В дитинстві мені здавалося, що лікар-професор обов'язково має бути стареньким дідусем, та ще й бажано з трубкою-слухавкою, один кінець якої прикладають до грудей хворого, а інший - до вуха (перші враження - найсильніші). Та ось милуюся молодою, енергійною, дуже простою в спілкуванні, симпатичною жінкою Уляною Юріївною Яцожинською, яка стала ще в 33-річному віці професором Кримського медичного інституту (наймолодшим в осяжній його історії!), і думаю: бувають речі, що не лише дитячим, але й дорослим розумом осягнути не просто. І не лише радію за неї, але й пишаюся, мовби і моя є в цьому заслуга, бо Уляна Юріївна - щира українка, випускниця Сімферопольської школи-інтернату ім. Т. Г. Шевченка, яка, до речі, потім першою подала заяву з проханням зарахувати свого сина Юрка до української школи-гімназії. Чи не знаменно, що перша в Криму україномовна гімназія за незалежності розпочала свій родовід з професорської дитини? Уляна Юріївна щиро сподівалася: це буде навчальний заклад такого ж високого ґатунку, який закінчила сама, між іншим, теж дочка професорів медицини. Опинившись серед дітей-сиріт та дітлахів з малозабезпечених родин, вона у всьому розділила їхню долю. Жоден з вчителів не обдаровував дівчинку якоюсь додатковою увагою, про що дбали і самі батьки. Навіть відмовились від одержання дочкою золотої медалі, оскільки інших медалістів в школі-інтернаті не було. Та це не завадило випускниці, яка, до речі, єдина серед абітурієнтів писала вступний твір українською мовою, успішно скласти іспити до Кримського медичного інституту, бо знання в школі одержала ґрунтовні. "Я вдячна долі, що потрапила навчатися саме туди, - зазначає Уляна Юріївна. - В школі були по-справжньому талановиті вчителі. І ставилися вони до нас хоч і вимогливо, але коректно, по-материнському". Тож, як бачимо, і за часів "застою" в Криму був осередок інтелектуального україномовного середовища, розрахований, до речі, зовсім не на вершки суспільства. І опинилася Уляна тут лише тому, що, виховуючись у бабусі в Івано-Франківську, зовсім не володіла російською мовою. Звідтіля родом були і її батьки - Юрій Денисович Яцожинський - професор-фтізіатр (торакальний хірург) та Євгенія Іллівна Яцожинська (Петранюк) - професор з акушерства та гінекології (теж хірург). Відпрацювавши певний час після закінчення Станіславського медичного інституту (Івано-Франківськ) в Таджикистані, вони переїхали в Сімферополь на запрошення директора Кримського медінституту Сергія Івановича Георгієвського, яке одержав Юрій Денисович. Майже 20 років життя він віддав боротьбі з туберкульозом в Криму, а закінчив свій трудових шлях директором інституту фізіотерапії та курортології ім. Сєченова, що в Ялті. Тим часом Уляна Юріївна, успішно закінчивши інститут (отримала диплом з відзнакою) та інтернатуру з хірургії в Луговській клінічній лікарні Сімферопольського району, почала працювати на кафедрі факультетської терапії (завідувачка - професор Ксенія Федорівна Селіванова) спочатку старшим лаборантом, а з 1991 року, вже після захисту кандидатської дисертації, асистентом курсу клінічної імунології та алергології. Наукові дослідження Уляни Яцожинської пов'язані у першу чергу з ембріологією. Особливо лікарку цікавив вплив екстремальних факторів на внутрішньоутробний розвиток дитини та роль органа, що фізіологічно пов'язує малюка з матір'ю, - плаценти. Уляна Юріївна проводила свої досліди щодо цього в умовах гіпоксії (де майбутнім матерям бракувало кисню), в екологічно забруднених районах Криму (Армянськ, Красноперекопськ), в рік вибуху атомного реактора в Чорнобилі та ще через два роки в Прип'яті. Виявляється, плацента має унікальні властивості. Вона дає шанс народити здорову дитину, навіть коли, здавалося б, сама природа проти того. Наукові розробки, пов'язані з цими дослідженнями, і лягли в основу кандидатської та докторської дисертацій Яцожинської (останню Уляна Юріївна захистила у 1995 році).