст╕ше при╓мн╕, адже м╕сто це чисте, охайне, дуже зелене. Нав╕ть розум╕ючи, що не вся область ╓ такою благополучною, як Донецьк, мимовол╕ почина╓ш поважати весь край. Звичайно, ╓ тут щось сво╓, специф╕чне, не таке, як у Львов╕.
 Нав╕ть п╕д’╖жджаючи до обласного центру, встиг вловити деяк╕ в╕дм╕нност╕. Зда╓ться, на станц╕╖ «Межова», побачив вив╕ску на магазин╕: «Хазя╖н». Оц╕нив, що укра╖нською, але у Львов╕ було б «Господар», або «╫азда». Але вс╕ ц╕ в╕дм╕нност╕ роблять перебування в рег╕он╕ ще ц╕кав╕шим. Можна й екскурс╕ю не замовляти, вив╕ски про все розкажуть.
 Коли бачиш вив╕ски: «Львовская мебель», «Хлебушек», «Обжора», «Купеческие ведомости», к╕нопалац «Звездочка», — почина╓ш розум╕ти, що це далеко не Галичина, ╕ нав╕ть не Ки╖вщина. Виразно дом╕ну╓ рос╕йська мова. Проте, ╕ у Донецьку можна побачити: «Файн╕ мебл╕», «Щирий кум», «Млин», «Багата хата»… Укра╖нська дом╕ну╓ х╕ба що на зал╕зничному вокзал╕. Т╕льки там ╕ зм╕г побачити державною мовою слово «Донецьк», б╕льше н╕де. Видно, це принципова позиц╕я донеччан: «Живем в Украине, но сами мы – донецкие!». Ось така рос╕йськомовна ╕дентичн╕сть.
 Зате в м╕ст╕ дуже багато англомовних вив╕сок. Пригадую, колись зустр╕чав у прес╕, що донецька м╕ська влада оголосила в╕йну ╕ноземщин╕: англ╕йсько╖ якомога менше, наголос робити на рос╕йськ╕й та укра╖нськ╕й. Мабуть, не дуже усп╕шною була ця кампан╕я, бо англомовних вив╕сок скоро буде не менше, н╕ж рос╕йськомовних. Щодо укра╖нсько╖, то вона традиц╕йно в рол╕ «попелюшки». В╕дсотк╕в 15-20, може, набереться, ст╕льки ж, як ╕ два роки тому. Зда╓ться, нав╕ть С╕мферополь ма╓ б╕льш позитивну мовну динам╕ку, принаймн╕, в район╕ вокзалу. Може, враховуються мовн╕ уподобання м╕льйон╕в в╕дпочиваючих з материково╖ Укра╖ни? А може, це лише так зда╓ться? Просто С╕мферополь починав майже з нуля, а в Донецьку пост╕йно було бодай щось укра╖нське… ╤ те, що воно «законсервувалося» на якомусь одному р╕вн╕, виклика╓ певну стурбован╕сть.
 
М╤ФИ ДОНБАСУ

 ╤сторики Льв╕вського нац╕онального ун╕верситету вже багато рок╕в п╕дтримують дружн╕ стосунки з науковцями Донецька. Найт╕сн╕ш╕ зв’язки, звичайно, з Донецьким ун╕верситетом, його викладачами, студентською молоддю. Саме ця обставина допомогла мен╕ в╕дносно легко вийти на Олену Тараненко, доцента кафедри журнал╕стики. Знав, що саме вона допоможе мен╕ роз╕братися в такому феномен╕, як м╕фи Донбасу. Адже ще у Львов╕ читав ╖╖ статтю «Мифологизация образа Донецка средствами массовой коммуникации». Звернув увагу на деяк╕ моменти:
 «Общественное сознание городского человека характеризуется отчужденностью, потерянностью, тревогой, дезориентированностью и, как следствие, передоверием большой части собственного жизненного опыта уже сформированным в массовой культуре истинам. В силу неукорененности человека ему требуются фиксирующие его в социальном пространстве концепции…».
 Мабуть, саме тому ╕снують м╕фи Парижа, Петербурга, Москви, Одеси, Донецька? Стосовно останнього м╕фу варто зацитувати Олену Тараненко:
 «Мифология Донецка активно становилась в 20-е-30-е годы ХХ века. По совершенно справедливому замечанию А. Я. Флиера, эпоха построения социализма и знаменитая теория «социалистического реализма в искусстве» были, по сути, первой профессиональной теорией массовой культуры, причем, не только теоретиками, но и первыми ее практиками были именно советские политические деятели, идеологи и журналисты. Возникли мифологемы: «Донецк – город шахт», «город трудовой славы», «город терриконов», «город черного золота», «город угольной славы» и т. д. Этот циклический ряд дополнял культ «первогероев» труда»: Стаханова, Изотова, Ангелиной, Мазая и др.».
 Згодом для донеччан поняття «Донбас» ╕ «Донецьк» стали тотожними. ╥х майже пост╕йно вживають разом, цей м╕ф став першоосновою для розвитку ╕нших м╕ф╕в та м╕фолог╕чних сюжет╕в. Знову зацитую Олену Тараненко:
 «К маргинальным в советский период можно отнести миф о «новом Вавилоне», о Донецке как смешении языков и народов в своеобразной стихийной вольнице. Но и этот миф базируется на «шахтном» прецеденте, поскольку это «столпотворение народов» формировалось в попытках убежать от коллективизации и раскулачивания…».
 Може, й «Вавилон», може, й «вольниця», але чомусь внасл╕док ц╕╓╖ стих╕йно╖ вольниц╕ у Донецьку запанувала виключно рос╕йська мова, ╕ сл╕д╕в присутност╕ ╕нших народ╕в тут майже не видно. П╕д╜рунтям цього Вавилона була укра╖нська стих╕я, а тепер що в╕д не╖ лишилося? Х╕ба що акцент…
 Цей зручний для ╕мпер╕╖ м╕ф використовувався ╕ в ╕нших рег╕онах СРСР, зокрема в Казахстан╕, а якщо говорити про територ╕ю Укра╖ни, то у Криму. Тому донецький досв╕д буде ц╕кавим ╕ для кримчан. Якщо м╕фологема «вуг╕льного Донецька» породила не менш знамениту «Донецьк – м╕сто троянд», то щось под╕бне ╓ ╕ в Криму. Адже ╕ Ялту, ╕ Алушту, ╕ ╢впатор╕ю можна назвати «м╕стом кв╕т╕в», або «перлиною б╕ля моря». ╤ так, ╕ так буде престижно, милозвучно, а головне, назва творитиме позитивну енергетику. Незважаючи на те, що Крим — також «Вавилон»…
 Не знаю, яким був Донецьк 30-40 рок╕в тому, але переконався, що створений тод╕ м╕ф про «м╕сто троянд» примушу╓ м╕ську владу ╕ тепер серйозно думати про його ╕м╕дж.
╤ не т╕льки владу, але й самих громадян. Вони виявились дуже св╕домими ╕ намагаються менше см╕тити! Думаю, саме в цьому причина в╕дносно╖ чистоти Донецька, а не в тому, що дв╕рники тут стожильн╕.
 До реч╕, якось на одному з газон╕в я побачив чималеньку купу порожн╕х пляшок з-п╕д пива. Майже механ╕чно сфотографував ╖╖, а пот╕м довго думав: що ж це ма╓ означати? ╤деально╖ чистоти зелений газон ╕… гора залишених пляшок. А пот╕м мен╕ пояснили: це дв╕рник з╕брав ус╕ пляшки в одне м╕сце, щоб зробити сво╓р╕дний подарунок м╕сцевим бомжам. П╕дберуть ╕ згадають його добрим словом… Класова сол╕дарн╕сть, так би мовити. Це також маленький штришок до загального портрета Донецька. Це м╕сто ╕ цей край не позбавлен╕ позитиву.
 Однак, справедливо було б згадати ╕ темн╕ сторони його буття, бо Донбас не змалю╓ш лише в рожевих фарбах. Недаремно ж пустив кор╕ння знаменитий м╕ф про «донецьких», як╕ витворили у себе вдома щось на зразок крим╕нально╖ держави ╕ експортують цей «порядок» на решту територ╕╖ Укра╖ни. Це м╕ф в╕дверто агресивний, уже не промислово-геро╖чний, не економ╕чно-усп╕шний, в╕н ма╓ саме крим╕нально-геро╖чний характер. Знову зацитую Олену Тараненко:
 «Так рождаются парадоксы мифологического сознания, при которых факты взрывов, убийств, рэкета в Донецке вызывают не осуждение, а своеобразную гордость по поводу того, что у нас «свои» понятия и законы, мы живем по «своим» правилам, и «чужим» здесь делать нечего.