З великою вдячністю вона згадує своїх вчителів-наставників професорів Бориса Павловича Хватова, Юрія Миколайовича Шаповалова, Аркадія Ісаковича Брусиловського, Володимира Ілліча Зяблова, Анатолія Андрійовича Бабаніна, академіка Київського медичного університету ім. О. Богомольця Костянтина Івановича Кульчицького, академіка Володимира Миколайовича Круцяка (м. Чернівці). Працюючи на кафедрі імунології та алергології, що діє на базі галузевої клінічної лікарні на станції м. Сімферополь (головний лікар Володимир Іванович Пузако), професор Яцожинська не змінила коло своїх наукових інтересів, а лише розширила його. Під керівництвом головного імунолога Криму професора Володимира Олексійовича Бєлоглазова вона заглиблюється в дослідження з теми "Імунокорекція та імунопатологія репродуктивної системи жінок". "Чи не забагато прізвищ? - може зауважити хтось із читачів. Та як же забагато! Уляні Юріївні, напередодні Дня медичного працівника, так хотілося б привітати усіх шанованих нею лікарів і низько вклонитися пам'яті тих із них, кого вже немає серед нас. Адже багатьом відомо - медики зовсім не вміють і не прагнуть бути пацієнтами. На моє запитання, з якими захворюваннями здебільшого має справу професор Яцожинська як представник своєї кафедри і наскільки вони успішно лікуються, Уляна Юріївна відповіла: - На жаль, сьогодні ми усуваємо лише наслідки, тобто самі алергічні хвороби, як-от: кропив'янка, дерматит, набряк Квінке, хронічні атопічні бронхіти, астми, але перебуваємо лише на стадії пошуку причин їхнього виникнення. Хоча в цілому вони відомі: це забруднення екології, несанкціоновані санітарними службами харчові домішки та барвники, що вживаються в їжу (бійтеся апетитної рожевої ковбаси!), неадекватне використання ліків. Та, на щастя, алергічні хвороби вражають не кожного, вони зупиняють свій вибір на тій чи іншій людині. І тут важливо зафіксувати перші прояви патології. Тому за станом здоров'я немовлят слід спостерігати буквально з дня їхнього народження. Сьогодні ми також активно включаємося в світові дослідження таких захворювань імунної системи, як СНІД, САРС (атипова пневмонія). Але поряд з суто медичною інформацією із розмови з Уляною Яцожинською я одержала й іншу: Уляна Юріївна просто дуже любить людей і прагне їм допомагати. І це, здається, увібрала вона разом з материнським молоком, та й постійно чула в сім'ї розмови, присвячені боротьбі за людське здоров'я. - Сьогодні ви навчаєте студентів. Як ви вважаєте, Уляно Юріївно, чи буде кому лікувати наших дітей та онуків, бо за гроші ні необхідних знань, ні певного ставлення до людей не купиш? - Студенти бувають різними. Я намагаюсь триматися з ними вимогливо, суворо, але це не завжди вдається. Вважаю, що за фахом будуть працювати лише ті з них, хто має до цього покликання. Подібних безкорисливих, відданих своїй справі молодих людей спостерігаю і у себе на кафедрі. А взагалі ж медик і пацієнт не мусять мати поміж собою грошових стосунків. Про гідну оплату праці лікарів повинна піклуватися держава. Серед нинішніх студентів-медиків - і син Уляни Юріївни Юрій. Недарма він успадкував дідове ім'я. Талановитим лікарем-хірургом є і його батько. Сам Юрко захоплюється комп'ютерними технологіями в медицині. А підґрунтя виховання має козацьке - про це попіклувалася ще його бабуся, що возила онука по місцях козацької слави. Тож, певне, можна сміливо дивитися у майбуття: не переведуться у нашого народу справжні лікарі. Хоча, звичайно, краще б влаштувати всесвітній страйк і не хворіти, залишивши лікарів безробітними. Вони не образилися б.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