МОВНА СПЕЦИФ╤КА ШАХТАРСЬКОГО РЕГ╤ОНУ

 Якщо на Донбас╕ сво╖ м╕фи, то в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ — сво╖. Тут прийнято вважати, що причиною дом╕нування рос╕йсько╖ мови на Донбас╕ ╓ дв╕ реч╕: велик╕ масштаби русиф╕кац╕╖ ╕… ст╕йка укра╖нофоб╕я. Стосовно першого — «зах╕дняки» не дуже й помиляються, а от з другим трохи складн╕ше. Укра╖нофоб╕╓ю стражда╓ не такий вже й великий в╕дсоток населення. М╕ф про «бандитську», «русофобську», «бандер╕вську» Галичину повол╕ руйну╓ться. На цей процес впливають ╕ багатор╕чн╕ р╕здвян╕ по╖здки д╕тей в Зах╕дну Укра╖ну. ╤ д╕ти, ╕ батьки ╖хн╕ переконуються, що галичани так╕ ж люди, як ╕ вони, х╕ба що… розмовляють укра╖нською. Але як би добре не приймали донеччан п╕д час р╕здвяних кан╕кул, але переходити на укра╖нську мову сам╕ вони не збираються. Принаймн╕ масово. Адже ╓ певна «╕нерц╕я» мовлення, ╓ традиц╕╖, ╓ сильне бажання збер╕гати свою самобутн╕сть. А ця самобутн╕сть пов’язана з рос╕йською мовою зовс╕м не в останню чергу. На позитивний переб╕г процесу укра╖н╕зац╕╖ могла б вплинути х╕ба що суперпрестижн╕сть укра╖нсько╖ мови, але цього якраз ╕ нема╓.
 Радянський пер╕од в ╕стор╕╖ Донбасу був переважно св╕тлою стор╕нкою. Люди пишалися ╕ сво╖м шахтарським кра╓м, ╕ заможною, сильною в економ╕чному в╕дношенн╕ Укра╖ною, ╕ сво╓ю великою Батьк╕вщиною, яка займала шосту частину земно╖ суш╕. А що дала незалежн╕сть? Легше стало дихати х╕ба що жменьц╕ патр╕отично налаштовано╖ ╕нтел╕генц╕╖. Бо таки з’явилися певн╕ перспективи для розвитку мови. А це надто слабка база для масштабного мовного в╕дродження. Укра╖нська мова у св╕домост╕ багатьох асоц╕ю╓ться з якимось деструктивом; мовляв, це ╕нструмент послаблення колишньо╖ нашо╖ могутност╕, ╓дност╕, стаб╕льност╕ та в╕дносного процв╕тання. Якщо для галичан поширення укра╖нсько╖ ╓ символом сво╓р╕дно╖ «сатисфакц╕╖» за довг╕ роки принижень, то для донеччан усе вигляда╓ по-╕ншому. ╤ цю в╕дм╕нн╕сть у сприйнятт╕ проблеми подолати важко.
 Мало того, поразка Януковича в 2004 роц╕ лише зб╕льшила пр╕рву м╕ж «сво╖ми», сх╕дними, ╕ «чужими», себто зах╕дняками. Олена Тараненко зауважу╓: «В мифе о «донецких» донецкая мифология дошла до критической точки такого схематизма, разделения мифа на «своих» и «чужих», поскольку в «постреволюционную эпоху» этот миф из мифа действия (каковым является всякий миф, требующий непосредственного соучастного действия людей по «улучшению показателей», по «героическому беззаветному труду» и т. п.) превратился в миф противодействия…».
 Цей м╕ф передбача╓ згуртування проти оточення, проти «ворог╕в» ╕ «антагон╕ст╕в». Коли йдеться про вир╕шення мовно╖ проблеми, цей м╕ф також спрацьову╓. Розмовляти укра╖нською – непатр╕отично.
 ╢ й менш агресивн╕ м╕фи; радянський пер╕од також м╕фолог╕зу╓ться, про що говорять назви деяких статей: «Донецкие тусовки, или Мир, который мы потеряли», «Энциклопедия донецкой ностальгии, или Мир, который мы еще помним», «Сердце Донецка ищи на окраинах», «Идолы: эпохальные дамы Донбасса от Паши Ангелиной до Тутты Ларсен», «В мифах прославленный город» тощо.
 «Подобный процесс мифологизации средствами массовой информации истории города, на наш взгляд, вполне естественен и менее опасен, чем создание антагонистических мифов, спекулирующих на ложной аффилиации через образ врага», — вважа╓ Олена Тараненко.
 Може, науковець ╕ ма╓ рац╕ю, але м╕фи радянсько╖ доби також мало сприяють поширенню укра╖нсько╖ мови. А «копання» в сво╓му православному чи дореволюц╕йному минулому – тим б╕льше. Про це говорить ╕ тьма-тьмуща вив╕сок. Як багато ╖х тепер з твердим знаком: «Ремонт часовъ», «Трактиръ», «Провиантъ», «Никотинъ» тощо. А з якою любов’ю виписуються слова: «Росс», «Русь», «Святая Русь», «Купеческие ведомости», «Царская охота» тощо. Стосовно останнього словосполучення, то так назива╓ться кемп╕нг. Нав╕ть на дорожньому покажчику ц╕ слова (всупереч усталеному правилу) не переклали. Вийшов двомовний напис: Кемп╕нг «Царская охота». Не укра╖н╕зувати ж свят╕ для кожного монарх╕ста слова! Видно, з цих же м╕ркувань лише рос╕йською подано придорожн╕й напис: «Источник святителя Николая Чудотворца». Дорожн╕ покажчики вже ╕ в Криму двомовн╕, але донецьк╕ транспортники вимушен╕ рахуватися з фанатичними бабусями. А т╕ твердо стоять на сво╓му: «Никаких хахлацких выдумок!». Для них якщо вже православне, то неодм╕нно рос╕йськомовне.
 Ще одна ц╕кава деталь. У Зах╕дн╕й Укра╖н╕ московськопатр╕архатну церкву п╕дпишуть так: «Укра╖нська православна церква (МП)». А в Донецьку — по-╕ншому. Спочатку два головних слова: «Московский патриархат», а вже нижче – «Украинская православная церковь».
 
НЕВЖЕ «ОСТАНН╤ З МОГ╤КАН»?

У Донецьку я пров╕дав двох наших читач╕в ╕ передплатник╕в, двох укра╖номовних поет╕в: Григор╕я Пономаренка ╕ В╕ктора Калиниченка. Живуть поряд, а ще ╖х об’╓дну╓ така обставина: В╕ктор Романович – колишн╕й учень Григор╕я Андр╕йовича. Але, оск╕льки йдеться саме про укра╖нську мову на Донбас╕, то тут не може бути н╕ колишн╕х учител╕в, н╕ колишн╕х учн╕в. У них дос╕ тепл╕, дружн╕ стосунки, хоча обидва вже не молод╕. Сп╕лкуватися з ними було одне задоволення! Григор╕й Пономаренко розпов╕в мен╕ кумедну ╕стор╕ю – як виставив колись бешкетливого В╕ктора з класу. Але пот╕м в╕н д╕знався, що малий Калиниченко пише гарн╕ в╕рш╕, правда, рос╕йською мовою. А поет – це вже Людина з велико╖ л╕тери, нав╕ть коли в╕н ще малий ╕ трохи бешкету╓… Б╕льше Григор╕й Андр╕йович В╕тюню з класу не виганяв, та й той став трохи стриман╕шим. Учитель з часом переконав учня, що писати краще р╕дною укра╖нською мовою. Хоча школа, в як╕й в 50-т╕ роки вчився В╕ктор Калиниченко на той час уже була рос╕йськомовною… А ось сам Григор╕й Пономаренко до в╕йни мав можлив╕сть учитися в укра╖нськ╕й школ╕. Це вже пот╕м укра╖нський св╕т почав скорочуватися як шагренева шк╕ра…
Однак, попри цю обставину, з В╕ктора Калиниченка ще вийшов укра╖нець. ╤ хороший двомовний поет. Хоча мен╕ б╕льше подобаються саме його укра╖нськ╕ в╕рш╕ – ╓ в них щось глибоко патр╕отичне, фундаментальне… Рок╕в сорок-п’ятдесят тому багато шахтар╕в-донеччан могли б п╕дписатися п╕д оцими рядками:
Донбас – Черкащина –
тут в╕дстань недалека,
Якихось рок╕в дв╕ст╕,
це без див:
Мене од Тясмина,
мабуть, прин╕с лелека
╤ пом╕ж син╕х терикон╕в
посадив…
Якщо поет в╕дчува╓, що його генетичне кор╕ння з-над Дн╕пра, то в╕н н╕защо не асим╕лю╓ться. А ось що буде з д╕тьми ╕ внуками? Тут важко щось прогнозувати. П╕встол╕ття тому на Донбас╕ було багато неасим╕льованих укра╖нц╕в. З цього середовища нав╕ть виходили геро╖: Василь Стус, Микола Руденко, Олекса Тихий, ╤ван Дзюба. Але що буде завтра? Коли Григор╕й Пономаренко ╕ В╕ктор Калиниченко вийшли з дому, щоб провести мене, я вир╕шив зробити фото на згадку. Добре, що поряд порпався в машин╕ колишн╕й учень Григор╕я Андр╕йовича; щоправда, з б╕льш «п╕зн╕х», ан╕ж Калиниченко. В╕н охоче погодився сфотографувати нас трьох. Але при цьому говорив т╕льки рос╕йською, хоч ╕ бачив, що компан╕я з╕бралася укра╖номовна, та й р╕дний учитель серед них…
Це вже був донеччанин ╕ншо╖ формац╕╖, учень 70-х, а не 50-х, як В╕ктор Калиниченко. ╤ я з болем подумав: невже мо╖ добр╕ сивочол╕ поети ╓ останн╕ми з мог╕кан, останн╕ми укра╖нцями донецького краю? Невже н╕чого не можна зм╕нити? Колись б╕льшовики ум╕ли вир╕шувати швидко нав╕ть велик╕, масштабн╕ проблеми. ╥хню б р╕шуч╕сть та на користь укра╖нськ╕й осв╕т╕! Видно, не я один про таке думав… бо ╕ Григор╕й Пономаренко, в╕ддаючи належне комун╕стичн╕й складов╕й донецького м╕фу, все ж, ╕з деякою ностальг╕╓ю пише:
Де ви, укра╖нськ╕ комун╕сти?
Чом про вас ╕ згадки вже нема?
Хто б вас м╕г тод╕,
 в тридцят╕, з’╖сти,
Як не чорна стал╕нська чума?
Де ви Шумськ╕, Скрипники, Затонськ╕?
Наче ╕ на св╕т╕ не було…
Ви ж, свого народу оборонц╕,
Поривались врятувать село
В╕д страшного голоду, в╕д мору, —
Вирвать Укра╖ну з лютих пут!
Але вас за вашу непокору
Вмить передушив червоний спрут…
Отже, зм╕нити ситуац╕ю авторитарними методами вже не вийде.
╤ мовний «ренесанс» 20-х рок╕в минулого стол╕ття навряд чи повториться… Укра╖нц╕ Донбасу повинн╕ звикати до нових реал╕й.

ШК╤ЛЬНИЦТВО. СТАТИСТИКА ДАРУ╢ НАД╤Ю

Донбаськ╕ реал╕╖ складн╕, але м╕сцев╕ укра╖нц╕ мають певну компенсац╕ю – Мар╕ю Ол╕йник. Не знаю, з ким взагал╕ ╖╖ можна пор╕вняти? З нашою Богданою Процак чи з Ларисою Барзут? Крим знав багатьох активних укра╖нц╕в на початку 1990-х рок╕в, але мало хто з них збер╕г попередню активн╕сть. А Мар╕я Ол╕йник дос╕ вража╓ сво╓ю дивовижною працездатн╕стю! Мабуть, жодна акц╕я, жодна важлива под╕я в укра╖нському житт╕ Донецька не обходяться без не╖. Вона може мало ╖сти ╕ мало спати, ╖й дару╓ силу усп╕х. ╥╖ наснажу╓ сам процес боротьби! А за такого п╕дходу зрозум╕ло, що якийсь усп╕х та буде. ╤ Мар╕я Васил╕вна в╕дразу знайде соб╕ нову справу, тр╕шки перепочине, а пот╕м знову в щось «впряжеться»… Одного разу п╕дстер╕г, як вона в╕дпочива╓: погра╓ться з улюбленою к╕шечкою Дульс╕не╓ю хвилин п’ять-десять, а пот╕м с╕да╓ за комп’ютер. Ото й уся «розрядка». Мар╕ю Ол╕йник давно пора в Книгу рекорд╕в Г╕ннесса занести. А в «Книгу пошани» й погот╕в. Що? Нема╓ тако╖ книги? Тод╕ ╖╖ треба створити! ╤ заносити туди найдостойн╕ших укра╖нських д╕яч╕в П╕вденного Сходу. Нехай буде хоч моральний стимул. Хто-хто, а Мар╕я Васил╕вна на нього заслужила. Я вже не кажу про те, що англ╕йц╕, французи, ╓вре╖, чехи давно подумали б ╕ про матер╕альну компенсац╕ю, якби йшлося про подвижник╕в мовного в╕дродження. Люди, як╕ працюють не покладаючи рук на благо свого народу, заслуговують на п╕дтримку.
Мабуть, саме завдяки таким, як Мар╕я Ол╕йник, повол╕ покращу╓ться осв╕тянська статистика. Якщо два роки тому в Донецьку укра╖нською мовою навчалося 17% д╕тей, то тепер уже 22,9%. «Проривом» це не назвеш, але все ж динам╕ка позитивна. У пров╕нц╕╖ усп╕хи б╕льш╕. Так, в Авд╕╖вц╕ укра╖нською мовою навча╓ться 23,6% школяр╕в, в Ясинуват╕й – 27,6%, в Артем╕вську – 33,4%, в Харцизьку – 35,7%, у Сн╕жному – 37,0%, в Шахтарську – 40,9%, в Дзержинську – 47,9%, в Горл╕вц╕ – 48,5%, в Слов’янську – 53,3%, у Вугледар╕ – 58,5%, у Красному Лиман╕ – 59,7%, в Красноарм╕йську – 63,4%. Сво╓р╕дними «рекордсменами» ╓ м╕ста Докуча╓вськ – 64,3% ╕ Димитрово – 65,8%.
Як бачимо, обласний центр «пасе задн╕х», а в╕дста╓ в╕д Донецька лише Мар╕уполь; тут 21,8% д╕тей, що навчаються укра╖нською мовою.
* * *
У районах ситуац╕я краща, н╕ж у м╕стах. Воно й зрозум╕ло: укра╖нське населення концентру╓ться переважно в селах ╕ шахтарських селищах. Варто навести ╕ цю статистику:
Володарський район – 34,4%, Ясинуватський – 46,2%, Старобеш╕вський – 47,8%, Мар’╖нський – 49,9%, Новоазовський – 53,5%, Тельман╕вський – 59,5%, Великоновос╕лк╕вський – 61,9%, Шахтарський – 74,2%, Костянтин╕вський – 74,7%, Артем╕вський – 83,8%, Красноарм╕йський – 92,9%, Доброп╕льський – 95,2%, Слов’янський – 97,2%.
Як бачимо, р╕зниця в показниках сутт╓ва; очевидно, це пов’язано ╕ з нац╕ональним складом населення, ╕ з активн╕стю «Просв╕ти». Припускаю, що останн╓ нав╕ть важлив╕ше.

ГОЛОВНЕ – В╤ДРОДИТИ ДУХ

╢ в доробку «просв╕тян» Донбасу ще одна добра справа: 70% студент╕в Донецького нац╕онального ун╕верситету навчаються укра╖нською мовою. Чим пояснити такий усп╕х? Мабуть тим, що ректор, Володимир Павлович Шевченко, сам ╓ головою «Просв╕ти».
Отже, крига скресла? Почасти так. Але якщо вважати Донецький нац╕ональний ун╕верситет сво╓р╕дним «криголамом», то треба визнати, що н╕якого каравану суден за ним поки що нема╓. Цей позитивний для держави досв╕д дружно ╕гнору╓ться рештою навчальних заклад╕в.
Люди, як╕ добре знають донецьку д╕йсн╕сть, казали мен╕, що вс╕ укра╖нськ╕ школи ╕ класи ╓ «ф╕кц╕╓ю». Тобто вони ╕снують лише на папер╕; насправд╕ ж, д╕ти на перервах розмовляють рос╕йською, частина предмет╕в дос╕ виклада╓ться рос╕йською мовою, учител╕ поза уроками також сп╕лкуються м╕ж собою рос╕йською… Отже, нема╓ причин для бурхливо╖ радост╕. Але й п╕дстав для песим╕зму також нема╓ – думаю, що початок, все-таки, зроблено.
Звичайно, Донбас н╕коли не був таким патр╕отичним, як Галичина. Себто, патр╕отизм був, але не таким масовим. Якщо ж говорити про р╕вень патр╕отизму укра╖нських актив╕ст╕в, то тут п╕дстав для якихось «комплекс╕в» нема╓. Геро╖в на Донбас╕ не бракувало, ╕ ними п╕д час в╕йни активно займалися СД, гестапо, НКВД ╕ «Смерш». Багато факт╕в стали в╕домими завдяки досл╕дницьк╕й робот╕ кра╓знавця Олександра Добровольського. Ось коротка б╕ограф╕я укра╖нського актив╕ста Андр╕я Авраменка (псевдо «╤р╕й»):
«У 1916 роц╕ за укра╖нську пропаганду засуджений на 8 рок╕в каторги. У 1917 роц╕ орган╕зував «Просв╕ту» в с. Широке Дн╕пропетровсько╖ област╕. Пот╕м був командиром гайдамацько╖ сотн╕. Заарештований ╕ етапований н╕мецькою владою. Вт╕к по дороз╕, був учасником антигетьманського повстання в Ки╓в╕. У 1919 роц╕ був редактором газети «Повстанець». У 1920 р. — член повстанкому Кривого Рогу. Активно розшукувався Кривор╕зьким ЧК. З 1920 до 1923 року перебував у п╕дп╕лл╕. У 1923 роц╕ очолював ф╕л╕ю театру «Берез╕ль» у Б╕л╕й Церкв╕. У тому ж 1923 роц╕ Андр╕я Авраменка заарештували. Амн╕стували у 1927 роц╕ (до 10-р╕ччя Жовтнево╖ революц╕╖). У
1928 р. заарештували повторно за контакти з колишн╕м петлюр╕вським пров╕дником С╕рком – Скляром. З 1929 до 1932 р. перебував на Соловках. У 1932 роц╕ працював у театр╕ «Октябрь» в Лен╕нград╕. Цього ж року був засуджений на п’ять рок╕в у справ╕ Лен╕нградсько╖ (!) ф╕л╕╖ Укра╖нсько╖ В╕йськово╖ Орган╕зац╕╖ (УВО). Зв╕льнений у 1937 роц╕, п╕сля чого проживав на Кавказ╕ – у Майкоп╕.
У 1940 роц╕ з’явився у Мар╕упол╕. У 1941 роц╕ орган╕зував патр╕отичну «Мар╕упольську газету», укра╖н╕зував театр. Дв╕ч╕ був заарештований гестапо. У 1943 роц╕ видворений н╕мецькою владою з Мар╕уполя. У 1944 роц╕ заарештований СМЕРШем ╕ засуджений до розстр╕лу. Вирок виконано в Мар╕упол╕…».
* * *
Уявля╓те, ск╕льки зробила для укра╖нсько╖ справи ця людина з 1916 до 1944 року? П╕дозрюю, що й сотня «Гомона», яка д╕яла п╕д Майкопом з 1944 року, завдячувала сво╓ю житт╓здатн╕стю давн╕м п╕дп╕льним зв’язкам Авраменка-«╤р╕я». Нагадаю, що до складу КоПА («Козацько╖ Повстансько╖ Арм╕╖», керовано╖ ОУН (б)), входили дв╕ сотн╕, як╕ дислокувалися поблизу Хадиженська ╕ Майкопа. А чи могло б ╕снувати п╕дп╕лля на Кубан╕ без таких геро╖в?
А за що в╕дправили в концтаб╕р Дахау л╕дер╕в Слов’янсько╖ «Просв╕ти» Семена Лукича Посунька та Артема Кал╕стратовича Мякушка? За що абвергрупа 203 заарештувала член╕в громади УАПЦ Ботвина, Марапулець, Черника? За що розстр╕ляла вчителя укра╖нсько╖ мови Якова Кравцова? Думаю, не за в╕рну службу г╕тлер╕вському режиму…
╤ якщо вищеназваних геро╖в см╕ливо можна було назвати «антирадянщиками», то й у переконаних радянських патр╕от╕в р╕вень укра╖нського патр╕отизму був досить високим. Ось як╕ рядки написав у перш╕ дн╕ в╕йни батько нин╕шнього редактора укра╖номовно╖ «Донеччини» Олекс╕й Антонович Зоц:
…Я тво╖х людей з одного слова
На краях велико╖ земл╕
П╕знаю по ╖х сп╕вуч╕й мов╕,
Викохан╕й шелестом пол╕в.
Я за тебе в б╕й ╕ду сьогодн╕,
За тво╖ блакитн╕ небеса,
За поля ╕ р╕ки повноводн╕,
Щоб цв╕ла в в╕ках твоя краса.
А якщо, порушуючи ц╕л╕сть
Чесно╖ трудящо╖ р╕дн╕,
Чи словами, чи неправим д╕лом
Зраджу я велик╕й сторон╕, —
Небо, п╕д яким родився й вир╕с, —
Каменем на мене упаде,
Хай твоя земля з-п╕д мене вирне,
Не пригорне до сво╖х грудей,
Кожна твоя стежка, Укра╖но,
Хай мене до пр╕рви приведе!
Липень 1941 р.
Як бачимо, тут ╓ так╕ поняття, як «велика сторона», але ╓ ╕ Укра╖на, ц╕лком конкретна Укра╖на, син╕в ╕ доньок яко╖ юний бо╓ць вп╕зна╓ по «сп╕вуч╕й мов╕». Звичайно, з того часу спостер╕га╓мо неабиякий регрес. ╤ чи забезпечать ось ц╕ певн╕ позитивн╕ зм╕ни у шк╕льництв╕ в╕дродження укра╖нського духу? Поки що ╓ т╕льки «перш╕ ласт╕вки», скаж╕мо, хлопц╕ ╕з «Свободи». Бачив ╖х у центр╕ Донецька – роздавали лист╕вки, голосно, не соромлячись, розмовляли укра╖нською. А ще бачив напис фарбою на ст╕н╕ будинку: «Донецьк – не музей комун╕зму». Здивував ╕ пот╕шив ╕нший напис на к╕оску. Якщо угор╕ там великими друкованими л╕терами було вибито: «Ремонт обуви», то внизу як╕сь юн╕ «молодогвард╕йц╕» домалювали червоною фарбою: «Ремонт взуття». Мовляв, якщо вже двомовн╕сть, то справжня, а не на словах… Це було маленьке в╕дкриття, в╕д якого потепл╕ло на серц╕. Отже, комусь таки тут потр╕бна Укра╖на!

ВВЕСТИ ПОДАТОК НА ДВОМОВН╤СТЬ?

Тут саме час зацитувати в╕домого льв╕вського ╕сторика Ярослава Грицака. У сво╖й статт╕ «Дв╕ Укра╖ни» професор торка╓ться теми двомовност╕: «…державний статус рос╕йсько╖ мови не означа╓, що хтось в Укра╖н╕ д╕ста╓ право не знати укра╖нсько╖ мови, а тим паче, називати ╖╖ «рагульською», селянською, як це роблять не дуже розумн╕ донецьк╕ пол╕тики (заради справедливост╕ хочу сказати, що таких недоумкуватих пол╕тик╕в, як╕ вважають рос╕йську мову мовою мату ╕ тотал╕таризму, вистача╓ ╕ у Львов╕). Зрештою, це означа╓, що ╕ Льв╕в, ╕ Донецьк, ╕ вся Укра╖на повинн╕ стати реально, а не на папер╕, двомовними. Я часто буваю в Донецьку, ╕ коли мо╖ друз╕ там розпов╕дають мен╕, що це багатонац╕ональне м╕сто, я т╕льки можу стенути плечима, адже я практично не чую в Донецьку ╕ншо╖ мови, кр╕м рос╕йсько╖. Це мононац╕ональне, мономовне м╕сто.
Це не те, що я бачу й чую в Нью-Йорку або В╕дн╕, справд╕ багатонац╕ональних м╕стах, де укра╖нська частина м╕ста межу╓ з ╕тал╕йською, а обидв╕ – з китайською тощо. Там увесь час чу╓ш р╕зн╕ мови, а на англ╕йську або н╕мецьку переходять тод╕, коли хочуть зрозум╕ти одне одного. Де в Донецьку можна почути грецьку, н╕мецьку, зрештою, де можна почути укра╖нську мову? Ус╕ ц╕ мови загнан╕ в крих╕тн╕ гетто с╕мейного й дружнього сп╕лкування…».
* * *
Чимало пройшовши широкими, зеленими вулицями Донецька, я в╕дчував те ж саме, що ╕ в╕домий ╕сторик. Десь можна почути англ╕йську мову, десь азербайджанську, а ось укра╖нську – н╕. Чи не тому з’являються ось так╕ «протестн╕» написи? ╢ люди, як╕ готов╕ боротися за справжню двомовн╕сть, але вони чомусь у п╕дп╕лл╕… Невже ж так важко досягти паритету мов бодай у шк╕льництв╕, у громадському житт╕, в мов╕ вив╕сок, наочн╕й аг╕тац╕╖?
Парадокс у тому, що на Донбас╕ ╓ чимало прихильник╕в рос╕йсько╖ одномовност╕, але саме вони ╕ використовують найактивн╕ше тезу про… двомовн╕сть. Помилка укра╖нц╕в у тому, що вони не вм╕ють дискутувати. А дехто на╖вно в╕рить, що сам той факт, що в Укра╖н╕ одна-╓дина державна мова, вже ╓ запорукою поступового утвердження укра╖нсько╖ одномовност╕. Без активних д╕й статус н╕чого не зм╕нить! А починати треба з д╕алогу. Ми надто з ним прип╕знилися. На ц╕лих в╕с╕мнадцять рок╕в…
╤ тому велику рад╕сть у мене викликають толерантн╕, виважен╕ статт╕ Ярослава Грицака. В╕н, д╕йсно, намага╓ться достукатися до сердець донеччан. ╤ дел╕катно так ╖м роз’ясню╓:
«…Льв╕в, а особливо Ки╖в – м╕ста справд╕ двомовн╕, бо там обидв╕ мови звучать у публ╕чному простор╕ (не в╕рите – зайд╕ть у будь-яку льв╕вську кав’ярню ╕ прислухайтеся, чи вс╕ там розмовляють укра╖нською мовою?).
Чи згоден Донецьк стати двомовним, таким, як Ки╖в? Б╕л╕нгв╕зм означа╓ ф╕нансову навантагу. Це недешевий проект. Не можна просто сказати: з 1 с╕чня 2008 року вс╕ бюрократи повинн╕ витончено розмовляти виключно укра╖нською мовою. ╥м потр╕бно дати змогу вивчити мову – як вивчила Тимошенко, як вивчив Янукович. Хто платитиме за ╖хн╓ навчання? Хто платитиме за навчання укра╖номовних чиновник╕в, як╕ мають в╕льно висловлюватися рос╕йською мовою? Потр╕бно ввести загальнонац╕ональний податок на двомовн╕сть. Донецьк готовий його платити?».

УПА К╤СТКОЮ В ГОРЛ╤…

Справа, на жаль, не т╕льки в мов╕. Донеччани дос╕ не знають справжньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни. ╤сну╓ нав╕ть певний оп╕р, внутр╕шн╓ небажання ╖╖ знати. Я довго думав – чому? З часом знайшов пояснення: процес прозр╕ння не буде йти одночасно, синхронно. Хтось ран╕ше знатиме правду, хтось п╕зн╕ше. ╤ «першим ласт╕вкам» буде дуже некомфортно у традиц╕йному для Донбасу прокомун╕стичному оточенн╕. Трапляються нав╕ть парадоксальн╕ ситуац╕╖, коли проти правди виступають саме т╕, як╕ б мали ╖╖ нести сусп╕льству. Ось характерний д╕алог учня одн╕╓╖ з╕ шк╕л Донбасу з учителькою ╕стор╕╖. В╕н, до реч╕, справд╕ мав м╕сце; до того ж, км╕тливий школяр записав усю розмову на «моб╕лку»:
Учень: — Ви казали, що укра╖нський народ був таким, що не готовий виступати проти сво╖х загарбник╕в?
Вчителька: — Нет, конечно.
Учень: — А от у 1940-х роках що це було, що вс╕ укра╖нц╕ п╕шли в УПА?
Вчителька: — А тебе нравится УПА? Ты бы пошел в УПА?
Учень: — Да, може…
Вчителька: — Ну, ты пойми… Это армия… Пришел на Украину Гитлер. У него был план «Барбаросса», согласно которому должны были убить всех украинцев, не взирая, сколько им лет.
Учень: — Н╕мц╕ – т╕ хот╕ли, а комун╕сти вивезли майже все населення Зах╕дно╖ Укра╖ни до Сиб╕ру та в ╕нш╕ м╕сця…

Серг╕й ЛАЩЕНКО.

Донецьк – Льв╕в.

(Зак╕нчення в наступному номер╕).

На фото: Мар╕я Ол╕йник б╕ля пам’ятника Олекс╕ Тихому.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2009 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8102

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков